на головну сторінку незалежний культурологічний часопис <Ї>

   www.ji-magazine.lviv.ua
 

Кирил Данильченко ака Ронін, "Петр и мазепА"

Не мир, а меч

Війна на сході України триває вже другий рік. І не проходить й тижня, щоб українці не заявляли про мир. На бігбордах хлопці в камуфляжі обіцяють швидке закінчення війни; політики говорять про припинення вогню; Мінські домовленості, нормандські формати і плани Мореля (привіт білкам-істеричкам) змінюють один одного, як картинки в калейдоскопі. На майже кожному відео для зони АТО мами, дружини і сестри, витираючи сльози, просять бійців повертатися швидше додому живими і неушкодженими. Мало хто говорить про розгром ворога, майже ніхто – про перемогу, одиниці – про те, що ми повинні продовжувати війну, поки це буде потрібно для країни і народу. Навіть немає побажання на кшталт «розбийте Гітлера і повертайтеся». Україна увійшла в конфлікт тотально не готовою, державна пропаганда не використовує «мову ненависті», на побутовому рівні люди не розуміють цілей і завдань протистояння.

Нам всім потрібен мир – це видно неозброєним оком. Владу України можна заслужено звинувачувати в: сповільненій реакції на початковому етапі протистояння, у багаторічній деградації оборонного сектора і силовиків, у відсутності чіткої інформаційної політики на звільнених територіях, в повному паралічі ВПК. Але в розпалюванні війни – ні. Кожного разу, коли ми намагалися сісти за стіл переговорів, нам вбивали офіцерів СБУ, збивали вертольоти з генералами і членами контактної групи спостереження, зносили блок на рибгоспі і атакували ДАП та Дебальцеве. Маховик війни розкручують ззовні; і щоб зрозуміти, як нам досягти миру, доведеться пройти через усвідомлення глибинних причин конфлікту. Тільки рухаючись по простому ланцюжку (кому це потрібно, як це все сталося, хто зацікавлений у продовженні) реально прийти до працюючого мирного вирішення.

Так ось. Усі реальні причини війни на сході лежать поза зоною раціо. Немає ніякої ненависті, етнічних чи релігійних причин, глибинної ворожнечі, неприязні. Ви бачили хоч один погром в околицях Донецька? А різанину, як у туту і хутсі? А табори за національною ознакою? А нищення церков инших конфесій? І не побачите. Тому, що головна рушійна сила в цій сутичці інтересів – навіть не люди на територіях. Що таке 40 тис. бойовиків? Відсоток населення сепаратистських анклавів. А якщо врахувати найманців, тих, кого там «ніколи немає», і відпускників, то «республіканська армія» – і зовсім примарна штука. Люди воліють втікати по обидва боки кордону, отримувати пенсії і в «Л/ДНР», і в Україні, возити контрабас через «нуль», але тільки не воювати.

А головний двигун війни знаходиться в руках РФ. Людині в полі потрібно кілограм їжі в день: висококалорійної, швидкого приготування, день за днем, місяць за місяцем. Жителям наполовину оточеної Горлівки з половиною зупинених підприємств потрібна їжа. Вона потрібна водіям білих «КамАЗів», вантажникам, що носять снаряди, персоналу лікарень і тисячам поранених, сотням тисяч людей без роботи і пенсіонерам. Чи не підкажете, як минулої весни і цієї осені в «Л/ДНР» пройшли посіви? Як у них з рибною продукцією, як з поголів’ям худоби, молоком, цукром, консервами? Як з валютою, щоб закупити все це; з транспортом, щоб доставити; з купівельною спроможністю населення? І це тільки один аспект. Де ті НПЗ, які дають сотням танків і автомобілів паливо? Де виробляють «Гірку» і зимову форму, взуття і спальні мішки? Хто навчає начальників штабів батальйонів у вузлах зв’язку, хто збиває БПЛА і «Боїнги», звідки з’являється весь спектр боєприпасів і ЗІП до десятка найменувань техніки? Це в інтернеті можна створити портал, на кшталт «Lost Armour», де адміністрація, оперуючи словами «укропи» і «ополчення», видаватиме кримські і російські танки за трофейні, описуючи феєричні перемоги «Новоросії». У реальному світі танковий підрозділ батальйону потребує ремонтної роти, тягачів, служби тилу, заправників, тонн палива та боєприпасів, навчальних частин для ротації і заміни втрат. Покажете мені всю цю інфраструктуру на території «Л / ДНР» без прямих поставок з РФ, припустимо, під час літньої кампанії минулого і цього року? А ракети для «Стріл» і «Буків», змінні генератори, поточний польовий ремонт, шини, запчастини? Це теж трофеї – впродовж півтора року?

