Максим Віхров, мешканець Донбасу, соціолог, журналіст

Анатомія російського фашизму

Фашизм – це патологічний стан суспільства і держави, в якому вони стають небезпечними і для инших, і для самих себе. Комунізм, диктатура релігійних фанатиків – того ж поля ягоди. Але коли мова йде про сучасну Росію, найбільш загрозливою виглядає саме «коричнева» перспектива. Симптоми очевидні і зловісні – здається, що величезна країна вже взяла курс на самознищення.

Бунт проти миру

Протистояння з Заходом, в яке вплуталася Росія, найчастіше викликає асоціації з Холодною війною. Однак, передгітлерівська Німеччина теж була перенасичена антизахідними настроями. Хор націоналістичних публіцистів засуджував демократію і лібералізм як чужі німецькому духу. Але головною мішенню був Версальський мир, проти якого закликали повстати Німеччину. Причому не заради економіки, а в ім’я порятунку німецької душі.

Світова змова проти Німеччини, історичне призначення німецького народу і німецька духовна винятковість – ці та инші ідефікси фашистського світогляду загальновідомі. За іронією долі, все це знову входить в побут – і не де-небудь, а в «країні, яка перемогла фашизм». Звичайно, шовіністичну балаканину можна почути в кожному куточку світу. Але в Росії протофашистська риторика звучить уже не в кабаках, а з вуст президента.

Пам’ятаєте цю відому цитату Путіна? «Санкції проти Москви – не розплата за Крим, а плата за бажання Росії зберегти себе як нація і цивілізація». У цьому – суть сучасної російської ідеології. Тут тобі – і боротьба за життя проти ворожого світу, і обґрунтування беззаконня історичними правами.

Так-так, порушення норм міжнародного права в ім’я «вищої справедливості» – це теж фашистська практика. Гітлер виправдовував анексії відновленням кровної єдності німців, а Путіну примарилась сакральність Криму – різниця лише в деталях.

Сюди ж відноситься і доведений до абсурду мілітаризм. Звичайно, російська дипломатія в один голос заперечує військову присутність Росії в Україні (Гітлер, до речі, від своїх солдат не відмовлявся). Але ЗМІ вже більше року збуджують маси розмовами про ядерний попіл і силу російської зброї.

«Коли по площі рушили могутні «Іскандери» і грандіозні «Ярси», фантастичні танки «Армата», я, відчуваючи здригання землі, зрозумів, що на кожну загрозу, яка насувається на Росію із заходу, з півдня і з півночі, у нас є відповідь» – захоплюється російським вундерваффе придворний публіцист Проханов. – Нам дано долею приймати на себе удари темряви. Вставати назустріч цій темряві. Гнати цю темряву з землі, повертати на землю світло». Геббельс аплодує стоячи.

Один народ, один фюрер

У внутрішній російській політиці риси фашизму проступають ще чіткіше. Перший симптом – вождизм, який паралізував російське суспільство. У грудні 2003-го голова Держдуми Борис Гризлов озвучив негласну програму своєї роботи: «Державна Дума – це не той майданчик, де треба проводити політичні баталії, відстоювати якісь політичні гасла та ідеології».

Парламент перестав бути місцем для дискусій, а вслід за ними зникла і політична опозиція і зародки громадянського суспільства. Опозиціонерів тепер просто вбивають (як Нємцова) або заарештовують (як Навального), а для цькування незгідних офіційно набирають штурмовиків-антимайданівців. «Незгода є зрадою» – полювання на відьом і пошуки п’ятої колони Умберто Еко вважав однією з головних рис фашистського режиму.

Від демократії в Росії залишилося тільки слово, та й воно набуло зовсім иншого сенсу. Фашистські вожді – найбільші демократи у світі, оскільки говорять і діють виключно від імені та за дорученням народу. Цей абстрактний «народ», що зійшов з плаката, завжди одностайний і готовий слідувати за вождем.

Парадокс диктатури: одностайна більшість, придумана ідеологами режиму, матеріалізується. І ось уже російські соціологи відзначають рекордно високу підтримку Путіна: 89% росіян схвалюють політику президента! А ще половина вважає погрози ядерною зброєю резонною відповіддю знахабнілому Заходу. Не дивно, що близько 50% симпатизують Сталіну, незважаючи на репресії, ГУЛАГ та инші принади тоталітаризму.

Спусковий гачок

Але за великим рахунком, все це – лише тенденції передумови. Існує два спускових гачки, що роблять фашистську загрозу реальністю: соціальне невдоволення і реваншизм. І зовсім скоро Росія опиниться в точці біфуркації, коли коричнева перспектива стане найбільш реальною.

Як би не бадьорилися кремлівські пропагандисти, західні санкції діють – російська економіка поринає в кризу. Вже на початку нинішнього року її стан став критичним. Різко зубожілі, незадоволені маси – найбільш піддатливий матеріал для радикальних популістів, у тому числі – фашистського толку.

Але набагато важливіше – провал проекту «Новоросія», який багато росіян сприймуть, як особисту поразку. Новоросія від Харкова до Одеси загинула, не народившись, а «ЛНР» і «ДНР» – зла пародія на російську мрію. Повернення «республік» до складу України, про яке активно заговорили в російських верхах, неминуче підігріє реваншистські настрої в Росії.

От тут і з’явиться попит на фашистів – тільки не кишенькових, які працюють за кремлівською методичкою, а справжніх. Ґрунт вже готовий – майже 30% росіян підтримують прихід в російську політику борців за «Новоросію». Поки що перспективи стрілкових сумнівні, але якщо путінська вертикаль звалиться, їх шанси стрімко зростуть.

Зрештою, і Гітлера колись вважали маргіналом зі смішними вусиками. Але поразка у Першій світовій та економічна криза створили в німецькому суспільстві сприятливу атмосферу, обеззброївши його перед войовничим популізмом. Що ж стосується Росії, то тут Кремль довгі роки загравав з фашизмом і тепер ризикує стати жертвою свого творіння. Правда, боротися з російським фашизмом доведеться уже всьому світу.