www.ji-magazine.lviv.ua

Наськін А., аналітик-стажер Free Voice IAC

geopolityka-90-ch.blogspot.com

Геополітична карта Європи стоїть на порозі великих змін. Старий світ з його верховенством права, гідності, громадянським суспільством та демократичними свободами сьогодні розплачується за свої помилки перед колишніми колоніями і переживає часи важких випробувань на міцність. Міграційна криза вже принесла з собою цілу низку трагічних подій.

Війна в Україні та Сирії, ескалація карабахського конфлікту, проблема мігрантів і тероризм продемонстрували всьому світові безпорадність Брюсселя у вирішенні цих питань та нездатність міжнародних організацій, як-от ООН чи ОБСЄ, протидіяти викликам часу.Позиція Німеччини також не може не хвилювати: недостатньо жорстка та розмита реакція на агресію Росії, ініціатива Анґели Меркель щодо розподілу мігрантів по всіх державах ЄС та її заклики приймати біженців і надалі роблять ФРН суперечливим партнером. Бачимо відсутність єдності і в самому Європейському Союзі: Великобританія заявляє про своє бажання вийти зі складу ЄС, Голландія відмовляється ратифікувати Угоду про асоціацію ЄС з Україною, Франція так і не знаходить собі підтримки у її спробах змінити недосконалу процедуру прийняття рішень в ООН, а країни Вишеградської четвірки чинять активний опір політиці Німеччини стосовно її бачення вирішення проблеми з напливом іммігрантів.

У той час як Європа переживає розкол і безуспішно намагається знайти рішення, яке б вирішило проблему з біженцями та тероризмом, а Росія, граючи на західних протиріччях, все більше поширює свій вплив у світі, ідея альянсу держав на умовній Балто-Чорноморській дузі стає, як ніколи, актуальною і дуже привабливою. Саме Східна Європа стоїть сьогодні на обороні традиційних європейських цінностей, беручи на себе весь удар від російської агресії та потоку мігрантів. Країни Балто-Чорноморського регіону, які виконують роль енергетичного транзитера між Росією та Заходом, мають повне право диктувати свої умови і бути суб’єктом, а не об’єктом політичної гри ЄС і РФ. На користь створення Балто-Чорноморського союзу може виступати й апелювання до історичного минулого. Своєрідними прикладами такого об’єднання були і Київська Русь, через яку проходив відомий торговий шлях “з варяг у греки”, і та ж Річ Посполита.

Геополітична концепція Балто-Чорноморського союзу, або т. зв. проекту “Міжмор’я”, як конфедерації держав від Балтійського до Чорного і Адріатичного морів має давню історію. Проект був висунутий ще Юзефом Пілсудським після Першої світової війни. За задумом Пілсудського, ряд країн Цетрально-Східної Європи (Польща, Чехословаччина, Угорщина, Румунія, Югославія, Молдова, Латвія, Естонія, Литва, Білорусь та Україна) мав би об’єднатися в рамках партнерського блоку держав “від моря до моря” як альтернативна сила в Європі на противагу Росії та Німеччині. Ідея подібного союзу активно підтримувалась і розроблялась також українськими інтелектуалами, зокрема Ю. Липою, С. Рудницьким та М. Грушевським. Ці розробки сформувались у т. зв. Чорноморській доктрині, згідно з якою відстоювалась ідея створення чорноморсько-балтійської федерації між українцями, білорусами, поляками і литовцями. Пізніше прихильником такого союзу виступав і В’ячеслав Чорновіл. Нині виразником ідеї об’єднання держав Центрально-Східної Європи у Балто-Чорноморський союз навколо серцевини з країн Вишеградської групи є нинішній президент Польщі Анжей Дуда, який вже неодноразово згадував проект “Міжмор’я” і наголошував на своєму бажанні створити подібний блок держав.

