на головну сторінку незалежний культурологічний часопис <Ї>

   www.ji-magazine.lviv.ua
 

Юрій Райхель, журналіст

Зміна караулу: після Brexit'у
Німеччина може стати головним союзником США

Відносно наслідків для Британії голосування на європейському референдумі цілком можна застосувати перефразований вислів: голосували - веселилися, підрахували - розплакалися. Після жорсткої реакції континентальної Європи, на яку на іншому березі Ла-Маншу явно не розраховували, в Лондоні лідери євроскептиків заспівали зовсім інші пісні.

У газеті The Telegraph колишній мер столиці Борис Джонсон в нашвидку написаній статті намагався заспокоїти стривожених громадян.

«Не можна переоцінити те, що Британія є частиною Європи і завжди нею буде. Британські громадяни завжди зможуть їздити в Європу, працювати там, жити там, вчитися. Купувати нерухомість і залишатися там - і те ж саме зможуть європейці в Британії, їх права будуть надійно захищені. Вільна торгівля і доступ до єдиного ринку збережуться». І далі. «Ті, хто голосував за вихід не повинні забувати, що їхня перемога не була абсолютною».

І це при тому, що ще зовсім недавно в своїх колонках в рупорі євроскептиків газеті The Daily Telegraph він же запевняв, що страхи від наслідків розриву перебільшені. Саме через страх перед напливом заробітчан, багато англійців голосували за Leave - вихід.

Пропагандисти розриву з ЄС не згадували, що серед медичних працівників понад 5% - не громадяни Британії і мають паспорти ЄС. І таке становище не тільки в медицині. Більшість іммігрантів з ЄС - висококваліфіковані фахівці, і без них британській економіці буде набагато важче.

Наступна страшилка - що іммігранти їдуть на острів, щоб отримувати допомогу і не працювати. Фактично жити своєрідними приживалками, а за все повинні платити добропорядні громадяни у вигляді зростаючих податків. Насправді все зовсім не так. Працює 74% британців, при цьому число працюючих іммігрантів з ЄС перевищує 78%.

Зараз у Великобританії живуть і в основному працюють близько 3 млн громадян країн ЄС. Відповідно в країнах Євросоюзу живуть і трудяться 1,5 млн британців. В арифметичному сенсі величини не надто значні, особливо для Європи. Проте, їх повернення на історичні батьківщини, та ще в обмежені терміни створить серйозні проблеми.

Загалом, ці проблеми - далеко не перші в списку всього того, що серйозно перебудує Британію. А у чомусь і об'єднану Європу. Британський Національний інститут економічних і соціальних досліджень (NIESR) підрахував, що до 2030 року британська економіка може втратити від 1,5 до 3,7% ВВП. Реальна зарплата буде нижчою на 2-7%. Курс фунта впаде на 20%.

 

Ні миру, ні війни

 

Головним тактичним завданням британського уряду є максимальне затягування процесу розлучення. Свого роду стан - ні миру, ні війни. На порядку денному питання безпеки та пов'язане з ним становище Британії - як провідної військової держави Європи.

В першу чергу мова йде про ядерне озброєння і зброю відплати. Остання представлена чотирма підводними човнами Vangard (Авангард). Кожна з них має 16 установок для запуску балістичних ракет Trident -2D5 (Тризуб).

Ракетоносці були зараховані до складу флоту в період з 1992 по 1999 рік. До 2030 року вони втратять свою актуальність, як морально, так і фізично. Тому з 2028 року їхня почнуть замінювати на нові підводні човни класу Successor (Наступник). Оновлення складу ракетоносців буде коштувати чималих грошей. Поки на це асигновано понад 30 млрд фунтів. Практика будівництва підводних човнів Vangard показує, що початковий кошторис буде перевищений мінімум на 25-30%.

Але це розрахунки кількохрічної давності. Зараз же голова комітету у закордонних справах палати громад Кріспін Блант отримав зовсім інші цифри. Насправді програма переозброєння ядерного підводного флоту, розрахована на 32 роки, обійдеться в 182 млрд фунтів.

Ця сума абсолютно непідйомна - як для нинішнього британського бюджету, так і для наступних. Значна частина британських військово-морських програм здійснюється з поставками американських устаткування та комплектуючих в частині озброєнь. При прогресуючій девальвації фунта до долара вартість таких поставок буде швидко зростати. Схоже, що розрахунки Бланта також скоро не будуть відповідати дійсності.

