незалежний
культурологічний часопис <Ї> |
 www.ji-magazine.lviv.ua Андрій СодомораНотатники
«УТОЧНЮЙТЕ ЗНАЧЕННЯ СЛІВ...» (38) «У дно, у суть, у корінь речі, в лоно, надро слова...» (Богдан Ігор Антонич) «Уточнюйте значення слів – і ви позбавите світ
половини його помилок» (Декарт, вслід за стоїками)...
Номінал монети, її вартість, з обігом затирається, а значення слова, його «внутрішня форма», образ, із
часом – не прочитується, та не тому, що затирається (слово ж не матеріальне), а наче на дно западає. Тож не лише у книгу, а й у слово можна «пірнати» й «виносити» його форму (лат. «forma» – краса) або те,
що навіює ця форма. Вона й веде нас цікавими стежками – до глибшого розуміння і відчування слова... Тож не лише чути,
а й бачити слово – важливо... НОТАТНИКИ Вже й вони відходять... Пом’яті, збляклі, затерті пальцями та й самим часом нотатники; а
в них подекуди – «мертвою» латиною: nota bene... Вицвілі, згасаючі літери, цифри... Згасаючі на папері й у пам’яті – адреси, номери телефонів, обличчя, голоси, квапливим
почерком довірені їм випадкові, часто з ніким і не розділені думки... Вони, ті записники, першими при переході
з квартири на квартиру лягали в валізу (тодішній «чемодан»); їх діставав з кишені,
клав на поличку в телефонній
будці... боявся загубити... Їх бережу й досі... «Покинуті речі мстяться. Іноді страшно. І часто не тому, хто
їх викинув зі свого життя.
Знаний перекладач Андрій Содомора став черговою жертвою мертвих або майже
мертвих речей», – початкова фраза одного з відгуків на мої «Сльози речей»... Хай так, але ті «мертві або
майже мертві речі» й повертають мене до життя. «Жертва» вдячна тим речам, які «торкаються серця»... «Cuore» («Серце,
або Записи школяра» – книжка мого
дитинства), речам, які мають душу, як про це Рей Бредбері... «Хто не живе
минулим, той взагалі не живе», – слова чільного римського стоїка, зануреного у вир життя. Та й знамените «Carpe diem» – це заклик
повертатися до «впольованих»
порухів життя – «колекцій часу», щоби з ними,
з життям, що в
нас, у нашому серці, йти в завтрашнє. Інакше – як у давнього епіграматиста: «Йду вже... Без себе, однак...» Мій онук (ледь не в дошкільному віці терпеливо вчив мене користуватися «мобільним») тепер, уже дорослий, з особливим чуттям виготовляє для себе записник... При нагоді знову згадую видатного
елегійного поета Проперція (на нього орієнтувався Ґете у своїх «Римських елегіях»): в одній з елегій він просить перехожих повернути йому, якщо натраплять, на загублений записник – восковані таблички, «tabellae»
(для вас, мовляв, це марниця, для мене ж – безцінна річ). Добре сказав Горацій:
«Природа, хоч вилами її проганяй, – повертається». При всіх технічних винаходах, що заощаджують
час (разом з тим – і забирають),
тягнемось таки до паперу,
як Проперцій тягнувся б до своїх табличок: гарно виготовлені сучасні записники нагадують нам заклик Плінія: «Nulla dies sine linea»
– «Жодного дня – без лінії»
(за рік – 365 таких ліній, рядків!). Беремо їх до рук, бережемо в них дорогоцінні крихти минулого часу, щоб вагомішим, світлішим був кожен черговий
день... Отож, з минулим – у майбутнє. У що ж бо, як не в минуле, задивлений «Запорожець» Антона Манастирського?..
Щоби твердішою була рука, стрімкішим – удар* шаблі...
*
Коли ніякими стають думки
Й на душу наче тінь сумна лягає, –
Чи то утоми знак, а чи нудьга є, –
За лік мені – старі записники.
Рядки пригаслі, давністю розмиті,
Бо стільки літ хтозна-куди стекло...
Беру до рук побільшуюче скло
–
Життя під ним, його летючі миті...
Крізь часу пласт докопуюсь
до них –
Адреси, ймення, телефони, дати...
Йду у минуле... Пробую згадати...
По сліду йду, але вже й він застиг.
Та щось таки зринає перед очі –
Чиїсь обличчя, голоси чиїсь,
Щось і почуте, й бачене колись,
Навіть трамвая подзеньк серед ночі.
Вихоплює в нас час із-під
руки,
Що тільки може, – все він забирає,
І речі, й пам’ять: заздрий, зазирає
Уже й в потріпані записники... __________________ * Напрошується іменник «раз» (з праслов’янської
– 'удар'). 11.08.2025 |
