www.ji-magazine.lviv.ua

Олег Кий

Шахрайський мирний план чи гоп-стоп по-американськи? Ніколи не міг подумати, що шахрайські технології з 90-х я побачу у світовій політиці, і що саме Білий дім стане їх використовувати. Мимоволі згадується вислів: з ким поведешся, того й наберешся.

У цій статті я спробую розібратися, хто й як підіграє Росії назвати своє вторгнення перемогою.

Згадайте шахраїв-валютників біля торгівельних центрів і ринків у 90-ті та їхню класичну технологію: тебе запевняють у спокійному обміні за вигідним курсом, беруть твої гривні на долари, чи навпаки, потім хтось створює метушню — чи то з міліцією, чи то ще з чимось, — у ній швидко сунуть тобі у руку долари, й усі розбігаються в різні боки. Коли ти заспокоюєшся й розгортаєш пачку — замість ста доларових купюр бачиш «ляльку» з однодоларових банкнот і нарізаних газет.

У нинішньому політичному прискорені вимог підписання я бачу те саме: запевнення у надійності партнера, якій нібито відстоює твої інтереси, але його оточення чомусь тисне на президента України російськими вимогами у 28 пунктах. І робить це з вимогою найкоротшого дедлайну щодо підписання президентом України. Ніби без цієї «метушні» миру не вийде.

Але найгірше — вимоги висунуті не до Росії, а виключно до України. Мов, нехай Україна погоджується, а ми потім вирішимо підписувати чи вимагати більшого. Якесь політичне шахрайство, бо за своєю суттю, як самі вимоги до України, так і тиск на Україну неприпустимі, бо є чітке визначення ООН, що таке агресія і як на неї має реагувати світ. Усі претензії й санкції — до країни-агресорки, а не до жертви вторгнення.

Серед вимог, що просуває команда Трампа в «мирному плані» є такі:

* Україна «тимчасово» передає Росії чотири області плюс Крим (тобто приблизно 20 % території);

* Україна відмовляється від вступу до НАТО назавжди;

* зняття санкцій з Росії;

* «перемир’я» на 30 днів, після якого Росія може відновити наступ, якщо їй щось не сподобається;

* і багато іншого в тому ж проросійському дусі.

І все це — протягом найближчих тижнів. Інакше, цитую речника Трампа: «Україна залишиться сама, без американської допомоги».

Це не мирний план. Це ультиматум капітуляції, загорнутий у обгортку «швидкого миру». Класичний гоп-стоп: «Давай швидко, бо зараз приїде міліція» — тільки тепер міліція замінена на погрозу припинення американської допомоги.

Саме цією погрозою нас уже пів року тримають у зашморгу.

Головне — весь тиск іде на Київ, а не на Москву. Росію ніхто не змушує виводити війська, платити репарації чи повертати награбоване. Навпаки — їй дозволяють залишити все вкрадене й легітимізувати це підписом України.

Це навіть гірше, ніж Будапештський меморандум 1994 року. Тоді ми віддали третій у світі ядерний арсенал за «гарантії безпеки» від США, Британії та Росії. Тепер нам пропонують віддати території за «гарантії миру» від тієї самої Росії, яка вже порвала всі можливі угоди. Тільки посередником тепер виступає не слабкий Клінтон, а «сильний» Трамп, який, судячи з усього, просто хоче швидкої піар-перемоги з яскравою заявою, що нарешті, як обіцяв, «зупинив восьму війну».

А тепер найцікавіше — хто виграє.

Виграє Путін. Він отримує все, заради чого починав війну: Крим і Донбас юридично, нейтралітет України, зняті санкції, розкол Заходу — і все це без жодної поступки з його боку.

Плюс вічно налякана Україна, яка щоразу тремтітиме перед новою загрозою під різними шантажами і погрозами з боку Росії. Привід для наступної агресії Путін, як ми знаємо, знайде завжди.

Він скаже своїм громадянам: «Ми перемогли НАТО, Україна здалася, Захід нас боїться». І це буде правда — якщо ми підпишемо.