В умовах невизначеності у зв'язку з Brexit'ом і хитанням фінансової системи у вигляді падіння фунта і виведенням частини коштів низкою європейських банків з Британії, питання фінансування будівництва ракетоносців виходить на перший план. Ось чому міністр оборони Майкл Феллон заявив, що Brexit не ослабить рішучість уряду оновити сили ядерного відплати.

До речі, відносно невелика кількість підводних човнів аж ніяк не свідчить про їх малі можливості. Так, ВМС США набагато численніші і розкидані по всьому світу, мають у складі 14 ракетоносців з пусковими установками для ракет Trident -2D5.

В даний час всі чотири човни входять до складу 1-го дивізіону підводних човнів королівської військово-морської бази Клайд, розташованої в місті Фаслейн в Шотландії.

Тут ми підходимо до наступної проблеми. У разі Brexit'у Единбург хоче не просто залишитися в ЄС, але і провести референдум про незалежність. Шотландські націоналісти неодноразово вказували, що в цьому випадку ядерна зброя має бути виведена з країни.

Навіть далекій від морських справ людині ясно, що інфраструктура військово-морських баз надзвичайно складна і коштує дорого. Як будівництво, так і наповнення. Географія і топографія такі, що саме Шотландія найбільш зручна для розміщення баз підводних ракетоносців. Переведення їх в інше місце дуже важка з інженерних, будівельних, фінансових і політичних проблема.

Наскільки все раптом стало важко, свідчить гостра дискусія про кількість знову ракетоносців, які треба будувати. Може, не чотири будувати, а тільки три? Рішення буде прийматися восени. І скільки списів навколо цього буде зламано - можна тільки гадати.

З іншого боку, за цим важливим, але все ж приватним питанням вимальовується досить похмура для Британії перспектива. Будь-яка економія, в першу чергу на ядерній зброї, може поставити під сумнів геополітичний статус держави. У тому числі і місце постійного члена Ради Безпеки ООН. Зрозуміло, що такого не хочуть не тільки прихильники Remain які хочуть залишитися в Європі, але і бажаючі Leave.

 

У трикутнику Париж-Берлін-Лондон

 

До всього цього додається політична невизначеність. Головні партії - консервативна і лейбористська - фактично розколоті. Тим більше, що перша має вибрати нового лідера, який очолить уряд.

Якось малося на увазі, що наступним лідером консерваторів і прем'єр-міністром стане головний євроскептик Британії Борис Джонсон. Однак його відмова від висунення не просто внесла інтригу, а й серйозно розколола партію. У ній, як втім і в лейбористській партії, доведеться шукати консенсус між прихильниками Remain і Leave.

Все це, а також інші внутрішні проблеми Британії змушують серйозно переглянути основи політики безпеки не тільки членів ЄС, а також і НАТО. Навіть більше. Усієї Європи.

Адже загроза російського реваншизму залишається. Незважаючи на миролюбні пробні кулі з Москви. Є основа для широкого недовіри. Вона ж змушує європейські країни, аж до нейтральних Швеції, Фінляндії і Швейцарії, серйозно подумати про оборону.

Відповідно, є над чим замислитися і по іншу сторону Атлантичного океану. До недавнього часу оборона Північної Атлантики будувалася на трикутнику США-Канада-Великобританія. Зона французької відповідальності була дещо південніше. Тут є про що турбуватися європейцям.

Москва все більше наголошує на своїх претензіях на зону Арктики. Справа не тільки в можливості транспорту з Тихого океану в Атлантичний у східному напрямку вздовж берегів Сибіру. В силу географічних причин домінування в Арктиці дає ряд серйозних стратегічних переваг. І зрозуміла стурбованість російськими претензіями, підкріпленими розміщенням військових баз на островах в Північному Льодовитому океані. Характерно, що свою зацікавленість в Арктиці і вільному судноплавстві в ній заявили такі країни, як Китай, Південна Корея і Японія. Не кажучи вже про держави на півночі Європи і Америки.

Зрозуміло, що в умовах наростаючого протистояння з Росією, в тому числі і в Арктиці, внутрішня невпорядкованість Великобританії і її ослаблення змушує Вашингтон шукати іншого близького союзника. Вибір з об'єктивних обставин невеликий.

