www.ji-magazine.lviv.ua

Олексій Кандюк, «Хвиля»

Звичка розглядати події світової політики в якійсь дихотомії залишилася нам у спадок від довгої біполярної епохи ХХ століття, коли все було просто і зрозуміло. З одного боку – Імперія Зла, або комуністичний рай, з иншого – Land of the Free, або країна загниваючого капіталізму. Залежить звідки дивитися. І все.

Навіть в Африці племена рубалися між собою за торжество Всесвітньої революції, або за демократію, слабо розуміючи зміст і того, й иншого.

І ось, коли Совєтський Союз почив у Леті, посіявши хаос на просторах Евразії, виявилося, що все трохи складніше. Однак звичка дивитися на світ, як на боротьбу чогось з чимось залишилася.

Почали говорити про боротьбу релігій, зіткнення цивілізацій і т. д. і т. п. Стрімко розвиваючись, події останніх років змусили багатьох подивитися на них як на ланки одного ланцюга і частини одного процесу.

Вже якщо дивитися на сучасний світ крізь призму якогось протистояння, то мову варто вести не про зіткнення цивілізацій чи релігій. Нерозумно асоціювати іслам з групами радикальних божевільних, які стали знаряддям хаосу. Та й популярна теорія про West and the Rest навряд чи підходить. Якщо ви думаєте, що Захід – синонім розвитку, а Схід – навпаки, тоді подивіться на Японію і Португалію, або, скажімо Грецію і подумайте ще раз. Справа навіть не в боротьбі цивілізації з варварством, хоча це найближче до істини.

Думаю, найбільш правильно буде говорити про зіткнення між модерном і архаїкою.

За останні роки глобалізація зробила крок так далеко, що переляканим архаїчним суспільствам не залишилося нічого иншого, як наче зацькованому вовкові, встромити зуби в горло противника.

А головне тут те, що в такому протистоянні мирова угода неможлива. На відміну, скажімо, від соціалізму з капіталізмом, які, як показала теорія конвергенції, цілком взаємопроникні поняття, модерн і архаїка – поняття взаємовиключні. Тобто, або виникне якесь архаїчне «гетто», або одне поглине инше.

Саме тому архаїчні суспільства так люто ненавидять прогрес. Адже прогрес для них – це смерть і відхід зі сторінок історії. І абсолютно байдуже, у що вірять тубільці: в те, що в раю їх чекає 1000 незайманих дівчат, чи в те, що повернеться щасливий час піонерів і дешевої ковбаси по три рублі. Адже питання не в тому, що чекає їх у майбутньому, а в тому, що майбутнього у них немає взагалі.

Весь той хаос, який сіє по світу архаїка, лише перевів такі товариства з парадигми «модернізуйся, або помри» в парадигму «модернізуйся, або вбивай». Що, само собою, наперед показує відсутність у них будь-якого майбутнього.

Тінь отця Гамлета

Тепер про Росію

Теракти в Парижі породили безліч дискусій (параноїдальних і не дуже) про те, що з хіджабу стирчать ведмежі вуха і сильно пахне горілкою. Багато хто почав цікавитись: чи не поблимує за всіма цими подіями тінь плейшфюрера?

Відповідь проста: а яка, власне, різниця? У протистоянні модерну і архаїки Росія однозначно на боці останньої. То чи не все одно, чиї руки ведуть цю війну?

На відміну від слаборозвинених суспільств Близького Сходу, що застрягли в Середньовіччі не тільки зі своєї вини, Росія навмисне і цілком цілеспрямовано архаїзує своє суспільство. Лічильник мотає час назад вже не роками, а століттями. І вибір цей зробили вони задовго до подій в Україні та Сирії.

У часи, коли зовнішня політика України нагадувала відомий об’єкт, що борознить води в ополонці зі Заходу на Схід і vice versa, у Кремлі вже розуміли, що Захід їм не наздогнати. Та й нема чого! Набагато зручніше і політично грамотніше погрожувати Заходу палицею, пританцьовуючи в постолах на снігу під «згуртувала на навіки велика Русь...».

Таким чином, в Росії досягнули консенсусу між елітами, які отримали карт-бланш на розграбування природних ресурсів і народом, який знову прокинувся у великій країні, хоч  вона і існувала лише в їхніх голові та на екранах телевізорів.

Фактично, архаїзовуючись, Росія, нарешті, знайшла той самий «третій шлях», про який так багато писали російські політичні теоретики. Можна було виглядати такою собі «Old-fashioned Superpower» і при цьому нічого особливого не робити.

Така позиційна гра могла тягнутися десятиліттями, якби конфлікт модерну і архаїки не перейшов в гарячу фазу, тригером для чого послужили події в Україні.

І розумні, і красиві

А тепер про нас.

У світлі подій останніх років українцям варто зрозуміти дуже багато всього.

Зрозуміти, що вся історія незалежної України – це проживання спадщини СССР, який свого часу був державою аж ніяк не архаїчною. Тому останніх 20 років були для нас поступовим спадання в архаїку з рідкісними вкрапленнями симульованої модернізації. А поки ми симулювали (реформи, евроінтеграцію і т. д.) локомотив прогресу мчав вперед, залишаючи за собою вихлопні гази цивілізації, які ми помилково приймали за дух свободи і віяння Заходу.

Ми повинні зрозуміти і сприйняти, що постсовєтські громадські та державні структури мусять розпастися і розтанути у вічності, щоб ми могли рухатись далі. Тому, що будувати модерне суспільство з архаїчними структурами – все одно, що намагатися збити Стелс трембітою.

Нам потрібно прийняти всі віяння західної модернізації. Так-так, разом з правами геїв, гендерною рівністю і вже обридлою толерантністю. Тому, що тут не може бути напівзаходів. Инакше, ми в кращому випадку так і залишимося країною-симулякром. А в гіршому – і зовсім зникнемо з політичної карти світу.

Ми повинні усвідомити, що трагічні криваві події в Києві, а потім і на сході країни створили для нас шанс вскочити навіть не в останній вагон поїзда модернізації, а в причіпні вагони додаткового складу, який їде в потрібному напрямку. І шанс цей точно останній!

І зрозуміти все це повинні ми – прості українці, а не уряд. Тому що уряд, як казав Олександр Федорович Керенський – річ тимчасова.

http://hvylya.net/analytics/geopolitics/ukraina-dolzhna-vskochit-v-posledniy-vagon-modernizatsii.html