www.ji-magazine.lviv.ua

Андрій Окара

Не думаю, що у Кремля є бажання і план здійснити повномасштабний напад на Україну. (Точніше, абстрактне бажання, мабуть, є завжди, а конкретний і послідовний план – навряд чи є). Але є бажання (і в цьому, мабуть, полягає план) полоскотати нерви і полякати Україну. І добитися істотних політичних поступок

Діючи в межах міжнародно-правової легальності (перегрупування військових сил біля кордонів з Україною в Ростовській, Бєлгородської, Брянської областях, стягування військової техніки, посилення антиукраїнської пропаганди на федеральних каналах), можна дуже ефективно тиснути на українське політичне керівництво та військове командування.

І вимагати від України того, чого Кремль реально бажає (бажано, заручившись підтримкою ОБСЄ, ЄС, Заходу в цілому): змін до Конституції, виборів в «ЛДНР», особливого порядку управління в «ЛДНР», виконання всіх «мінських угод» (крім передачі контролю над кордоном).

А також - вимог в форматі «програми-максимум»: позаблокового статусу України, федералізації, статусу для російської літературної мови, совєтизації і русифікації культурного і смислового простору.

Я не готовий оцінювати рівень піддатливості українського керівництва на прямий і прихований шантаж Кремля. Зауважу лише, що в Кремлі і околицях вважають, що подібний шантажистський план проти України може бути цілком ефективним. (Свого часу в тих же місцях вважали, що ефективним буде і проект «Новоросія».)

Але далі - найскладніший і найнебезпечніший для України момент.

Отже, Кремль створює найпотужнішу військову інфраструктуру на кордоні з Україною як інструмент політичного тиску на українське керівництво і навіть його шантажу. Але без реальних намірів розпочинати війну.

І тут далі, як у Чехова: ця глобальна рушниця в останньому акті таки може стрельнути.

Я абсолютно впевнений, що на початку Майдану у Кремля/Путіна не було конкретного плану захоплювати Крим. Але створювалася інфраструктура, яка в потрібний момент була включена, і доля Криму склалася саме так, як склалася. Але рішення щодо ЧФ склалося не як стратегічне - з прорахунком можливих наслідків і глобальних викликів, а в тактичному форматі - для підняття власного рейтингу, для «покарання» «майданної» України, для тимчасового «згуртування нації», для торжества «історичної справедливості», для «виправлення помилки» «п'яного генсека» і т.д.

Якщо у вас є пістолет або рушниця, то у вас обов'язково зачешуться руки, щоб з них постріляти - хоча б по пляшках. Адже це так цікаво!

Якщо ви створили величезну інфраструктуру під боком недружньої держави-конкурента, у вас обов'язково зачешуться руки, щоб провчити невдячних сусідів, які називають ще й вашого президента негарним словом. Навіть якщо спочатку такого завдання не ставилося.

Отже, ще раз.

По-перше, проти України створюється військова інфраструктура. І, судячи з усього, не без успіху. Більш того, її створення благотворно впливає на національну економіку творця, а, отже, і на рейтинг влади. Це цілком грамотний і раціональний прорахунок ситуації.

По-друге, намірів воювати з Україною у «великому» форматі, мабуть, немає. Станом на сьогоднішній день. Є намір шантажувати, пограти на нервах українського керівництва. Це теж - цілком грамотно і раціонально (проблематику цинізму і інших моральних «пережитків» залишимо за дужками).

По-третє, цей намір (про «великий» формат) може скластися спонтанно - під дією маси суб'єктивних, ситуаційних, несистемних, випадкових факторів, причин і обставин. А також комбінації зірок на небосхилі.

В будь-яку хвилину. Особливо сприятливі періоди, коли ключові західні країни зайняті своїми банальними внутрішніми проблемами і процесами (вибори президента, міграція близькосхідних біженців, Brexit і т.д.) і їм буде не до якоїсь там війни на якомусь далекому Донбасі чи в Середньому Придніпров'ї.

І ось в цій ситуації мова вже йде не про раціональне визначення мети та  приймання рішення, а про емоції, особисті страхи, дивні тлумачення міфологем (наприклад, «Москва - Третій Рим»), дитячі образи, стереотипи масової свідомості, навіяні телевізором жахи і фобії по відношенню до «телебандерівців».

По-четверте, дорогі представники української еліти, шановні українські політики і чиновники категорій «А» і «Б»!

Путіну не потрібен мир, йому потрібен постійний конфлікт, постійно тероризувати, мучити, не давати нормально розвиватися Україні

Міхаїл Тульський - політолог

Від щирого серця бажаю вам гарячого середземноморського сонця, смачних соковитих персиків, кокосових горіхів, папайї, карамболі! Чудового вина з середньовічних французьких та італійських підвалів! Теплого прозоро-кришталевого моря! Свіжих вражень! Високого нічного небосхилу! Таємних бажань, загаданих під падаючими зірками! Світлих думок, зворушливих захоплень і романів, яскравих емоцій, і всього-всього!

Чим довше ви будете на цьому зависати, зажигати, розвіюватися, тим у країни, патраючи яку ви ведете таку цікаву життя, буде більше шансів на виживання. Я так хочу, щоб літо для вас ніколи не закінчувалося! Щоб воно за вами мчало багато-багато років! І щоб ваше місце якнайшвидше зайняла нова ефективна і відповідальна контреліта, якої в складній для країни ситуації буде просто соромно зажигати на Гаваях. Тому що саме почуття сорому - ось головне чеснота справжньої еліти - спадкової кровної аристократії або аристократії духу.

Втім, навіщо це я вам пояснюю?