Взагалі, механізми ці запускав не Майдан, ненависть чи ворожнеча. І не бажання миру і добра їх вимикає. Всі ці пропагандистські сайти, десятки тисяч людей в тилових службах, вербувальні центри і сотні автомобілів, плече постачання і проблема «останнього кілометра» при доставці на «нуль», для яких потрібні ще сотні годин моторесурсу – це величезний організм війни, продуманий і цинічний. Ті, хто кажуть про діалог, примирення, дискусії та відвід озброєння, а також закликають почути Донбас, забувають лише про один факт: варто Росії перекрити кран, як конфлікт вичерпає себе за місяць. Якось важко брати Дебальцеве і битися в Мар’їнці без двох вагонів снарядів на день, танкових рот, які вбиваються об висоти і переїзди, припливу м’яса з РФ і відпускників у другому ешелоні. Будь-який тиск на Київ із запитом про мир – блеф і лицемірство, ми не проводимо активних наступальних дій з рейду на Широкіно. Як тільки припинять постачання двох корпусів «Л/ДНР», закидати сюди ДРГ і відправляти саперів складати іспити в наш сектор А, агресія відразу ж спаде.

Але тут назріває питання: а що, власне, потрібно РФ, що вона з такою маніакальною завзятістю, перебуваючи під санкціями і розриваючи свою економіку на шматки, продовжує ескалацію? А відповідь тут може бути тільки одна. Новоутворенням вона допомогти не хоче – не визнає, не вводить регулярні війська, не створює офіційну безполітну зону чи анклави безпеки. Усі, що вона робить – нишком і під килимом. Економічно регіон з дотаційними шахтами, вугіллям, не потрібним на світовому ринку, і заводами часів раннього Брежнєва давно нікому не цікавий. Щось вивезли, щось пустили на метал, щось зруйнували, щось затопили. Шалені гроші в «сірій» зоні і на контрабасі – це не економіка, а підніжний корм бойовиків. Якщо уявити, що Україна відмовиться від претензій на окуповані землі, відгородиться стіною і перекриє будь-які економічні відносини з сепаратистами каральними методами, то потрібно чесно відповісти на кілька запитань: чи продовжать вибухати СВУ і фугаси між нашими ВОП? Чи припинять падати РСЗВ і міни, як в Палестині, Індії або Афганістані? Чи перестануть промиті потужним потоком пропаганди безробітні вербуватися в «армію Новоросії» за пайок і кілька тисяч рублів? Чи отримає Україна перепочинок? Якщо ми будемо чесні – всі відповіді будуть «ні». Тільки не послаблюючи тиск і змушуючи РФ нарощувати підтримку деградуючих територій ми маємо шанс на успіх. Якщо взимку вийде з ладу ТЕЦ в Донецьку, вибір простий – виморозити квартали або вкласти гроші в ремонт. Якщо після чергової Мар’їнки привезуть сотню поранених в лікарні – потрібно лікувати і обігрівати крило. Якщо навернеться водоканал, який роками не ремонтували – доведеться розщедритися. Наші території зараз, як у банку: поки ми офіційно не визнали їх втрату, а тільки особливий статус, рано чи пізно вони можуть повернутися до нас. Але навіть якщо ні – платити за них в обох випадках треба агресору, у якого фінансові проблеми вже неможливо приховувати за потоками пропаганди. А це ми ще не згадали про Крим. Так що ж спонукає РФ, незважаючи на протидію провідних світових гравців, мільярдні втрати і зростаючий цінник, битися головою об стіну?

