www.ji-magazine.lviv.ua

Жорстоке поводження з полоненими для «русского міра», що панує на Донбасі, стало нормою.

У загострених суперечках довкола виконання Мінських угод на захист української позиції виступив міністр закордонних справ Литви Лінас Антанас Лінкявічюс. У статті для The Wall Street Journal він спробував пояснити західній аудиторії, що не можна примушувати Україну давати нові права території, фактично повністю підконтрольній Росії.

«Уявіть собі вибори з однією партією, одним ЗМІ і без будь-яких гідних довіри міжнародних спостерігачів, – писав Лінас Антанас Лінкявічюс. – Уявіть, що половина електорату втекла і її позбавили можливості голосувати. Це недемократичний, нечесний і незаконний сценарій, але саме так будуть виглядати вибори на Донбасі, якщо Україну змусять провести політичні реформи раніше, ніж Москва виконає свої зобов’язання».

Як підкреслив глава литовського МЗС, «Мінські угоди містять вимоги як до української сторони, так і до сепаратистів та Росії. Вони охоплюють питання безпеки:  перемир’я, відведення важкої зброї і відкритий доступ членів Організації безпеки і співробітництва в Европі (ОБСЕ).

Є також політичні питання, що стосуються децентралізації та проведення місцевих виборів. Але як ми можемо вимагати політичних реформ і децентралізації, коли російське військове обладнання досі на вулицях Донецька і Луганська, а міжнародні спостерігачі не мають доступу на ці території? Як ми можемо гарантувати, що зобов’язання будуть виконані, коли агресора навіть не визнали стороною конфлікту? Одним словом, як можемо ми гарантувати умови виконання Мінських угод?».

«Першим кроком має стати гарантування безпеки через припинення вогню, – наполягав він. – Сьогодні бої тривають на рівні приблизно 60 обстрілів в день. Зараз в регіоні, за яким спостерігає ОБСЕ, більше танків, і ці танки вільно маневрують – але членам ОБСЕ маневрувати заборонено.

Нереально вимагати виборів, коли єдині, хто користується свободою пересування і доступу, – це не українські політичні партії, українські ЗМІ чи українські громадяни, а поставлені Росією танки. Відновлення цих свобод, разом з присутністю членів ОБСЕ і її Бюро демократичних інститутів і прав людини, має бути чіткою передумовою до виборів на Донбасі».

«Мінські угоди стали нашим кращим з гірших варіантів миру в Україні. Щоб використати їх правильно, ми повинні упевнитися, що їхні умови виконують послідовно і розумно», – підсумував Лінас Антанас Лінкявічюс.

Як російську пропаганду помітили в ЕС

Про особливий статус для Донбасу та Криму

Тарас Возняк

Тим часом, Німеччина – один з найпотужніших лобістів якнайшвидшої імплементації «Мінська-2», досі продовжує з подивом відкривати для себе міць російської пропагандистської машини. Накачавши м’язи в Україні, її діячі переключилися тепер на Німеччину. Про це вже кілька тижнів пишуть ошелешені німецькі та німецькомовні ЗМІ.

Почалося все з «нашої дівчинки Лізи», як називав її міністр закордонних справ РФ Сєрґєй Лавров. Дочку російських іммігрантів, як повідомив «Пєрвий канал» – який придумав раніше історію про «розіп’ятого хлопчика» в Слов’янську – викрали і зґвалтували біженці зі Сходу, а німецька влада приховала цей випадок через свою «політкоректність». Останнім довелося пояснювати, що історію дівчинка вигадала після того, як через проблеми в школі вирішила не повертатися додому і переночувати у свого друга. Але осад лишився, причому сильний.

«З певного моменту Европа риє собі могилу: таке враження виникає у кожного, хто регулярно дивиться провідні російські ЗМІ, – писала австрійська Die Presse. – У цих повідомленнях чується своєрідний тон між тривогою і зловтіхою. У минулому карикатурна «Гейропа» – все від гомосексуальних шлюбів до Кончіти Вурст – була синонімом внутрішнього гниття, зараз, з прибуттям переважно мусульманських біженців, це загроза захоплення «зовнішніми ворогами».

Для коментаторів від «Московського комсомольця» до «Ізвєстій» все зрозуміло: перед обличчям ісламізації і тероризму для Европи настала скорбна мить. Російські державні і близькі до держави ЗМІ націлилися перш за все на Німеччину – країну, з якою, незважаючи на українську кризу, підтримували тісні зв’язки і економічні контакти.

