www.ji-magazine.lviv.ua

Російська державність: до етіології надцінностей

Розмова з головним редактором журналу «Мистецтво кіно», культурологом, кінокритиком Данилом Дондуреєм.

- Спочатку запитання до себе: чому сталося все те, що з нами сталося минулого року? Що віщувало, з якої табакерки вискочило, хто деміург подій? Де таїлися ті ідеологеми, які так невідворотно оголосили головними? Мені здається, що все це спрацювало не водночас і пов’язане не тільки з ім’ям государя. Але з актуалізацією фундаментальних культурних приписів російського світоустрою. Крім того, мабуть, це свого роду знак – відповідь вітчизняної реальності – на нашу нездатність усвідомити природу відтворення і механізми дії її смислових платформ – тих, що сторіччями стоять за функціонуванням всіх сфер місцевого життя.

- Свідчення бездумності?

- У нас багато блискучих публіцистів, художників, філософів, істориків, просто цікавих людей, які оригінально думають, пишуть яскраві тексти. На папері і в мережах. Творять, випускають розумні книги, фільми, инші артефакти. Але не забезпечують цю ойкумену життєздатними версіями її самозбереження і трансформації як Системи.

Смислова драма, на мій погляд, полягає ще й у тому, що видатна по своїй складності російська культура за допомогою багатьох зовсім відрефлексованих, невидимих засобів сильно табуює процеси власного усвідомлення. Направляє спостерігачів по помилковому сліду, містифікує їх. Для цього існують різні техніки – тому вона така креативна. Російська інтелектуальна думка – наукова, художня, політична – виявилася нездатною відповісти на випробування другої половини XX століття. Не змогла підтримати змістовний перехід від жорстко феодальної моделі Йосипа Віссаріоновича Сталіна до ринкових, інтегрованих в сучасні міжнародні процеси способів існування. Навіть з урахуванням так званих «відлиги» і «перебудови». У постсовєтський час не запропонувала якесь світоглядне забезпечення економічних і політичних моделей модернізації – не усвідомила необхідності культурного перезавантаження. І тим самим відмовилася від системного проектного мислення. Не виникло навіть бажання супроводжувати підключення Росії до загальносвітових трендів, контекстів, до міжнародного поділу праці і всього иншого, що з цим пов’язано. Не було розуміння того, що у зв’язку зі зміною ладу слід робити з народом, з елітою, з владою, з чиновництвом, з військовою свідомістю, з освітою – з мільйоном різних речей.

І друге, сьогодні найсумніше: Росія виявилася абсолютно не готовою до історичних викликів 20-30-х років уже XXI століття. Протягом минулих двох-трьох років країна просто розвернулася і пішла в иншу сторону.

- Стривайте, але тоді виходить, що вона не знає ні себе, ні світу? Не здатна – не спроможна знати?

- Якщо уявити, що у людства є якісь горизонти, траєкторії, майданчики розвитку, то ми немов знайшли стару шахту і знайомою дорогою почали спускатися вниз. Всі разом: і оператори процесів національного існування, і ті, хто їх критикує, – демонструємо нездатність відповідати на прожективні питання, які задають загальноцивілізаційні вектори розвитку.

- Дозвольте розібратися в амплітуді, яку ви позначили. Перше. У вас з’являється термін, якого до цього не пригадаю, – «государ», дуже точний, однак вимагає рефлексії і пояснення. Друге. Ваша теза: є «культура», яка ніби залишається великою, але вона нікчемна в новітньому контексті. Єдине, на що вона здатна, – це створення табу? Третє. Культура не забезпечує здатності до проектного мислення хоч когось в Росії. Але тоді одразу тягне додати: «нікого, крім влади». Російська ж влада цілком схильна до проектного мислення – секрет Полішинеля останніх двадцяти з гаком років.

- Справа в тому, що у всіх середовищах і сегментах людського існування задіяне проектне і непроектне мислення. Одним з основних інструментів тієї концептуальної моделі, якою я користуюся, є здатність знаходити відповіді на «виклики часу». Адже є невідворотні процеси. Наприклад, у російській версії соціалізму не було жодних шансів. Це стало зрозуміло вже після першого підйому цін на нафту, коли Косигін спробував провести свої так звані реформи. Пам’ятаєте госпрозрахунок, кооперативи... Коли після «шестиденної війни» ціна за барель піднялася до 35 доларів – це був царський подарунок.