Тільки одне – прийняте рішення, щоб Україна страждала. За Майдан, за падіння ціни на вуглеводні, за зняття Царя чи за можливу легалізацію Криму. Це не важливо. Країна повинна приповзти назад, поцілувати чобіт пана і покаятися. Як мінімум – звернути з західного вектора, як максимум – повернутися в орбіту тяжіння РФ. Неважливо, хто це зробить – Порошенко, конкуруючі йому політичні сили, крайні праві, що прийшли на хвилі соціального вибуху, чи проросійські сили. Байдуже. Якщо в процесі повернення розвалиться державність і нікому буде спитати за Крим – теж не проблема, а бонус. Всі инші «коридори» на півострів і штурми Києва – ненаукова фантастика, на кшталт совєтських орд на БМП, які прориваються до Ла-Маншу крізь осідаючі ядерні гриби. Страждання і біль – центральний задум російського плану щодо України. Звідси всі ці диверсійні групи в Одесі та Харкові, відключення газу і блокада вугілля напередодні зими, транскордонні удари і цинічні провокації на відкриття вогню, вантажники та слюсарі в ролі «героїв опору регулярної армії», апокаліптичні обіцянки влаштувати холод, голод і долар по 40. Звідси запеклі штурми аеропортів до числа, вирізання знаків «Дебальцеве» і допити офіцерів з побоями на камеру. Частково звідси ж нескінченна «зрада» – заради справедливості варто зауважити, що далеко не вся вона родом з РФ.

Я вже писав минулої весни, що вони атакують в больові центри української економіки, наші символи і мораль. Майже в кожній статті вказую, що війна – великий і кривавий фон для шоу і політичного тиску. Не більше. Чисто військових завдань тут бути не може, инакше «телепорт» був би не під Новоазовськ і Іловайськ, а під Харків. Чисто технічно виставити ще дюжину БТГр і протягнути фронт на півтори сотні кілометрів північніше для країни рівня РФ не є чимось нереальним. Ветерани двох чеченських воєн, Грузії та численних КТО в Дагестані при нормальній оплаті і хорошому уколі пропаганди через телевізор можуть забезпечувати для сепаратистів ротацію на сході добрий десяток років. Але ніяких сухопутних «мостів» в Крим не планується. 15-20 км просування вглиб території України за півтора року – це не просто позиційна війна, це імітація наступу. Більше того, сил на фронті у супротивника не вистачає на одночасні активні дії в квадраті 40 на 40 кілометрів і відбиття активності ВСУ під Широкіно. А це проблеми оперативного рівня, а не стратегічного. Як і те, що зараз у нього немає ресурсів навіть для того, щоб розвинути успіх під Мар’їнкою у разі обробки другого ешелону артилерією. Він не воює в класичному розумінні; це елемент системи тиску, пресингу, тієї самої гібридної війни, а не чисті класичні операції проти промислових центрів та окупації території з населенням.

Так от, українцям варто перестати плутати політичні важелі й елементи зустрічного тиску з реальним миром. Про Мінський формат і мирний план не соромиться говорити навіть Байден (я, до речі, отримав величезне задоволення від кислих мін тих, хто рік розповідав про Ліпецьку фабрику й зрадника Петю, а зараз, як баран на нові ворота, слухає заяви про підтримку українського уряду та курс від другої людини США). Американці вже втомилися повторювати про відсутність військового вирішення, неможливість переламати ситуацію поставками летальної зброї в Сирію та Ірак, неприпустимість ескалації, продовження підтримки, нові мантри про боротьбу з корупцією. Робите вигляд, що не чуєте цих заяв з прес-конференції переговорів в Сочі чи Нормандії – ласкаво просимо в Раду, починайте конспектувати. А ось про мир на побутовому рівні краще не говорити: це не в наших руках, не в нашій компетенції, у нас немає важелів для його досягнення, ручку кривавого патефона продовжує крутити Путін. Ми не можемо завдати рішучої військової поразки «Л/ДНР» – РФ в ключовій точці завжди зосередить більше батальйонів, дивізіонів чи танкових рот, це буде саме та соломинка, що ламає спину верблюдові. На тлі уповільненої сирійської кампанії, безліч навчань і головне КТО на Кавказі еліти РФ можуть маскувати і «розмазувати» будь-які втрати, та й російське суспільство традиційно не надто чутливе до них (перевірено 40000 життів в Чечні і відмовами від полонених в українській кампанії).

