Орест Голубець, український мистецтвознавець

Школа Карло Звіринського

У моїх друзів, які прочитали попередній допис, може скластися враження, що принципове протистояння міметичного і модерних способів образотворення появилося в останній чверті ХІХ століття. Однак це не так. Полеміка навколо естетичних завдань творчості розпочалася з двох протилежних точок зору, окреслених ще в прадавні часи Арістотелем і Платоном. В Арістотеля виразно домінував «мімесіс» – теорія пізнання і достовірного відзеркалення навколишньої дійсності. Створена на цьому грунті естетична концепція окреслила довготривалу лінію розвитку мистецтва. Варто однак згадати, що для її означення ніколи не вживали терміну «реалізм», це поняття появилося лише у 50-х роках ХІХ століття. Саме тоді настанову часів ренесансу, проголошену Леонардо да Вінчі – «взяти художнику за зразок дзеркало», було доведено до абсурдної, фотографічної досконалості, де на тлі високого ремесла творча складова неухильно прямувала до нуля. Значно старшому за віком Платону, в якого, до речі, навчався Арістотель, належить теорія «поесісу». Вона виключає можливість достовірного пізнання та відзеркалення реальних образів навколишнього світу (бо божі творіння є недоступними для людини). Можливе лише їх чуттєве сприйняття. Плід людської праці (в тому числі і твір мистецтва) може бути лише частковою імітацією первинного ідеалу космічної краси. Виходить, що принципові відмінні «поесісу» від «мімесісу» криються у критеріях означення майстерності художника Вони пов`язані насамперед не з “матеріалізованою”, а духовною досконалістю. З платонівської точки зору, цілком оправданими видаються паралелі між «біблійною Мойсеєвою забороною зображальності» і переходом Василя Кандинського «від зображення зовнішнього до глибинної суті життя – до духовності» (Петрова О. Соцреалізм у типологічній системі стилів. Зміна парадигми чи заміщення понять // Соціалістичний реалізм і українська культура: Матеріали наук. конференції. – Київ: Національний художній музей України, 1999. – С. 52). В наступні століття філософська думка так чи інакше оберталася навколо двох згаданих, виразно поляризованих естетичних ідей. З початку ХХ століття утвердження «поесісу», з огляду на потреби модерного суспільств, видавалося остаточним. Однак європейські тоталітарні режими заперечили здобутки модернізму, зробивши крок у минуле. Вони не потребували художника як «людину мислячу», а лише як своєрідну прислугу – досконалого виконавця ілюзорно-матеріалізованих ідеологічних замовлень. В Україні на тлі тривалого часового дисонансу, названого соцреалізмом, відродження пріоритетів «духовної досконалості» наприкінці 1980-х років виявилося відносно легким завданням. Його динаміку визначало існування зовні скритого але, водночас, надзвичайно потужного мистецького явища – нонконформізму. Особисто для мене найяскравішим прикладом неоціненної ролі нонконформізму у справі формування нових поколінь українських митців є діяльність видатного художника і педагога – Карла Звіринського. Він умів осягти глибинні закономірності поєднання абстрактних форм і незалежні від реального оточення гармонії барв, проникати в таємниці людської психіки та вільних, спонтанних емоцій. Сповідувані ним духовні та естетичні категорії були неймовірно далекими і цілком несумісними з банальностями офіційного мистецтва. В певний момент, у знак протесту проти відвертого лицемірства, продажності і жорстокості, які панували в суспільстві, художник свідомо відкинув будь-яке зображення людини, поринув у магічний світ предметних форм і чистої абстракції. Його віра в молоде покоління межувала зі самопожертвою: «Я хотів би дуже сильно підкреслити, що…та праця моя з молоддю, то було за рахунок моєї власної творчості… Я надіявся,…що б я не зробив…, все виразиться в їх творчості. Це була б для мене велика нагорода. Тому, що мені здавалося це таким важливим, я навіть радий був зрезигнувати зі себе» (за матеріалами домашнього архіву К. Звіринського). Підпільна «вечірня школа» Карла Звіринського почала діяти у Львові у приватному помешканні в середині 1950-х років, з настанням «відлиги». Зважаючи на реальну небезпеку з боку тоталітарного режиму, відбір «слухачів» педагог здійснював поступово і розважливо. Крім малярства і композиції вони вивчали історію України, літературу, релігію, проходили музичні заняття, знайомилися з досягненнями давньої і сучасної світової культури. В повсякденному вільному спілкуванні молоді та вчителя відчувалася духовна єдність, причетність до вирішення актуальних проблем сучасного мистецтва, про які навіть не згадували у стінах радянського навчального закладу: «Школа Карла Звіринського стала невід`ємною частиною нашого життя… так легше було орієнтуватися у мистецьких стилях та напрямках, переносити болісну незадоволеність реальністю» (Шимчук Є. Зеновій Флінта: штрих до портрета // Альманах 94: Мистецький науково-популярний ілюстрований щорічник. – Львів: Львівська академія мистецтв, 1995. – С. 31 – 32). Карло Звіринський розумів найголовнішу цінність модерного мистецтва – домінантну роль яскравої та неповторної творчої особистості. Він умів знаходити індивідуальний підхід до кожного учня. Всі вони стали видатними, зовсім не схожими один на одного художниками, творчий доробок яких є вагомим вкладом в історію українського мистецтва другої половини ХХ – початку ХІХ століття. Серед вихованців геніального педагога – Андрій Бокотей, Олександра Цегельська-Крип`якевич, Петро Маркович, Іван Марчук, Олег Мінько, Роман Петрук, Богдан Сойка, Зеновій Флінта, Стефанія Шабатура та інші. P.S. За минулі два роки це мій 100-ий допис у Facebоok. Присвячую його моєму першому вчителю – Карлові Звіринському.

1. Карло Звіринський. Ветикалі І. 1957

2. Карло Звіринський. Ніч І. 1962

3. Карло Звіринський. Дрібниці VIII. 1968

4. Карло Звіринський. Зима ІІ. 1972

5. Андрі Бокотей. Генрі Муру присвячується. 1983

6. Петро Маркович. Лемківська сюїта. 1971

7. Іван Марчук. За поемою «Марія» Т. Шевченка. 1983

8. Олег Мінько. Космічне тіло. 1963

9. Роман Петрук. У гості. 1970-і

10. Зеновій Флінта. Сліди часу. 1968

11. Олександра Цегельська-Крипякевич. Маски. 1963

12. Стефанія Шабатура. Дзвін. 1970

5 09 2025