Гайдар і його команда знали, де в семи-восьми місцях слід обрізати економіку соціалізму. Але не розуміли – я говорив про це з Єгором Тимуровичем, – що будь-які економічні реформи приречені, якщо не відбулося трансформації культурної моделі соціалізму в свідомості всіх акторів діючої Системи. Протофеодальна культурна матриця, в результаті, їх трансформує, пристосує і за допомогою різних імітацій втягне в свої надра. Обдурить і перекодує. Я вже говорив про те, що діє видатна і дуже стійка за своїм потенціалом смислова платформа управління нашим життям.

- Давайте, на всяк випадок, уточнимо? Культурна матриця в Росії – найперше породження влади в ній. А ця влада, як і Гайдар, була патологічно схильною до «революції зверху»...

- З самого початку Гайдар і младореформатори проводили економічні реформи, не супроводжуючи їх справжньою світоглядною революцією. Навіть уваги не звертали на те, що більшість населення ціннісно, морально, мотиваційно не перезавантажена. А отже, відторгає їх. Не враховувалося, які діють етнокультурні передумови і приписи, як вибудовуються і відтворюються ціннісні та поведінкові зразки. Ніхто не думав про те, що виробництво сучасного світу давно перемістилося у віртуальний всесвіт, де головним є зовсім не видобуток нафти чи продаж металів, а виготовлення масових уявлень про події.

Всі ці обставини не усвідомлені економістами досі. Навіть найпрогресивніші з них живуть в гетто цехових обмежень. Плюс особисті політичні уподобання. Стосовно природи цього процесу немає ні пропорційних до проблем програм, ні моделей. Прості персоналістські схеми: ось Путін рано чи пізно відійде в сторону – і все владнається. Буде сучасно, толерантно, майже «як у Німеччині». Кому хочеться погоджуватися з тим, що ми так і не вирішили основних проблем власної трансформації ще минулого століття.

- Те, що вже відбулося: споживча революція, відхід від російської передреволюційної і совєтської критики міщанства – це не зрушення?

- Ні. Тому що для російських людей надзвичайно важливі великі змістовні конструкти, пов’язані з відповіддю на питання, що є вищими цінностями існування. Це особливо важливо в рамках безмірно ідеалізованої російської моделі. Заради чого ми живемо? Заради зустрічі з Богом після смерті, заради щасливого майбутнього всього людства, заради перемоги в якійсь війні і, звичайно ж, самовідчуття, що ти належиш до надвеликої держави світу, якій ніхто не може нічого диктувати. Величезна туга за такою надідеєю є для громадян безмежно необхідною.

Але лише кількасот філософів, соціологів, юристів розуміють, що держава – це система інститутів. Решта абсолютно переконані в тому, що держава – це Вітчизна, Батьківщина, улюблена культура, мова, друзі, діти. А ось, здавалося б, найпотужніші споживчі практики багато в чому збудовані на піску, оскільки відторгнуті ментальністю. Більшість не розуміє, як влаштований ринок, його переваги та функції, що таке сучасна, орієнтована на конкуренцію, система. Не бачать, як вона безпосередньо пов’язана з мораллю, зі свободою, з міццю особистісних потенціалів.

- Так, але це ж не якесь зомбування, а вибір людей?

- Телевізор за минулі двадцять років по суті заборонив розвиток. За обсягом витраченого на комунікацію з ним часу він займає абсолютне перше місце серед 500 занять у всіх сферах нашого повсякденного життя. Поступається тільки сну. Кожна людина, старша чотирьох років, дивиться «ящик для очей» чотири години на добу. Це означає, що хтось дивиться 8 годин, хоча хтось не включає його зовсім. Але приблизно 125 млн. осіб – не менше п’яти разів на тиждень.

Отже, споживча свідомість безмірно лояльна до системи. Вона так влаштована. Вся масова культура за своїми генеральними цінностями є агентами стабільності, відсутності якихось опонуючих владі настроїв. Вже два роки ми знаходимось в ситуації ескалації лояльності. Сьогодні це одна з основних характеристик соціальної взаємодії, складова будь-яких комунікацій. Потрібно чітко показати, що ми не допустимо в Петербурзі віртуальної зустрічі з Ходорковським, але відключимо світло, оголосимо на цей день небезпеку терору в готелі, де вона повинна відбутися, щоб не образити почуття державних людей.

- Так, але, наприклад, сумнозвісний середній клас був джерелом і лояльності, і нелояльності – Болотної?