Так от, досягти миру – неможливо. Такий ось парадокс. Щоб отримати мир і не поцілувати чобіт хана, ми повинні перетворитися на військовий табір, мілітаризований до межі, побудувати стіну, ППО на сході, а будь-яке загострення має закінчуватися, як під Мар’їнкою – сотнею-другою перемелених на фарш бойовиків. Зашморг економіки треба стягувати з кожним місяцем, підприємства перевозити вглиб країни, мономіста евакуювати разом із промисловими потужностями. В ідеалі 10-20 км до сепаратистських анклавів мусять перетворитися на смугу суцільної інженерної оборони з єдиною системою вогню, мінними полями і постійною АТО проти диверсантів з пропусками, комендантською годиною і військовими адміністраціями. Все, про що я говорив минулої зими (мобілізації, сурогатні частини, моторизовані бригади, зняття Д-20, «Дашек» і «Максімів» з консервації, ЗУ 23\2 на тягачах), сталося. Все це з одночасним створенням кількох механізованих «пожежних» груп (на роль яких вибрали аеромобільні війська) – їм зараз виділяють максимум нової техніки, уваги і навчань. Ніяких професійних армій і контрактників із зарплатою тисячу доларів, як люблять їздити по вухах популісти, не виявлено. Це не мод імені баби Ванги, а уперта логіка війни та економіки. Зараз нам доводиться зривати бригади з фронту, ставити на їхнє місце наспіх збиті моторизовані частини, проводити злагодження і відновлення боєздатності, в ручному режимі посилювати їх вогневу міць танковими ротами і дивізіонами артилерії, а тільки потім починати створювати в тилу систему підготовки з новими інструкторами, яких готують в Польщі, Прибалтиці, та й в Україні (у Яворові, в Центрі розмінування). П’ятирічний план переведення ЗСУ на стандарти НАТО прив’язаний в тому числі і до підготовки молодих офіцерів; процес це не швидкий, тим більше знаючи українські реалії та опір системи.

Головне, що звичайні громадяни повинні робити на тлі триваючої війни – позбутися свого вічного інфантилізму. Що таке інфантилізм? Наприклад, бажати миру, коли рішення від тебе ніяк не залежить. Або дивуватися, що в центрі Києва кидають гранати під стінами Ради і АП, коли із зони АТО через всі блоки можна запросто провести гору стріляних тубусів і багажник жодного разу не відкриють. Дивно, що АП просто не перетворили на купу руїн, поставляючи гранатомети через Чорнобильську зону, а бойовиків – автобусом через Білорусь. Нас поки рятує те, що наші супротивники виліплені з того ж кривого тіста. Рік нити про зброю, яку зла Америка не хоче дати, бо проміняла нас на Сирію – діагноз інфантилізму. Та нема, сука, ніякої чарівної зброї, яка може переламати хід позиційної війни в зародку. Навіть знамениті «Дротики» від секти «свідків JAVELIN» – це тільки можливе зростання втрат атакуючої БТТ, тому при перших пусках на блок будуть сипати не 10 тонн умовних снарядів, а відразу 20 (Росія, щедра душа, може собі дозволити). А 122-мм входить все одно, що рве на шматки, прошиваючи бліндаж в три накати: генератор, звичайний боєкомплект або «Дротики», якими марять патріоти в мережі. А, отже, нам потрібно розгортати їх у другому ешелоні, формуючи команди мисливців – з добрим зв’язком, моторизацією, хорошими далекомірами і тепловізорами, безпілотними апаратами. А щоб протистояти наростаючим артилерійським ударам на передовій, знадобляться бункери з бетону, постійне інженерне оснащення в першій лінії і ефективна контрбатарейна робота.

