www.ji-magazine.lviv.ua

Alex Kalinka

Історія не програмує людину фатально, але вона формує культурні патерни. Те, що Росія демонструє у ХХІ столітті в Україні — це не «збій системи» і не випадковість. Це відтворення дуже старих моделей виживання, влади і війни.

1. Степові війни як школа знищення

Ранньосередньовічні та пізніші степові утворення, з яких значною мірою постала Московія, жили в умовах:

• постійних війн на повне винищення або підкорення;

• кланової боротьби без інституту права;

• економіки, заснованої на грабунку, данині та рабстві.

У таких умовах не формується поняття цінності людського життя. Формується інше: страх, покора, культ сили і право сильного. Ворог — не суб’єкт, а ресурс або перешкода.

2. Багатовікове рабство і відсутність громадянина

Російська історія — це не історія вільних громад:

• кріпацтво тривало століттями;

• держава завжди стояла над людиною;

• закон не захищав, а карав.

Раб, який не має прав, не навчається співчуттю. Він навчається виживанню. А коли такий раб отримує зброю і безкарність — він відтворює насильство вниз по ієрархії.

3. Імперія без відповідальності

Московська, а потім російська імперія:

• знищувала міста (Новгород, Казань, Батурин);

• депортувала народи;

• застосовувала терор як інструмент управління.

Жодного повноцінного осмислення цих злочинів ніколи не було. Без каяття немає еволюції. Без відповідальності — немає гальм.

4. Радянський «апгрейд» жорстокості

СРСР не зламав цю традицію, а модернізував її:

• ГУЛАГ як фабрика знецінення людини;

• масові розстріли;

• війна як м’ясорубка, де життя солдата нічого не варте.

Ключове: насильство було нормою, а співчуття — слабкістю.

5. Буча, Ірпінь, полонені — не «екцес», а система

Події в Бучі та Ірпені, масові страти цивільних, катування, зґвалтування, знущання з полонених — це не відхилення від норми російської армії. Це її логічний продукт:

• дегуманізація ворога;

• відсутність внутрішнього табу;

• впевненість у безкарності.

Рівно так само діяли каральні загони імперії століття тому. Змінилася форма, не змінився зміст.

6. Чому у ХХІ столітті це не зникло

Тому що:

• не було денацифікації імперської свідомості;

• не було судів над злочинами минулого;

• держава й досі культивує культ війни і смерті.

Сучасна Росія — це не «жертва історії», а її заручник, який відмовився звільнятися.

Висновки

1. Російська жорстокість — не біологічна, а культурно-історична.

2. Вона відтворюється там, де немає права, відповідальності і свободи.

3. Без поразки імперської моделі та зовнішнього стримування ця система завжди експортуватиме насильство.

4. Україна має справу не просто з державою-агресором, а з цивілізаційною моделлю, яка не еволюціонувала.

І головне:

співчувати можна людям , а не дикунам— стримувати потрібно систему.

Інакше Буча повторюватиметься знову і знову, в інших містах і в інших країнах….

18 12 2025

https://www.facebook.com/alex.kalinka.31/photos/степова-спадщина-насильства-історичні-корені-та-сучасні-прояви-російської-жорсто/1613308553162322/