на головну сторінку незалежний культурологічний часопис <Ї>

   www.ji-magazine.lviv.ua
 

Владіслав Інозємцев, російський економіст, соціолог і політичний діяч

Небезпечна заява

Протягом лише одного тижня відбулось як мінімум три події, що так чи инакше кидають тінь на російського президента. Спочатку в Лондоні суддя Роберт Оуен оголосив результати власного розслідування вбивства Алєксандра Литвиненка, заявивши про наявність підстав підозрювати, що Владімір Путін був як мінімум проінформований про цю операцію. Потім з’явився 30-хвилинний фільм ВВС, де йшлося про те, що російський лідер є найбагатшою людиною в Европі і завдячує своїми статками аж ніяк не вміло інвестованій президентській зарплаті. Нарешті, з прямими звинуваченнями на адресу президента виступив в. о. замміністра фінансів США Адам Шубін, який більшість часу при посаді спеціалізувався на боротьбі з фінансовими злочинами і відмиванням грошей.

Всі ці слова викликали шквал зловтішних коментарів, лейтмотивом яких була думка про те, що Путіну завдали страшного удару і після нього національний лідер вже не оговтається. Деякі особливо палкі його шанувальники, наприклад журналіст Андрій Шипілов, поспішили сказати, що тепер «стосовно Путіна і Росії знімаються понятійні обмеження і стає можливою купа «тіньових» і «навіть не тіньових» акцій, які раніше були неможливі». На мій погляд, такі радикальні прогнози мають мало шансів на реалізацію, але це не означає, що боятися нічого.

Відповідаючи на хвилю гучних заяв, прес-секретар Кремля Дмітрій Пєсков запропонував «кривдникам» пред’явити відповідні аргументи: «Якщо вони [міністерство фінансів США] залишать подібні офіційні заяви без доказів, то це кидає тінь на репутацію цього відомства, [і тому] тепер це уже завдання самого відомства – надати якісь докази і показати, що висловлювання офіційного представника не є пустим наклепом». Тим часом саме ці слова, як не дивно, виглядають набагато небезпечнішими, ніж самі озвучені припущення.

Звинувачення на адресу президента Росії, звідки б вони не прозвучали, не матимуть для самого Владіміра Путіна ніяких наслідків. Його не заарештують за підозрою у хабарництві, а спецслужби не отримають замовлення на його усунення, схожого на те, що, ймовірно, віддали стосовно Литвиненка. Однак вельми грізним наслідком для російського президента може виявитися чітке слідування «тих чи инших відомств» побажанню, яке висловив його прес-секретар.

Що, власне, змінилося у світі за останні дні? На мій погляд, тільки те, що «певні відомства», причому навмисно, поставили себе в становище, в якому не шукати підтверджень своїх власних заяв практично неможливо. Ще півмісяця тому можна було говорити, що всі звинувачення на адресу глави російської держави йдуть від публіцистів і політиків, але зараз із ними виступили і судді, і офіційні особи, уповноважені боротися з корупцією і відмиванням грошей. Це означає, що починається по-справжньому серйозна гра.

Її, звичайно ж, розгортають не в зв’язку зі смертю Литвиненка, а в контексті корупційних звинувачень. Сказати «хай шукають докази» легко в Росії, де будь-які факти Басманний суд може визнати такими, що не стосуються справи, якщо це стосується «потрібних» людей. Але в Америці до проблем підходять инакше. Тут докази вміють шукати добре – достатньо, наприклад, згадати «справу ФІФА», яка з Москви теж здавалася мерзенним шельмуванням чесного пана Блаттера, поки його спільники не почали здаватися і погоджуватися на екстрадицію в США, а швейцарські та инші міжнародні банки не почали розкривати інформацію про сумнівні фінансові трансакції.

Сполучені Штати сьогодні de facto мають глобальну юрисдикцію, яка визначається роллю цієї країни в сучасному світі, причому насамперед фінансовою роллю. Універсальність американського права задають обидві обставини.

З одного боку, це готовність влади боротися за дотримання принципів, на яких заснована сама Америка, всюди в світі. Якщо корупцію в США вважають злом, то з’являється Foreign Corrupt Practices Act, який карає американських підприємців за корупцію в третіх країнах, навіть якщо її результати були вигідні для Америки. І цей акт діє, бо неприйняття корупції є важливою рисою і самих США. Навіть якщо в Росії приймуть закон, що карає за корупцію, здійснену російськими підприємцями за кордоном або корумпування наших чиновників за кордоном (про необхідність його зовсім недавно говорив Путін), застосовувати його будуть так само, як і антикорупційні закони всередині країни.