Спеціаліст з комунікацій Юрґен Ґрімм з Віденського університету бачить в цьому новий поворот: на відміну від таких країн, як Польща, Україна або держави Прибалтики, Німеччину російська сторона поки «шкодувала», – говорить він.

Але тепер сексуальні зазіхання напередодні Нового року в Кельні, зґвалтування 13-річної російської дівчинки, яка живе в Німеччині – за словами прокуратури, її взагалі не існувало, – а також недавня насильницька смерть жінки в берлінському метро стали темами, які раптово почали широко висвітлювати російські ЗМІ. Ґрімм назвав це «конфронтаційним курсом проти Німеччини». Мета – розколоти громадську думку».

За словами автора статті, «випадок Лізи» «показав не тільки журналістську недбалість «Пєрвого канала», а й те, що багато іммігрантів довіряють російським ЗМІ більше, ніж німецькій прокуратурі – загалом, синдром гомо постсовєтікуса.

Він також показав, що мобілізація російськомовних спільнот активовується не тільки на сході України чи в Латвії, але і в серці Німеччини». Він також констатував, що «державні російські ЗМІ працюють із застосуванням трюків, які в західній пресі не пройшли б. Журналісти онлайн-проекту The Insider виявили, що телеканали не тільки пропонували інтерв’юйованим російським німцям гроші, а навіть самі вигадували собі героїв разом з їхніми історіями».

Швейцарська Neue Zürcher Zeitung, аналізуючи той же випадок, зазначила, що «з одного боку, він нагадує про те, що Росія, як показала анексія Криму та й взагалі ситуація в Україні, хоче стати адвокатом всіх росіян і російськомовних за кордоном. З иншого – це сенс і мета так званої гібридної війни в ЗМІ, перемішувати чутки і факти так, що в результаті плутанини все здається недостовірним, брехливим. З цього виникає недовіра, що псує відносини між громадянами і державою та робить розумну дискусію практично неможливою».

Промова донецької професорки, яка сколихнула світ інтелектуалів

Виступ викладачки та письменниці Олени Стяжкіної під час конференції TEDx Kyiv 2014

«Є певна підлість в тому, що російська держава, яка за часів Совєтського Союзу дискримінувала громадян німецького походження і без кінця паплюжила їх, називаючи «фашистами», зараз називає пізніх переселенців російськими співгромадянами. У свою чергу, їхня готовність мобілізуватися і довіряти російському телебаченню свідчить про те, що багатьом з них нелегко забути своє совєтське виховання, навіть якщо зовні вони добре інтегровані», – написало швейцарське видання.

Агентство Reuters у своїй статті також зазначає, що «високопоставлені німецькі чиновники вважають, що Росія намагається підірвати довіру населення до Меркель, використовуючи імміграцію – питання, яке сильно нашкодило її рейтингу, відповідно до соцопитувань, і розділило уряд Европейського Союзу стосовно того, хто повинен розміщувати безпритульних, які приїхали за останній рік.

Підриваючи Меркель, яка зайняла жорстку позицію в українській кризі, Москва розраховує дестабілізувати Европу і створити вакуум, в який вона зможе проектувати власну владу, кажуть вони. «Це спроба Росії посилити розділення ЕС і попрацювати з антиевропейськими, правопопулістськими партіями», – сказав один високопоставлений чиновник на умовах анонімності. «Міграційна криза і випадок Лізи дозволив Москві активніше включати в гру групи на кшталт російських німців і грати на німецькому страху і почутті беззахисності», – сказав Штефан Майстер з німецького аналітичного центру Рада з міжнародних відносин.

«Росія продовжує свою політику дезінформації в критичний для ЕС час, і Німеччина це розуміє, – йдеться у статті. – Міграційна криза випробовує його на міцність, і лідери ЕС вважають, що у них залишилися лічені тижні на спільні дії.»

У центрі цієї плутанини – Меркель, яка досі є найсильнішим лідером ЕС. Якщо вона похитнеться, є ризик, що Европа похитнеться теж. «Мета полягає в тому, щоб послабити ЕС, – сказав високопоставлений німецький чиновник. – Москва цілиться в найсильнішу і найбільш стабільну країну – Німеччину. Звичайно, російський уряд зацікавлений в тому, щоб послабити Меркель як лідера цієї країни».

«Меркель, яка мала рекордно високий рейтинг минулого року, виглядає все більш ізольованою по ходу зростання невдоволення через її гостинне ставлення до людей, що втікали від конфлікту і економічних труднощів з Середнього Сходу та Африки.