Виграє Трамп. Він отримує красиву картинку: «Я закінчив найскладнішу війну, яку допустив Байден». Телевізійні кадри, рукостискання, розмови про Нобелівську премію миру. І головне — економію грошей американських платників податків. Бо Трамп досі не визнає Україну незалежною державою — це просто «метушня російськомовних народів у далекій країні, про яку більшість американців до 2022 року нічого не знала». Сам Трамп таке говорив неодноразово.

Виграють Орбан, Фіцо й європейські популісти — матимуть аргумент: «Бачите, ми ж казали, що треба домовлятися».

А хто програє?

Звичайно Україна. Програє території — і ми добре пам’ятаємо, як Росія використала «орендований» Севастополь як плацдарм для нападу 2014-го. Страшно уявити, що вона зробить, отримавши легально 20 % нашої землі.

Україна програє майбутнє бо українці втратять довіру до будь-яких міжнародних гарантій. Підписавши такий «мир», ми легітимізуємо право сильнішого у всьому світі. Скринька Пандори відчиниться назавжди: завтра Китай так само «замирить» Тайвань, Іран — Ізраїль, Північна Корея — Південну.

Програє Захід. Після цього жодна країна більше не повірить американським гарантіям безпеки. Навіщо віддавати ядерну зброю, якщо через 30 років тебе все одно змусять здатися?

Програє й сам Трамп у довгостроковій перспективі. Через рік-два Путін порве угоду під створеним приводом (він рве всі угоди), знову піде на Київ чи країни Балтії — і тоді активні американці спитають: «А хто підписав той ганебний папірець?»

Це не мир. Це Мюнхен-2025. Тільки замість Чемберлена з парасолькою — Трамп у червоній краватці й з погрозами припинити допомогу країні, на яку напали.

І найогидніше — весь цей тиск іде на тлі великих корупційних скандалів в Україні. Це нагадує слабку Україну 2014-го. Саме тому Трампу й його оточенню здається, що частина нашого істеблішменту й скомпрометований Зеленський готові підписати що завгодно, аби врятувати свої позиції чи активи в Європі й Америці. Може, хтось вже й справді пакують валізи до Лондона чи Маямі.

Але Трамп не розуміє: корупційні скандали в Україні — це не ознака слабкості, а ознака очищення. Це знак «+», а не «–». У Росії скандалів нема, бо там сама держава — одна суцільна корупція. Саме вона 30 років сіяла в нас це зло. І те, що ми тепер викриваємо й караємо своїх злодіїв — це наш рух уперед, а не назад.

Тому вибір простий:

* або ми витримуємо тиск, відмовляємося підписувати капітуляцію й боремося далі — і тоді збережемо шанс на справжній мир, коли Росія під всесвітнім тиском зрештою виведе війська й заплатить за злочини;

* або підписуємо «мир» на умовах Трампа–Путіна — і через 5–10 років (а може, й раніше) війна повернеться на ще гірших для нас умовах, бо світ переконається: Росії дозволено бомбити, грабувати й вбивати безкарно.

Це не вибір між війною і миром. Це вибір між гідністю й ганьбою. Між майбутнім і могилою української держави.

Історія не пробачає слабкості. Чехословаччина підписала Мюнхен — і перестала існувати як держава. Фінляндія відмовилася віддавати Карелію 1939-го — і зберегла незалежність.

Ми вже один раз віддали ядерну зброю за папірці. Другий раз мовчки проковтнули втрату Криму.

Більше — ні!

Пане Президенте держави України, не підписуйте «ляльку» замість доларів. Я вірю, що Ви не бажаєте втратити української держави. Не робіть Україну жертвою найуспішнішої російсько-гебіської шахрайської схеми XXI століття. Бо якщо ми здамося зараз — ми здамося назавжди, безповоротно.

21 11 2025

https://www.facebook.com/oleg.kiy/posts/шахрайський-мирний-план-чи-гоп-стоп-по-американськишахрайський-мирний-план-чи-го/25291607927139646