www.ji-magazine.lviv.ua

Павло Горський

Спочатку буде жарт зі змістом. В новій Україні обов’язково мають  встановити пам’ятник Володимиру Путіну. Адже більше ніж він для створення нової української державності та ідентичності не зробив ніхто. Жарт був про пам’ятник, а ось друга теза заслуговує глибшого розгляду.

До 2014 року більшість коментарів експертів (у тому числі і міжнародних) по Україні зводилося до того, що ми маємо справу з розділеною країною. Ця теза підкріплювалася соціологією (географічний розподіл голосів на виборах за умовно про-західні та про-російські партії) і мав солідне теоретичне обґрунтування (наприклад, в рамках роботи Самюеля Хантінгтона «Зіткнення цивілізацій»). В принципі така теза була справедливою і до літа 2014 року. Адже і первісна реакція на Майдан всередині України дійсно була різною, і значна частина українських громадян поставилися до нього з недовірою. Були передумови для сценарію 2004 року, коли порив громадянського суспільства швиденько утилізували люди, які прийшли на вершину влади за рахунок цього самого суспільства. Завадила ж цьому процесу агресія Росії, яка була вольовим рішенням її президента. Саме Крим і Донбас продемонстрували «невпевненим», що таке «Рускій мір» і «політика багатовекторності» в нинішніх умовах. Саме Путін дав «пост-постсовєтським» силам моральний карт бланш на перебудову країни з одного боку і створив чітку лінію свої / чужі всередині країни так, щоб вона проходила по політичних параметрах, а не по мовних, етнічних або релігійних. Таким чином, політика військової агресії російського президента, не будучи першопричиною процесів формування української нації, безумовно стала їх основним каталізатором.

Але на цьому благотворний вплив дій російського президента не закінчився. До 2014 року Україна була виключно об’єктом світової політики з боку инших гравців. У сформованій на початку 2014 комбінації інтересів питання полягало в тому, на чию зону впливу відійде Україна: ЕС чи Росії. Причому ЕС розглядало країну насамперед саме як ринок збуту, який після довжелезного ряду болючих економічних і соціальних реформ міг би трансформуватися в щось схоже на умовну Румунію. У варіанті союзу з Росією Україна б продовжила своє падіння на постсовєтське дно з мафіозною державою, люмпенізованим населенням і тотальною еміграцією всіх талановитих людей.

Агресія Путіна відкрила для України вікно можливостей. Раптово Україна перетворилася на суб’єкт світової політики, від якого залежить вся світова безпека. Справедливості ради скажу, що цей вплив не позитивний, иншими словами Україна може остаточно всю світову безпеку поламати, але, і це важливо, може зробити це сама, без зовнішньої допомоги і, головне, ніхто їй не завадить (Як? – оголосивши війну Росії, наприклад). Иншими словами у грамотного керівництва країни з’явився інструмент на переговорах з тими ж західними лідерами. Крім того, неадекватна політика нинішнього російського президента створила вакантне місце «опори» Східної Европи. У цьому по суті і полягає головний шанс України: провівши стрибок з третього світу в перший, побудувавши соціальні структури адекватні не минулому і теперішньому, але майбутньому країна може стати лідером в регіоні від Тиси до Волги.

Довго це вікно можливостей залишатися відкритим не буде. Воно – не результат довгої підготовчої роботи ЕС або США, але наслідок надзвичайної ситуації, що виникла в Европі після Криму. По-доброму, як би провів Путін з Кримом «абхазький сценарій» ЕС би обмежилося санкціями на адресу Аксьонова. До речі, знову причина для подяки російському президенту – він сам загнав себе в кут і змусив ЕС робити те, що він не хоче найбільше – йти на конфронтацію з РФ. Проте, зі зникненням надзвичайної ситуації вікно можливостей ймовірно і закриється. Иншими словами, догляд Путіна і прихід на його місце будь-якого иншого політика від Ходорковського до Медведєва створить для Европи спокусу повернутися до партнерства з Росією. Про необхідність і бажаність такого партнерства европейські офіційні особи говорять постійно. Росія сама по собі влаштовує їх як головний контрагент у Східній Европі. Для европейських політиків проблема полягає саме в Криму – адже Европі неприпустимі зміни державних кордонів військовим шляхом – і Путіні особисто, бо він відповідальний за цю зміну. Варіантів вирішення кримського питання, прийнятних для Европи, яка боїться конфлікту, дуже багато. Для початку новий російський президент може провести там ще один референдум про незалежність, створити під цю справу міжнародну комісію і домогтися зняття санкцій. Так, це викличе хвилю обурення всередині країни, посилить перспективи сепаратизму, але по-перше, заради збереження грошей пост-совєтська влада йде і не на такі витрати, по-друге, зомбоящик може швидко переконати населення в будь-чому.

У випадку врегулювання кримського питання, при збереженні нинішніх тенденцій в українській владі – а саме річне топтання на місці з негативним результатом в економіці і нульовим просуванням у справі реальних реформ, інтерес західних партнерів швидко пропадає. Иншими словами, зараз Україна отримала унікальний шанс у своїй історії на якісний ривок і якісну модернізацію як внутрішню так і зовнішню, але для цього потрібні реформи і принципово инші люди у владі. Реформи повинні показати Европі, що Україна – не вічний суплікатор грошей, не ще одна Греція, але гравець здатний взяти на себе відповідальність (ключове слово) за стабільність економічного розвитку і військово-політичну безпеки Східної Европи. Нова влада повинна мислити в таких категоріях, а не в термінах «розпилу-відкату». У своїй історії українці вирізнялися рідкісним умінням упускати звалені на них історичні шанси. Цього разу помилка неприпустима, причому звинувачувати в ній українці матимуть право тільки себе. Зовнішнє середовище і так зробило для них все, що можна. Воно створило реальну, не вигадану зовнішню загрозу, що об’єднала розколоту націю. Воно ж довела ціну некомпетентного керівництва до екзистенціальної – або постсовєтська еліта у владі, яка спирається на люмпенізованих бюджетників, або існування країни. Проблеми ж внутрішньодержавного устрою за українців ніхто не вирішить, ці авгієві стайні потрібно розчистити самим, і часу на роботу залишилося не так багато.