Опитування, проведене минулого тижня, показало, що 40 % німців хотіли б її відставки через її політику стосовно біженців. Роль Меркель у відносинах ЕС з Росією – ключова. «З погляду Путіна, Меркель – це головна проблема», – каже Майстер. Її партнери по коаліції – соціал-демократи – партія, що просувала «Східну політику» – зближення з совєтським блоком під час Холодної війни, – вони більше схильні до компромісу з Путіним. Більш того, лідер консервативних баварських союзників Меркель Горст Зеєгофер в четвер вилітає в Москву на зустріч з російським президентом.

Різні політики в Берліні стурбовані тим, що Зеєгофер, який гостро критикував Меркель за прийняття такої великої кількості мігрантів, зблизиться з Путіним. У неділю Зеєгофер відстоював свій візит».

Putinversteher

Про візит Горста Зеєгофера в Москву докладніше написала німецька Die Zeit.

«Глава Християнсько-соціального союзу Горст Зеєгофер наступного тижня поїде в Москву, щоб зустрітися з президентом Росії Владіміром Путіним, – починається її стаття. – Сама ця затія вже буде приводом до нового невдоволення у великій коаліції.»

«Зеєгофер недвозначно виступив проти федерального канцлера в суперечці щодо біженців – я сподіваюся, що він відмовиться від поїздки», – сказав Welt am Sonntag член Християнсько-демократичного союзу, відповідальний за зовнішню політику, Родер Кайзеветтер. – Росія співпрацює з праворадикальними партіями – також і у нас в Німеччині. Коли Зеєгофер поїде, він повинен наполегливо попросити росіян припинити гібридну інформаційну війну і фінансування праворадикальних організацій».

Подібну стурбованість продемонструвала також член коаліції, Соціал-демократична партія Німеччини. «Зовнішню політику проводять в Берліні, а не в Мюнхені, – сказав спікер із зовнішньополітичних справ фракції СДП Нільс Аннен. – Я сподіваюся, що пан Зеєгофер не напише після своєї поїздки ще одного листа пані Меркель – цього раз про її політику щодо Росії (в січні прем’єр-міністр Баварії Горст Зеєхофер написав Меркель листа з вимогою перешкоджати потоку біженців в Німеччину, і пригрозив звернутися в суд, якщо вона цього не зробить. Раніше він також критикував европейські санкції проти Росії. – «ОстроВ»)».

«Поряд з кризами в Україні та Сирії, німецько-російські відносини зараз напружились також через випадок з Лізою: вигадане викрадення і зґвалтування дочки російських німців в Берліні викликало обурення в Росії. Російські ЗМІ звинувачували німецьку владу в недостатньому розслідуванні. За їх легендою, зґвалтування Лізи мігрантами зам’яли з погляду політичної коректності», – йдеться також у статті Die Zeit.

При цьому Горст Зеєгофер виявився не єдиним «корисним ідіотом», який показав себе в Німеччині минулого тижня. Кореспондент иншого німецького видання, Die Welt, з дитячою наївністю запропонував свої «умови» замирення між Заходом і РФ.

«Російські війська, які приховано працюють в Україні, повстанці, що залучені у конфлікт, утримання окупованого Криму, щомісяця все це поглинає мільярди рублів, які терміново потрібні Росії для инших цілей, – писав він. – Крім того, Путін повинен визнати, що його маневри в Україні діють на НАТО, як еліксир життя.

Якщо останнім часом Альянс перебував у сплячці, тепер він різко прокинувся. Варто було б тільки Москві косо зиркнути на східний кордон НАТО, як він виступив би швидко і потужно. Кремль все для себе розрахував. Всупереч очікуванням, Захід дав собі раду. Чи є шанс залагодити конфлікт в цій суміші економічної нужди і політичного прозріння?».

Є, вважає автор статті в Die Welt. «Пропозиція така: Захід ковтає захоплення Криму де-факто (але не де-юре!), як факт, який наразі не змінити, скасовує санкції проти Росії, пропонує Москві економічну допомогу і просуває в Києві статус, на кшталт того, що був у фінів перед крахом Совєтського Союзу, – вільної країни з вільним ринком, що належить Заходу, але не є членом НАТО. Натомість Москва виходить зі сходу України, припиняє допомогу повстанцям, роззброює їх і гарантує незалежність України. Це варто спробувати».

«Били по всьому тілу. Гасили об мене сигарети»

Наостанок – про війну безпосередньо в Україні. В період нових репресій на території «республік» на сході України польська Gazeta Wyborcza розповідає про тортури і катування, що їх пережили полонені українці в Донецьку та Луганську. Доповідь підготувала Гельсінська спілка з прав людини з коаліцією неурядових організацій «Справедливість заради миру на Донбасі» у співпраці з представником Верховної Ради України з прав людини.

