www.ji-magazine.lviv.ua

“Як повідомляє преса, Сергій Скрипаль і його дочка вже відчувають себе краще, хоча хімік Віл Мірзаянов, який займався розробкою «Новачка» в 1980-і роки, говорив, що їх чекає довга й болісна смерть. Якщо Скрипаль виживе, він зможе коли-небудь відчувати себе у відносній безпеці?” – питає Даніель Чижевські (Daniel Czyżewski, Polskie Radio) у Гжегожа Кучиньскі (Grzegorz Kuczyński), журналіста, автора книги «Як вбивають росіяни». “Гадаю, якщо Скрипаль поправиться, він проживе довге життя, чого я йому щиро бажаю, – відповів Кучинські. – Сумніваюся, що росіяни вирішать ще раз вчинити на нього замах”. 

 “Obrzucić błotem, a coś zostanie”. Grzegorz Kuczyński o rosyjskiej strategii dezinformacyjnej

“Обкидаємо багном – щoсь та й прилипне”. Гжегож Кучиньскі про російську стратегію дезінформації

Адже справа була не в ньому, – продовжує він. – Скрипаль не становив загрози для Кремля, у нього не було інформації, яка могла б скомпрометувати російське керівництво”. Замах був, швидше, – як це називають росіяни, – «показухою» (“pokazuchą”). Скрипаль – колишній полковник ГРУ, його судили за шпигунство на користь Великобританії, так що він виявився ідеальною мішенню, удар по якій дозволяв надіслати світові сигнал (а також російському суспільству, елітам і спецслужбам).

У своїй книзі «Як вбивають росіяни» ви підкреслюєте, що Росія використовує такі методи дуже давно. Наскільки далеко в минуле сягають традиції «мокрої роботи»?

Польські довоєнні радянологи виявляли їх навіть в XVI-XVII століттях. Такі епізоди в історії бували, але в даному випадку я б не говорив про явище, властиве тільки Московській державі, подіне використовувалось й іншими країнами. Говорячи про витоки такої політики, про період, коли сучасні російські спецслужби почали використовувати методи «мокрою роботи», слід звернутися до 1920-1930-х років. Тоді Радянський Союз створив спеціальний підрозділ розвідки для проведення такого роду операцій за кордоном. Це була гучна серія замахів на представників «білої еміграції», які втекли з Росії після революції і програної громадянської війни, а також українських націоналістів – борців за незалежність.

Я б згадав тут замах на Петлюру, оскільки ця фігура знайома полякам з періоду спільної боротьби з більшовиками в 1920 році. Пізніше Петлюра емігрував, жив в Парижі, загинув він від рук радянського терориста єврейського походження. Чому я згадав цей епізод? Як у випадку замаху на Скрипаля або Литвиненко ми бачимо тут «фірмовий знак» Москви: після проведеної операції вона починає масштабну кампанію з дезінформації, намагаючись навести спостерігачів на хибний слід. Після вбивства Петлюри радянська преса і радянські агенти впливу в західних ЗМІ почали просувати тезу, що він загинув від рук українського єврея, котрий мстив за погроми часів громадянської війни. Насправді вбивця був агентом радянської розвідки.

У справі Литвиненка нас теж намагалися навести на помилковий слід. Спочатку йшлося про те, що за вбивством може стояти якийсь Маріо Скарамелла (Mario Scaramella) – італієць, який розслідував діяльність російських спецслужб і мав знайомства в Росії. Він бачився з Литвиненком в той же самий день, коли той зустрівся зі своїми вбивцями – Ковтуном і Луговим. Це була ретельно підготовлена ​​складна операція, в своїй книзі я її описую. Росіяни підкинули Скарамеллі список людей на Заході, на яких може бути скоєно замах. У цьому списку було прізвище Литвиненка, так що італієць вирішив з ним зустрітися і розповісти йому про це. Пізніше це дозволило “переводити стрілки” підозри на Скарамеллу.

У західній пресі з’явилася стаття, в якій звучали звинувачення проти нього, а журналістка, яка написала цей матеріал, незабаром зникла, що з нею сталося – невідомо. Тему підхопили ЗМІ, так що Скарамелла деякий час фігурував в якості одного з підозрюваних навіть у слідстві, яке вели британці.

“Путін легілізував вбивства спецслужбами за межами Росії”, – так підписав це фото польський MAGAZYN TVN24

Зараз росіяни використовують схожу тактику. Вони кажуть, що за замахом на Скрипаля стоять британські або американські спецслужби, а «Новачок» зробили не в Росії, а, наприклад, в Швеції.

В одному зі своїх недавніх інтерв’ю ви говорили, що «Новачок» продукувався тільки на території Росії, в російських лабораторіях, а використовували цю речовину саме для того, щоб було ясно, хто стоїть за замахом. Навіщо в такому разі розгортати інформаційну кампанію і перекладати відповідальність за замах на британців або кого-то ще?