Париж відпадає з огляду на давню антиамериканську традицію і схильність до більш м'якої позиції щодо Москви. Та й економічний потенціал Франції недостатній для істотної модернізації своєї армії. Залишається Берлін.

За всіма параметрами Німеччина цілком може замістити Англію. Після завершення холодної війни будь-які обмеження щодо озброєння Бундесверу відпали. Залишаються внутрішні конституційні обмеження, що стосуються заборони направляти сили Бундесверу за кордони Німеччини. Однак афганська кампанія показала, що з урахуванням зобов'язань по НАТО вони цілком переборні.

На даний момент німецька армія є не в найкращому стані. Досить довго вважали, що на неї краще не тратитися. Протистояння в Європі пом'якшало - і в Німеччині багато хто не хотів думати про військову небезпеку. Явного противника на горизонті не було.

До того ж, після закінчення Другої світової війни в німецькому суспільстві були вкрай сильні пацифістські настрої. У тому числі і з опорою на колективну оборону - іншими словами, на американську, і навіть британську, ядерну парасольку. Зараз настрої дещо змінюються, але досить повільно.

Не слід забувати і про інші сусідів Німеччини. На сході. Як у Варшаві, так і в Празі не в захваті від можливої ​​нової ролі Німеччини в системі європейської безпеки. Особливо у Варшаві налаштовані дуже підозріло. Не випадково відносини Польщі та Німеччини переживають не найкращі часи. При цьому економічні зв'язки двох країн дуже тісні. В черговий раз політика йде попереду фінансів і економічної доцільності.

 

На шляху до армії ЄС

 

Наступною проблемою в американо-європейських відносинах є ідея створення європейської армії. Проти цього категорично виступали Лондон і Вашингтон. Якраз Берлін і Париж були прихильниками цього проекту. Тепер для США зближення з Німеччиною може стати важелем протистояння проекту армії ЄС.

Іншими словами, ми бачимо спробу вивести Німеччину на статус привілейованого союзника США з одночасним посиленням її впливу в НАТО. Наступним кроком може стати реформа Ради Безпеки ООН зі збільшенням числа постійних членів. Безсумнівно, що Німеччина буде першим кандидатом на такий статус.

Зрозуміло, що цей тренд не буде швидким і прямолінійним. В силу об'єктивних і історичних причин просто так замістити Британію Німеччині не вдасться. Острівна Англія не викликає відторгнення у багатьох європейських країн. Посиленню зв'язку Берліна і Вашингтона активно протистоятиме Париж. Вісь Німеччина-Франція є становим хребтом об'єднаної Європи, в тому числі і в області безпеки. Для континентальної Німеччини не так-то просто зайняти місце Британії в структурі європейської безпеки. У тому числі і у військово-морському аспекті.

Звичайно, при всіх зрушеннях у Лондоні зовсім скидати з рахунків Британію не слід. Все-таки це не зовсім рядова держава, навіть при можливому зменшенні її території. До того ж занадто багато що пов'язує Америку і Англію. Не в останню чергу з жодною спецслужбою у ЦРУ немає таких тісних зв'язків, як з англійськими MI-5 і MI-6.

Про важливість такої співпраці свідчить і такий факт. Відновленню в повному обсязі дипломатичних відносин між Туреччиною та Ізраїлем передувало відновлення тісних зв'язків спецслужб і генеральних штабів двох країн. Практика переконала і Тель-Авів, і Анкару в тому, що від розриву з політичних причин постраждає в першу чергу безпека.

Євросоюз стоїть перед необхідністю істотного реформування. Це особливо проявилося після Brexit'у. Адже певну частку провини за його результат несуть і брюссельські бюрократи. Перегляду підлягає і політика в сфері безпеки.

Якою вона буде поки залишається не надто ясним. Зниження ролі Британії відбудеться. Наскільки її зможе замінити Німеччина, покаже майбутнє. У будь-якому випадку Європа стає іншою. І за цим варто уважно стежити Києву.

27 07 2016

http://politeka.net/265750-smena-karaula-posle-brexitya-germaniya-mozhet-stat-glavnym-soyuznikom-ssha/

 





 

Яндекс.Метрика