Що ми там створюємо ще з весни? Лінію бетонованих ВОП, отримуємо дві дюжини радарів за рік, приймаємо легку автомобільну техніку і десятки спеціальних інженерних машин, рації, тепловізори, освоюємо БПЛА для поставки навесні. А в бюджеті на 2016 рік США виділяють нам ПТО на озброєння. Це називається військове планування. Еволюція. Дарвін в чистому вигляді. Розвиваєшся і виживаєш. А от обіцяти поставити 130 «Дозорів» в 2015 році, а зробити 10, але так і не відвантажити їх – чистий інфантилізм. Потрібно чесно зізнатися: жоден контракт, включаючи тайський, іракський або ЗСУ ми не здали вчасно. Був час, коли БТР-4 було простіше не приймати, ніж приймати, а «КрАЗ» штрафували за терміни – і це в розпал війни. Ми повинні або реформувати наше виробництво, або будувати реальні плани, все инше – спроби сховатися від монстрів під ковдрою.

Ми, взагалі, любимо ховатися під нею. Захід і Японія знову прислали сюди майже мільярд кредитних гарантій, траншів і цільових програм, МВФ змінює правила, щоб ми уникли дефолту, а далеко не останні політики і ЗМІ продовжують плескати язиками про те, що союзники від нас втомилися. Жодне ЗМІ не покаране за тонни бруду і маячні, вилитих на армію, журналісти продовжують давати поради НГШ, а волонтери – призначати керівника ССО. За півтора року війни мінімальної військової цензури не помічено. Я чесно не знаю, чия партія переможе – Муженко чи та, чиїми рупорами служать нескінченні оповідачі про Кривоноса. Але тільки діти можуть думати, що Захід, який постачає сюди обладнання на півмільярда на рік, радники НАТО і ті, хто створював стратегію активної оборони на сході під прикриттям Мінська, продовжили б тримати на посаді некомпетентного НГШ. Інфантилізм – це навіть те, як люди розпинаються про повільні реформи в Україні, продовжуючи звично отримувати заробітну плату в конверті, ухилятися від податків, малювати ліві ціни на посилках і купувати лікарняні.

Пора дорослішати. Пора закінчувати прикидатися державою. Пора припиняти вірити в прості рішення. Пора перестати бути святішими за Папу Римського в соціальних мережах і виходити з ролі жертви. У нас є тільки один шлях – еволюційний. Мріяти про мир, що впав з неба, фантазувати про сотні «Дозорів» і планувати закінчити війну в близькому майбутньому – недозволена розкіш в нашій ситуації. Зараз Україна перебуває в ролі Південної Кореї, об’єднаної Німеччини чи Польщі – форпост Заходу і його способу життя. Сюди йдуть і ще йтимуть мільярди доларів, сотні одиниць техніки, інструктори, програми ЕБРР і трастові фонди. Такого шансу не було з часів народження Другої української республіки. Зауважте, ніхто не просить від нас нелюдських жертв – цілодобово крутити танки на заводах, отримувати картки на пайок чи сотнями тисяч йти в армію. Ніхто сильно не закручує гайки, досі може спокійно уникати податків або знає, як отримати відстрочку. Просто пора дорослішати. Вилазьте з-під ковдри. Під ліжком нема ніяких монстрів. Чудовиськ взагалі не існує, крім нашого страху, дурості і ліні. Попереду довгий, кривавий і важкий шлях; на ньому не буде миру, що впав по щучому велінню, і людожерів по сусідству, які стали вегетаріанцями. На ньому буде багато страждань і болю – це стратегія величезної 140-млн країни на північ від нашої держави. Цю непросту дорогу свого часу пройшли Польща, Фінляндія, Грузія і Молдова. Пройде і Україна. Остання імперія Европи рано чи пізно закінчить свій розпад.

Ми на правильному шляху, головне – не звернути з нього, знову не зламати все самим. Мир не впаде з неба. Ми вирвемо його для нашої країни. Ми переможемо!

 

http://petrimazepa.com/ronin.html

 





 

Яндекс.Метрика