konovalets-p.livejournal.com

Чим же в реальності є умовне «Міжмор’я»? На геополітичній карті Європи Балто-Чорноморська вісь представляє собою величезний простір від Скандинавії до Туреччини із не менш величезним потенціалом, у межах якого вже є кілька регіональних об’єднань, зокрема та ж Вишеградська четвірка, Північна Рада, Рада країн Балтійського моря, ГУАМ, ОЧЕС, ЦЕІ. Міжрегіональне співробітництво між Україною та іншими країнами Міжмор’я забезпечує: Українсько-польська міжурядова координаційна рада з питань міжрегіонального співробітництва (МКРМС), Міжрегіональна асоціація «Карпатський єврорегіон», Програма транскордонного співробітництва «Польща-Білорусь-Україна» та інші. За підтримки канадських та американських Збройних сил між Україною, Польщею та Литвою реалізується діалог і у військовій сфері, зокрема, проводяться спільні військові навчання, консультації і т. д. І ось тут якраз досвід України у гібридній війні, у боротьбі з тероризмом та на інформаційному полі може бути дуже корисним для західних партнерів. У рамках міжкультурного діалогу між членами спільноти Балто-Чорноморської дуги також здійснюється активна співпраця: проводяться спільні культурно-мистецькі заходи, молодіжні обміни, різноманітні стажування, відбуваються конференції, форуми, семінари тощо. З української сторони особлива роль тут належить Українському католицькому університету, Українському інституту вивчення голокосту “Ткума” та багато іншим організаціям. Як зазначає Богдан Яременко, колишній Генеральний консул України в Стамбулі, наразі відбувається перетікання мислення. Завдяки цьому розширюється інформаційний простір, який все більше стає незалежним від Росії, і західні експерти швидше і краще розуміють ситуацію в Україні. З огляду на спільний комуністичний досвід минулого і спільний перехід до капіталізму Східна Європа краще розуміє ті проблеми, з якими зараз зіткнулися Україна, Грузія, Молдова. Східна Європа також ще дуже добре пам’ятає російську “танкову дипломатію” і тиск радянського чобота на собі, тому ми всі відчуваємо й однакові загрози.

Однак, попри всі успіхи у військово-політичному і міжнаціональному діалозі та попри всю привабливість ідеї, держави Балто-Чорноморської дуги надто розділені, аби виступити зараз єдиним фронтом. Україна, Грузія та Молдова досі не є членами ані ЄС, ані НАТО, на відміну від тієї ж Польщі чи Литви. Білорусь обирає нейтральну сторону, підтримуючи Україну, але зберігаючи при цьому досить міцні стосунки з Росією. Чехія та Словаччина не ризикнуть йти на відкриту конфронтацію ні з РФ, ні з Німеччиною. Позиція сильних гравців – ФРН та ЄС загалом, Росії, США – також може стати перешкодою на шляху до об’єднання країн Центрально-Східної Європи у єдиний союз. Спротив Росії, яка вже давно використовує слабкі місця в Європі для дестабілізації ситуації на міжнародній арені, цілком очевидний. Німеччині також навряд чи сподобаються такі зміни у переділі сил у Європі.

У той же час проект “Міжмор’я” цілком може знайти собі союзників у вигляді США, Канади та Великобританії, які будуть зацікавлені у подібній альтернативній силі в Європі, що буде стримувати як Росію, так і Німеччину. На сьогодні вже можемо чітко побачити вісь “Польща-Литва-Україна”, партнерами якої виступають Латвія, Естонія, Грузія і Туреччина. Українське питання тут якраз займає центральне місце, оскільки без України такий союз неможливий, але поки Україна сама більше потребує допомоги, ніж може дати цьому проекту. Нам нічого запропонувати, окрім досягнень в інтелектуально-інформаційному просторі та набутого досвіду у війні з Росією. Економіка України ще надто залежить як від ЄС, так і від РФ.

Балто-Чорноморський союз залишається поки абстрактною ідеєю, яка тримається на окремих фактах історії, політики та економіки. Однак на тлі незадоволення політикою ЄС та посилення конфронтації з Росією ця ідея дедалі більше стає актуальною і формалізується. Чим більше вона буде актуалізуватись, тим скоріше проект “Міжмор’я” стане реальністю. Треба лише більше політичної волі, аби змінити правила гри.

18 05 2016

http://iac.org.ua/balto-chornomorskiy-soyuz-realnist-chi-utopiya/