Рустем Аблятіф

Кримські вимушені переселенці – іспит для влади

Перші вимушені переселенці-киримли почали прибувати до Львову з моменту захоплення російськими спецпризначенцями будівель влади у Криму, тобто з початку березня 2015 року. Хоча потік переселенців-киримли значно зменшився, він змінився якісно – здебільшого зараз прибувають молоді люди, які не бачать перспектив освіти чи роботи на окупованій території Криму.

До проблем, з якими стикаються переселенці-представники громади киримли не відрізняються від інших переселенців з окупованого Криму чи зони АТО: відсутність житла, роботи, втрата особистого майна,втрата соціальних зв’язків, правовий статус нерезидента.

Але від інших, переселенці-киримли відрізняються, перш за усе, високою етнічною мобілізацією та прагненням до збереження власної культурної, мовної, релігійної самобутності. Відмова від самоідентичності для громад киримли не є засобом до інтеграції до місцевого суспільства.

Крім того, на відміну від багатьох ВПО зі східних регіонів України, представники киримли не мають на меті укорінюватися на нових місцях проживання. Настрої представників народу киримли характеризуються стійким бажанням повернутися на Батьківщину після звільнення від окупації.

Але оскільки переселенці-киримли розуміють, що процес де окупації Криму може розтягнутися на роки, вони намагаються інтегруватися в економічне та соціальне середовище місць перебування. На жаль, в цьому переселенці не отримують підтримки ані центрального уряду, ані місцевої влади.

В цілому, можна констатувати, що власті України не витримали цей іспит: влада не тільки не розуміє яким чином використати потенціал вимушених переселенців, але й часто-густо не бажає цього. Так, наприклад, Львівський муніципалітет проігнорував пропозицію мера турецького міста Ялови - етнічного киримли до встановлення культурних та економічних зв’язків. А бізнес-середовище Львівщини не цікавилося пропозиціями Торгівельної Палати Туреччини.

Тому, приклади успіхів ВПО часто-густо є яскравими прикладами ініціативи самих переселенців, а не цілеспрямованою політикою місцевої влади.

В умовах ігноруванням потреб ВПО з боку влади України на усіх рівнях, самомобілізація, ініціатива самих вимушених переселенців є тим чинником, який може істотним чином змінити найкраще ситуацію з ВПО.