«1 жовтня 2015 року українські служби повідомили, що з початку конфлікту на сході повстанці випустили з неволі 2763 людини, – розповідає Gazeta Wyborcza. – Більшість з них – цивільні – аж 1333 людини. 1062 людини – солдати Збройних сил України, а 261 – Національної гвардії. З-під арешту випустили також 101 співробітника МВС і 64 солдата добровольчих батальйонів. Крім того, повстанці звільнили 38 затриманих волонтерів, 27 журналістів і 25 співробітників Прикордонної служби».

«Із записаних в звіті свідчень випливає, що повстанці утримували людей в місцях, не призначених для цього, – йдеться в статті. – Причиною того, однак,  не був брак місць у в’язницях. Навіть, коли в будинку були спеціальні приміщення для заарештованих (наприклад, в міліції), затриманих відправляли в підвали. Саме на ці темні, сирі і тісні підвали найчастіше вказували як на місця ув’язнення. Заарештованих закривали також в тісних кімнатах або утримували в багажниках автомобілів. Найчастіше затриманих перевозили в зайняті повстанцями будівлі Служби безпеки України і МВС. Використовували також приміщення місцевої адміністрації і приватних компаній. У кількох випадках для утримання заарештованих використовувалися непрацюючі промислові підприємства. Декого ув’язнювали в казармах. Загалом в звіті зазначено 41 місце незаконного утримання в Донецькій області та 38 – у Луганській».

«Повстанці в Донбасі поводились з солдатами набагато жорстокіше, ніж з цивільними. 86 відсотків військових під час ув’язнення зазнали тортур. У випадках з цивільними – тільки половина арештованих.

У найкращій ситуації були люди, затримані на короткий термін – на добу чи дві. На м’якше ставлення могли розраховувати також жінки, інваліди або важко поранені. Але це не означає, що відносно них не застосовували тортури. «Я просила, щоб мене не били. Казала, що вагітна. Вони відповідали: дуже добре, укропське дитинча помре». Нас били всім, чим можна: і прикладами, і ногами, і бронежилетами, які у нас знайшли.

Били по всьому тілу. Гасили об мене сигарети. Я дивилася і кричала, коли били инших, тому мені заклеїли очі скотчем. Я була тоді на третьому місяці вагітності. Через побої почалася кровотеча. Я втратила свідомість», – це розповідь жінки, яку записали під кодом С83.

«Не менш жорстокими були жінки, які діють на стороні самопроголошених республік. «Серед тих трьох, хто був у полоні Жіночого батальйону, двоє сказали, що кастровані. Один з них зараз живе у Львові. Кастрація була показовою, при инших полонених», – свідчить С19. Стосовно деяких ув’язнених застосовували різні тортури.

«Поламали мені ребра, все тіло було в синцях. Били під час допитів або між ними. Руками, ногами, зброєю. Катували з використанням струму. Приковували наручниками до металевого ліжка і приєднували дроти. По голові і геніталіях били металевою трубою. Били протиркою, підвішували під стелею. Обливали холодною водою на морозі. Всіх, хто сидів зі мною в донецькому СБУ, 42 людини, так чи инакше били і катували», – каже С46.

«Вихід з полону повстанців – це ще не кінець кошмару для жертв, – підкреслюють в Gazeta Wyborcza. – Найскладніше тим,  хто з різних причин не може виїхати з територій, які контролюють проросійські повстанці. Але і ті, хто живе на територіях, контрольованих українськими властями, керують самі собою.

Незважаючи на тривалий багатомісячний збройний конфлікт, держава не виробила механізмів допомоги жертвам викрадень і безправних арештів. У найгіршому становищі – цивільні. Солдати можуть розраховувати хоча б на виплату винагороди за час перебування в ув’язненні. Отримують її в такому ж розмірі, ніби вони провели цей час на фронті. Завдяки участі неурядових організацій та волонтерів, солдатам доступна психологічна допомога.

Поступово з’являються програми лікування ПТСД – синдрому, що стає проблемою все більшої кількості українців.

Синдром посттравматичного стресу стосується, однак, і цивільних, перш за все тих, кого насильницьки позбавляли волі і піддавали тортурам. Але держава зараз не пропонує їм ніякої програми підтримки. Проблемою може бути навіть отримання медичної допомоги та реабілітація після побиття і тортур».

http://patrioty.org.ua/blogs/prosyla-chtob-ne-byly-chto-beremenna-ony-otvechaly-y-khorosho-chto-ukropskyi-rebenok-umret--polonena-107750.html