- У Росії дуже складно влаштований середній клас, який більше ніж на третину, якщо не на 40 відсотків, складається із служителів держави. Це військові, працівники правоохоронних, слідчих органів, судді, два мільйони чиновників, мільйон 200 тисяч охоронців. У нас середній клас часто пов’язаний з розподілом адміністративного, а не інноваційного ресурсу. Помножте на три – у них у всіх є сім’ї. Тому переконання, що він свідомо опозиційний і жадає европейської орієнтації, здебільшого ілюзорне.

Мене, наприклад, завжди дивувало: як може бути, що офіційна доктрина ніколи не розповідала громадянам Російської Федерації про те, що в січні 1992 року у них було 7, 5 мільйона автомашин в особистій власності, а зараз – 45 500 000. Не пояснювала, за рахунок чого вони за два десятиліття отримали ще 38 мільйонів машин? Або: з якого дива з’явилося у них 17 500 000 закордонних паспортів, на особистих рахунках (правда, у третини населення) 18 000 000 000 000 рублів. У зв’язку з чим ми – спраглі, погодьтеся, не праці, не відкриттів, а імперії – все це отримали? Ми дійсно думаємо, що завдяки нафті стали в 8-10 разів більше заробляти? Прямо з Кремля отримали у власність ці 38 мільйонів додаткових авто. Завдяки «наведенню порядку». Але саме в цьому переконані більшість громадян-телеглядачів.

- Завдяки чому функціонує і чим визначається культура у вашому розумінні?

- Це існування у свідомості ціннісних систем, світоглядних «картин світу», моральних заборон і дозволів, це відтворювані сторіччями архетипи різного роду, стереотипи, «правила життя». Як маленький адміністратор, головний редактор і видавець журналу [«Мистецтво кіно»] – у мене 14 підлеглих – я підписую незліченну кількість паперів. І при цьому прекрасно знаю: всі вони ніяк не стосуються реальності. Я так звітую за гроші, а не за те, що я зробив – часто абсолютно инше.

Культура – це смислові основи всього нашого життя, формальні і неформальні практики, всілякі моделі поведінки. А ще – різноманіття факторів, які за цим стоять. Скажімо, технологія двозначності або природа неповаги до праці, пріоритет розподілу ресурсів і продуктів, неформальних зв’язків. Чого тут тільки немає! Треба бути чуйним, швидким, спритним – все знати. І успішні люди в нашому соціумі все це чудово вміють робити.

Ось ліберально мислячі публіцисти кажуть: «Ну, це пропаганда». Взагалі-то «пропаганда» – це всього лише просування якихось програм – будь-яких. Просто так прийнято, зручно позначати офіційні інтерпретації того, що відбувається, щоб не займатися проектуванням системи. Я не чув, щоб десь з’явилися групи експертів – нехай і надсекретні, – які займаються розробкою альтернатив культурного перезавантаження. Воно, судячи з усього, не планується. Тому будемо продовжувати жити з трішки модернізованими уявленнями 30-х років минулого століття. Буде той президент або цей – збережуться ті ж смислові конструкти, які я готовий хоча б частково назвати. Мова йде про надцінності, які потрібно зберегти хай там що.

- Як ці надцінності розпізнати?

- Головне – це держава-цивілізація, суперетнос, яким повинен правити повновладний государ. Далі, Батьківщина, свята земля, сім’я. Весь народ – це одна сім’я. Влада-власність – теж пишеться в одне слово. В олігархи, в мільярдери людей призначають. І якщо ти, як Євтушенков, щось порушуєш, то завтра можеш стати ніким. Навіть Чубайсу не дозволено порушувати фундаментальні негласні «правила російського життя». Це гранично самостійна цивілізація, прирівнянна за унікальністю і значенням до китайської, арабської, европейської. Навіть без урахування своєї гігантської території. Жодна з 44 по безлічі параметрів різноликих і різновеликих країн Европи не претендує на статус суперетносу, на цивілізаційну силу, прирівняну, скажімо, до Римської імперії.

- І це все один складно сконструйований етнос?

- Він асоціюється з особливим світопорядком, в перебування в якому втягнуті инші народи і держави. Мова йде, звичайно ж, не тільки про російську мовою або політичні інтереси, але про загальне розуміння того, що відбувається – призначення людини, бізнесу, влади, про єдині «картини світу», інтерпретації історії, пріоритети. Про мораль по-російськи. Про ситуацію, коли люди в своїй свідомості занурюються, інтегруються, привласнюють базові координати смислові платформи «руского міра». А з ними і фундаментальне переконання, що одна з надцінностей позначається як «особливий шлях Росії».

