www.ji-magazine.lviv.ua

Петро Кралюк, професор, заслужений діяч науки і техніки України

Окультурення українцями російських етнічних земель здійснювалося в кілька етапів. Перший припав на період давньої Русі, коли землі Залісся опинилися під контролем києво-руських князів, а на цих теренах здійснювалася слов’янська колонізація, що йшла з півдня (території нинішньої України), а також із Новгородської землі. У той час на Заліссі проживали переважно фінські етноси. Тут здійснювалося поширення більш розвинутої культури, яка була притаманна слов’янам, утверджувалося також християнство. Паралельно з тим відбувалася поступова слов’янізація цих теренів. Зазначений етап тривав із Х по ХІІІ ст. включно. Монгольська навала привела до згортання культуртрегерства предків українців на теренах Залісся. Ці землі, перебуваючи в складі Улусу Джучі (Золотої Орди), розвивалися в основному ізольовано як від українських, так і загалом європейських земель. Ця ізоляція тривала до початку XVІ ст., коли відбулося руйнування золотоординського простору. За час перебування Залісся в золотоординському просторі тут сформувалося сильне Московське князівство, правителі котрого з часом почали розглядати свою державу як єдине православне царство, «третій Рим». Однак реалізувати «третьоримський проект», перетворитися в наступника Ромейської імперії Московія так і не змогла. Спроби реалізації цього проекту потребували православного окультурення Московії. Але здійснити це своїми силами вона була не спроможна. І велику роль в цьому окультуренні відіграли вихідці з України та частково Білорусі, які були пов’язані не лише з православним Сходом, котрий деградував, а й з католицький Заходом, який динамічно розвивався. На теренах України в XVI-XVII століттях існували достатньо розвинуті культурно-освітні осередки. Настав другий етап окультурення російських етнічних теренів вихідцями з України припав на XVIІ-XVIIІ ст. Фактично українські книжники запропонували московітам замість проекту «Москва – третій Рим» менш амбіційний проект «Москва – наступник Києва». Московія почала трактуватися як наступниця Русі-Росії. Це знайшло вияв у такому популярному творі, як київський «Синопсис». Синтезом вищезгаданих проектів стало створення Російської імперії, точніше Всеросійської (так на початку звучала її офіційна назва). Ця імперія, з одного боку, розглядалася як наступниця Русі-Росії і, відповідно, як поєднання різних Росій – Московії, Малої (України), Білої й Червоної (Галичини) Росії. Але водночас вона трактувалася і як наступниця імперії Ромейської. Звідси проект «Новогреції», реалізований на нинішніх південноукраїнських землях, претензії Російської імперії на протоки Босфор і Дарданелли, а також експансія на Балкани. При цьому в реалізації російського імперського проекту (як у плані політичному, так і культурному) помітну роль відігравали вихідці з України, а одним з провідних імперських ідеологів став українець Феофан Прокопович. У ХІХ ст. Україна перетворилася в другорядну провінцію Російської імперії, втративши провідну роль у культурному житті держави. Відповідно, вона уже не могла відігравати ту роль в окультуренні етнічної Росії, яку відігравала раніше. Хоча її культурний потенціал залишався відносно високим. На українських землях, що входили до Російської імперії, існувало три університети (із 11 в цій державі). У Києві функціонувала духовна академія, яка належала до найкращих закладів такого типу (їх у імперії було чотири). Чимало людей, які були за походженнями українцями, стали важлитвими постатями російської культури. Це – Микола Гоголь, Федір Достоєвський, Петро Чайковський, Антон Чехов, Іван Бунін, Володимир Вернадський тощо.