З иншого боку, це залученість США в більшість комерційних операцій, що відбуваються в світі. Частина компаній веде бізнес або торгує зі Штатами, инші беруть кредити в американських банках, треті кредитів не беруть, але розміщують акції на американських біржах або біржах, материнські компанії яких знаходяться в США; четверті просто тримають рахунки в банках, які ведуть розрахунки в доларах, національній американській валюті. У всіх випадках компанії та їхні керівники опиняються під американською юрисдикцією, і у влади США є безліч аргументів для спілкування з ними. Якщо якомусь міжнародному банку заборонять працювати з рублями, це, певно, навіть зміцнить його реноме, але якщо він не зможе оперувати доларом, йому прийде кінець.

Окремо слід згадати і те, що Америка готова щедро платити за інформацію і гарантувати тим, хто співпрацює з нею, захист і притулок (в Росії не дуже хочуть жити навіть пан Сноуден, але небажання залишитися в західних країнах – річ досить рідкісна).

Відповідно, можна припустити, що, якщо Сполучені Штати дійсно вирішили знайти докази корумпованості Владіміра Путіна, вони їх знайдуть, причому нічого не фальсифікуючи. У російського президента багато ворогів – і ще більше таких у його близьких друзів. Випадки «зливу» компрометуючої інформації будуть множитися – і почнуться перевірки офшорних компаній і банків, через які проходили ті чи инші операції. Якщо звинувачення в. о. заступника міністра фінансів втіляться в формально порушену кримінальну справу про корупцію, інструментарій роботи американських фахівців стане набагато ширшим – насамперед за рахунок угод зі слідством, укласти які, ймовірно, вишикується довга черга претендентів. У міру того, як будуть знаходити підтвердження, звинувачення будуть скочуватися лавиною, а разом з ними буде ширитися і коло спільників.

Повторю ще раз: самому російському президентові нічого не загрожує – немає навіть прецедентів того, щоб глав держав, нехай і колишніх, судили не в їхніх країнах за корупцію. Найбільш корумпований диктатор в історії, заїрський лідер Мобуту Сесе Секо, помер від важкої хвороби у Франції після втечі з країни. Проте багато близьких друзів національного лідера, і навіть дехто з тих, хто не дуже хоче таким бути, але надає друзям і друзям друзів важливі послуги, опиняються під ударом. Якщо ж врахувати, що у прийнятті рішень про анексію Криму брали участь тільки одиниці з нинішньої владної еліти, а до корупції причетні майже всі, можна зрозуміти, скільки впливових осіб зачепить найбільш гучна антикорупційна справа в історії, скільки втратять свободу пересування, фінансові кошти і майно. Страшно сказати, але не врятує навіть репатріація накопичених за роки мільйонів у рамках «націоналізації еліт»: адже депозит в Сбєрбанку не дуже надійний, тому що у випадку чого ця фінансова установа може дізнатися про блокування відповідних сум на своїх доларових коррахунках за кордоном. Можна припустити, що «ціна питання» виявиться в рази більшою за «справу ЮКОС», «закон Магнітського» і кримські санкції, разом узяті, і тоді вже незрозуміло, наскільки російська «еліта» збереже вірність своєму вождеві.

Пропонуючи американцям і европейцям «довести» існування корупції в оточенні російського президента, вітчизняні чиновники чинять воістину нерозумно, просто тому, що спосіб життя більшості наших міністрів, депутатів і губернаторів не відповідає ніяким зрозумілим в цих країнах уявленням про те, що дозволено державним службовцям. І якщо поки ніхто в тих же США не спробував послідовно зібрати і строго юридично використати підтвердження цього, краще «не будити лиха». Усі докази давно є – бракує тільки інстанцій, які змогли б порушити антикорупційні справи і долучити до них факти і свідчення, яких вдосталь. Але якщо такі знайдуться (чого, зауважу знову, раніше ніколи не відбувалося), то за міцність російської політичної системи, боюся, ніхто не зможе ручатися.

Якщо ж підійти до справи серйозніше, то, думаю, взагалі не потрібно реагувати на звинувачення керівництва нашої країни в корупції. Не даремно в недавно прийнятій Стратегії національної безпеки Російської Федерації сказано, що «стратегічною метою забезпечення національної безпеки є збереження і примноження традиційних російських духовно-моральних цінностей» (ст. 76), а небезпечною загрозою – їх «розмивання» (ст. 79). Але хіба корупція, злодійство і місництво, про які в країні тільки ледачий не говорив і не писав не одну сотню років, не можуть кваліфікуватися як фундаментальні «традиційні російські духовно-моральні цінності» – такі ж традиційні, як для Америки демократія і свободи громадян? І якщо в моді розмови про рівність культур і мультикультуралізм, чи не варто визнати, що боротьба з корупцією для нас не більш актуальна, ніж захист секс-меншин? Так, ми такі, і не треба прикидатися, що Росія є нормальною країною. Тоді, може, і причин нас цькувати стане набагато менше.

 

https://snob.ru/selected/entry/103836

 

 

 


Яндекс.Метрика