Ще в Середньовіччі не було нічого важливішого за постійну готовність держави і її громадян завжди відбити противника – захищати свої кордони, спосіб господарювання, тип соціальних відносин, розуміння особистості. Культ охорони Кордону поступався тільки культу Перемоги у війнах і збереженню духовної єдності. Не випадково ж найпомітніше словосполучення 2014 року – «забезпечення суверенітету». Нічого немає фундаментальнішого, ніж це свідчення протофеодального мислення. Звідси і недоторканні обсяги військових бюджетів, відповідна психологія, мобілізація, пріоритети. Готовність до протистоянь, до жертв, до пошуку ворогів зовні і всередині.

- Чи є у вас якась ієрархія надцінностей?

- Саме держава-цивілізація, як суперінститут захищає народ, традиції, свою історію, культуру, мораль, «правила життя», але головне – всі свої відмінності і суверенітет. У цьому її місія. Необхідно постійно демонструвати свою надсилу, инакше жителі країни будуть розчаровані. Вони мають твердо знати, що усі жертви приносяться заради призначення – збереження сильної держави. Президент говорить про це всю другу половину минулого року: «Нас не підкорити».

Усюди, де з’являються чужі гроші, неросійські закони, инші формальні і неформальні практики, міжнародне співробітництво, одразу виникає небезпека врахування сторонніх поглядів, не «наших» інтересів. У зв’язку з цим необхідно «бути напоготові», стежити за тим, щоб «більшість громадян» були віддані рідним ідеалам і технологіям життя в Російській державі. І з державою. Щоб розуміння прав людини, приватного життя, сімейних стосунків, дитинства, оцінки темних сторінок історії, планів на майбутнє... – абсолютно все – сприяло служінню державі-цивілізації. Людина має бути впевнена, що подякою за вірність їй буде захист від всяких бід.

- Це все працює укупі? При мобілізації жодну надцінність не можна упустити, тим більше втратити?

- Дуже важливі практично не обговорювані у вітчизняній науці невидимі – неформальні – практики у всіх сферах життя. Я вже згадував владу-власність. Всі чудово знають, що в нашій культурній моделі накопичені людством уявлення про власність діють инакше. Стосовно будь-якої власності – приватної, державної, громадської, колективної, змішаної. Якщо у тебе добра взаємодія з держінститутами і їх представниками, то і з власністю буде так само. Якщо ні – з’являться проблеми.

Візьмемо стан чиновників. Оскільки ми постійно маємо справу з мегацінністю держави, то працівники її апарату виконують сьогодні функції нового дворянства. Не бізнес, не зірки у всіх соціальних середовищах, не Потанін з Дерипаско, не Ротенберг з Тимченком і Сечіним. Але весь державний клас має майнові права: на особливе використання ресурсів влади, спеціальну оплату своєї праці, різні види «данини» в розподільних процедурах, на статус, на численні види переваг. Іван Грозний називав цю селекцію: «треба перебрати людців».

Практично ми не враховуємо в наших аналітичних рефлексіях практику так званого двоєдумства – гігантських можливостей того, що думати можна одне, говорити инше, мати на увазі третє, робити одночасно прямо протилежне. І при цьому поміщати весь цей непростий процес в десять різних смислових контекстів. Звідси і здатність, демонструючи тисячі законів, статутів, розпоряджень, насправді, успішно жити в Росії «за понятіями». З дотриманням і шануванням психології «зони». З її жорстокими звичаями. Не випадково ж лише 30 відсотків наших громадян не схвалюють сьогодні історичну роль Сталіна, але три чверті негативно ставляться до приватної власності, до ринкового руху країни після 1991 року. Не приймають багато його наслідків, включаючи конкуренцію, виснажливу необхідність підвищувати продуктивність праці, довіряти роботодавцю – твоєму годувальнику, колегам і партнерам. Додайте до цього відторгнення всіх видів анонімної відповідальності, що важливо в сучасному суспільстві.

Окрема тема – по суті, діюча неофіційна відмова від вирощування складних людей, з їх розвиненою, тривожною, потенційно готовою до змін, креативною особистістю. Громадяни покликані відпочивати, розважатися, більше думати про сім’ю, про вирішення власних проблем. Більше купувати і заробляти.