Тут слід відокремити послання, призначене для світу, Заходу, і послання, адресоване власним громадянам, російському суспільству. Перше вписується в логіку ескалації відносин з Заходом, воно свідчить, що Росія може покарати кожного зрадника. Всі знають, що за злочином стоять росіяни, але офіційно ті зізнаватися не будуть.

Звинувачення на адресу Заходу (Великобританії, США) – це елемент стратегії мобілізації власного суспільства навколо ідеї «обложеної фортеці». Росіяни повинні побачити, що їх країна піддається несправедливим нападкам з усіх боків, і вирішити, що їм потрібно згуртуватися навколо свого лідера, державної влади.

Тим більше, що в цей час відбулися президентські вибори.

Це був цілий ланцюжок подій. 1 березня Путін виступив з дуже агресивним посланням до Федеральних зборів. Я не пригадую, щоб навіть в епоху холодної війни радянський лідер показував, якими ракетами він завдасть удар по США. Через три дні стався замах на Скрипаля, а ще через два тижні, коли цей скандал набув розмаху і потрапив на перші шпальти газет усього світу, в Росії пройшли вибори.

Чи не нагадує ця безсоромна пропаганда ті методи, які Росія використовувала після Смоленської катастрофи або збиття малайзійського «Боїнга»? Росіяни спотворювали факти, брехали і навіть пропонували альтернативні версії подій.

Абсурдність різних теорій і версій в разі Смоленської катастрофи або збиття «Боїнгу» не мала значення, адже росіяни дотримуються принципу: “Обкидаємо багном – щось та й прилипне”. Багаторазово повторена брехня комусь запам’ятається, або, щонайменше, створить неймовірний інформаційний хаос. Цей метод набув особливого значення в наші дні, коли у Росії з’явилися інструменти, за допомогою яких вона може поширювати дезінформацію на Заході, – в епоху холодної війни їх не було. Тоді простий американець, німець чи француз не міг увімкнути в себе радянські телеканали і почути їхню версію подій. Тепер все змінилося. Завдання спрощує те, що ці ЗМІ здійснюють мовлення англійською.

Крім того, є інтернет.

Еге ж. Це послання адресовано західної аудиторії. На жаль, протилежна сторона нічого не робить. Ми говоримо, що йде інформаційна війна, обговорюємо дії Росії, створюємо нові структури для боротьби з дезінформацією, але, на мій погляд, слід було б звернутися до тих же самим інструментів, які росіяни використовують проти Заходу. Потрібно створити ЗМІ, які зможуть звернутися до росіян. Нічого такого поки не видно. Існують, звичайно, якісь сайти, але це все релікти холодної війни. Я маю на увазі «Радіо Свобода» (у неї хороший інформаційний портал) або радіостанцію «Голос Америки», яка має різномовні версії. Але цього недостатньо.

Книга Гжегожа Кучинські “Як вбивають росіяни. Жертви російських служб від Троцького до Литвиненка” вийшла друком у Варшаві у вересні 2016 року. 

Наводимо уривок з неї:

“У 1937 році почався найбільш похмурий і кримінальний період в історії радянських а відтак російських робіт щодо виготовлення й використання отрут. Їх символом став Григорій Майрановський, який отримав прізвисько Доктор Смерть. Він був доктором Менгеле Радянського Союзу – завжди сліпо відданим менеджером Луб’янки: водночас садистом і здібним вченим. Після шести років роботи на передньому краї «конвеєру отрут» Майрановський отримав ступінь доктора медичних наук і звання професора «за важливі досягнення, без необхідності захисту докторської дисертації» (…)

Як заявив шеф Луб’янки Всеволод Меркулов, «під час роботи в НКВС Maйрановський завершив десять секретних і надважливих проектів оперативного характеру.»  Допитаний в серпні 1953 року, доктор детально описав, які отрути були перевірені на ув’язнених. Він перерахував близько 15 речовин – від неорганічних сумішей миш’яку й талію, ціаніду калію і натрію до складних органічних речовин: колхіцин, дигітоксин, аконітин, стрихнін, а також натуральну отруту – кураре. Як свідчив сам Доктор Смерть, найбільших передсмертних мук зазнали більш ніж десять людей, яким він давав аконітин. Паралельно з випробуваннями на людях отрути тестувалися на тваринах. Але кінцевим тестом, який вирішував, чи буде отрута використовуватися агентами спецслужб для усунення ворога, – було випробування на людях. Зокрема, Судоплатов (вбивця провідника ОУН Євгена Коновальця – Ред.) та Ейтінгон (організатор вибивства Льва Троцького – Ред.) застосовували для оперативного використання тільки ті отрути, які були перевірені на людському організмі. Отрути давали ув’язненим або з їжею, або вводили ін’єкційно”.

11 04 2018

http://ariev.info/?p=10765#more-10765