Звичайно, є безліч спеціальних психологічних технологій, які забезпечують таку світоглядну модель. Наприклад, поділ населення на два народи: ліберально орієнтований за своїми цінностями – від 6 до 15 відсотків населення – за сотнями показників, які вимірюють соціологи останні двадцять років. І «переважна більшість», включаючи дві третини середнього класу, так званий «праймовий» народ Росії – тих, хто дивиться телевізор з 18 до 23 години вечора. Якщо додати сюди ще й денних глядачів, то це буде 9 осіб з кожних 10. Тут важливо зауважити, що залишився «нічний» народ, який дивиться призначені для нього твори в той час, коли облік рейтингу відключений, а значить заробляти на цій продукції виробникам контенту не треба.

- Скажіть, а 2014 рік якось загострив соціальні суперечності чи пом’якшив їх за рахунок «надцінностей»?

- Найважливіший результат 2014 року – зникнення прошарку між одним і иншим народом, який існував до минулого року. Це ті «хто вагається», хто охоче користується благами і свободами, зафіксованими в чинній Конституції, але її ідеали не приймає. Ці 30 відсотків населення, які жили за принципом, описаним у відомому анекдоті «їсти – так, а взагалі – ні», тепер ментально повернулися на Батьківщину. Думають так само, як «переважна більшість», шкодують за втраченим соціалізмом.

Вербування тих, хто ще не визначився – величезне досягнення російських «смисловиків». Ось ще одне поняття, якого ви не чули. Так я називаю професіоналів, що займаються виготовленням масових уявлень про події. Вони домоглися безпрецедентних успіхів завдяки дуже недорогій, але ефективній роботі старих і нових медіа. Населення Росії за результатами великого міжнародного дослідження 30 країн, проведеного в минулому році, знаходиться на останньому місці по готовності до змін. Люди більше жадають порядку і стабільності.

Ще одне важливе світоглядне переконання нації, мало не есхатологічне, – «нічого в нас змінити не можна». Живи, працюй, розважайся, купуй – не смикайся! За тебе відповідає держава. Чекай її рішень. І не забувай: всі відповіді на питання майбутнього треба шукати в минулому. Так, були помилки, часом трагічні, але немає причин соромитися так званих темних сторінок. Тому так багато розмов про історію, а основний ньюсмейкер інтерпретацій сучасних проблем – Російське військово-історичне товариство.

Неможливо перелічити всі координати активно формованої в останні два роки концепції «руского міра». Тут і сприйняття бізнесменів (багатих і не дуже) як підозрілих персонажів, мало не свідомо моральних виродків, які нічого не роблять, постійно придумують підступи і експлуатують инших. Через серіали – основний духовний продукт країни, а Росія – чемпіон світу з їх виробництва та демонстрації – телевізор вмовляє саме так думати десятки мільйонів глядачів.

Всі ці базиси для розуміння того, що відбуваються – установки, я в цьому впевнений, надзвичайно важливі. І ви прекрасно знаєте, що жоден з тисяч економічних експертів цю погано виміряну «ліричну нісенітницю», як кажуть в Одесі, «до голови не бере».

- Так, але проблема ще й у тому, що одні поняття постійно перетікають в инші, «цінності» не відрізняються від «надцінностей», а, наприклад, т. зв. «ідеологія середнього класу» – для багатьох одне і те ж з тягою збагачуватися, та й просто з майновим цензом. Яка політична заявка середнього класу? Середній клас Росії поки не був застрільником жодної ідеології (аж до Болотної, та й після неї). Хоча йому найчастіше приписувалася мовчазна лояльність.

- Я з вами не згоден, тому що середній клас – це не тільки пов’язані з рівнем добробуту, майнові характеристики. Це критерії та устремління, які певним чином визначаються смисловими програмами спільнот, їх ціннісними пріоритетами, з розумінням того, як влаштоване життя. Що важливо, що слід робити, а що ні.

Я вже говорив, що середній клас в епоху стабільності в Росії був доволі штучним конструктом. Величезну його частину становив не тільки «офісний планктон», а й держслужбовці, власники малого бізнесу. Багато з них були виховані в совєтській – теж дуже цілісній – цивілізації дефіциту. Раптом вона зникла, хоча партія влади збереглася, вибори знову стали передбачувані, як і рішення судів. Споживачі, які з’явилися під час надлишку продуктів, благ і послуг ніяк не пов’язують це з перевагами ринкових відносин, тим більше з наслідками волі. Або з тим, що в «лихі 90-ті» Єльцин з Гайдаром (їх з Горбачовим, вважають в нашій країні найгіршими правителями XX століття) відкрутили якісь тільки їм відомі крани, виявили до цього приховані ресурси, і мільйони квадратних кілометрів російської землі наповнилися їжею, автомашинами і до того невідомими поїздками за кордон. Жити дійсно стало на порядок краще, але краще працювати і відповідно думати вони не почали. А тут ще медицина і освіта виявилися не безкоштовними, поділ соціальних спільнот – далеких від того національного розуміння справедливості, яке формувалося в еру планової економіки.

Так що зовсім не випадково загальнонародного розуміння природи того, що відбулося (майже 25 років тому!) як не було, так і нема.

- На цю тему ми і поговоримо! Все ж ідеологічна та споживча свідомість – не одне і те ж. Так, якщо споживча свідомість на перетині 1980-1990-х років безпосередньо виходить на ідеологію суспільної свободи, особистого суверенітету, демократії та модернізації (демократія і уявлення про споживчий статус тоді безпосередньо зв’язані), то зараз споживчий ідеал знову змінюється – у бік посилення мотиву служіння державі.

- Не зовсім так. Служіння державі було благородною місією і обов’язком в усі часи – і до, і за совєтів, і в постсовєтський час. Тим більше зараз – це надцінність. Просто іноді надцінності інтенсивно актуалізовуються. Ми ж двадцять п’ять років не говорили про суверенітет так, як переживаємо за нього в останні кілька місяців.

Якщо ви зробите контент-аналіз останніх висловлювань експертів і керівництва країни, то помітите, що зовсім зникли такі слова, як «реформи», «демократія», «модернізація», «інновації», «розвиток особистості». Нині це непрацюючі поняття. З лексики «нічного» народу. Якось на «Ехо Москви» я мав прокоментувати найнебезпечніший сюжет, пов’язаний з двозначністю. З одного боку, 86 відсотків населення підтримують нинішній курс президента, а з иншого – за опитуваннями в листопаді Фонду громадської думки, 48 відсотків не виключали повторення репресій на зразок тих, що були в 1937 році. Як це може співіснувати в одних і тих же головах! Гордість за сильну державу і вбивство з політичних міркувань двох тисяч співвітчизників на добу. У ведучої програми був такий жах в очах, коли я припустив, що російський інтелектуальний клас несе велику частку відповідальності за таке розуміння життя – за те, що «переважна більшість громадян» виступає проти ідеалів громадянського суспільства.

Зараз ми можемо тільки припускати, на якій сходинці цього ескалатора стоїмо, коли пересунемось на иншу позицію, які будуть прийматися рішення щодо покарання за неправильні погляди. Але я хочу підкреслити: свідомість, яка здатна проникати абсолютно в усі соціальні верстви, крім тих, хто живе за межею бідності, за своїм змістом ніяк не пов’язана з розумінням природи того, що відбуваються.

- Тобто вони не рефлексують?

- У більшості сьогодні немає відповіді на питання «Що відбувається?». Або «Звідки гроші, Зін?» Як влаштована наша Система життя, як на економіці країни позначається те, що чиновники отримують 80-100 тисяч рублів на місяць, а професор часто 15-20 тисяч. Навіщо тоді освіта, унікальна праця, відкриття?

Економічна система – лише віддзеркалення наслідків дій культурних: «абсолютна більшість громадян» не вийде на вулиці, не збиратиме гроші на якусь суспільно значущу річ, не буде допомагати иншим. Це роблять максимум від 5 до 9 відсотків. Саме звідси вісім напрямків нашої неконкурентоздатності.

І найголовніше – Росія за рідкісним винятком більше не створює визнаного у всьому світі оригінального контенту: в культурі, в науці, в філософських доктринах, в управлінських програмах, в банківських сферах, в освіті, в технологічних розробках. Але де ви читали про те, що присвоєні всеслівні «надцінності» жорстко забороняють нам злізти з нафтової голки?

- Тим не менш, ваші слова дивно видаються оптимістичним кодом. У них немає катастрофізму. Ви немов говорите: ця модель була стійкою століттями, незалежно від того, розуміють і, головне, чи приймають росіяни що б то не було у власній соціально-політичній реальності. І ще одне: інстинкт державності зумовлює існування тих, хто не здатний до рефлексії, але здатний до захисту цінностей. Але, як у такому випадку росіяни «входять» у сучасність, якщо і справді постійно поновлюють виключно середньовічну модель? Адже путінська Росія – Росія глобальна, щонайменше до теперішнього моменту.

- Це предмет не тільки спеціальних, багатофакторних, багаторівневих досліджень, а й – неодмінно системних – проектних процедур. До них ми, на мій погляд, абсолютно не готові, та й не збираємось це робити.

Розмовляла Ірина Чечель