Володимир Єшкілєв

Оповідка про скарб, що перестає бути скарбом

Це з приналежного Вічному поверненню. Оповідка про скарб, що перестає бути скарбом. Історія рукописів, які не згнивають у схронах й не губляться у клеюватій, павучій та лахмітницькій пітьмі віків. Не згнивають і не губляться не випадково, а саме тому, що вони чогось варті. Себто, це історія про справедливість.

В Арістотеля були певні проблеми з оприлюдненням тих творів, в яких мовилося про основи Буття. Про його фундаментальні таємниці. У 327 році до нашої ери він наказав писарям виготовити півсотні копій трактату «Про одиничність». Але раптом з далекої окраїни населеного світу, з жовто-сірої сердцевини Центральної Азії, з коржавих відрогів Гіндукушу його вінценосний учень Олександр Македонський (вже герой, вже Іскандер Дворогий і вже майже світодержець) прислав вчителеві довгого докірливого листа. Великий завойовник, що був інформований спецслужбами про всі діяння вчителя, зауважив у своєму посланні, що не варто авторові «Метафізики» розголошувати профанам те, що має бути притримане для допитливості небагатьох обраних і посвячених мужів.

Вагомість царські докорів була тим очевиднішою, що Олександр щедрою рукою постачав Арістотелю зразки екзотичних тварин та рослин для дослідження і занотування на сторінках його «Природничої історії». Філософ, попри невдоволення прихильників, припинив розповсюдження своїх суджень про таємне. За своє життя, з 445270 рядків, написаних ним за свідоцтвом Діогена Лаертія, Аристотель оприлюднив лише чверть. Він вже в ті далекі часи розумів, що немає зброї страшнішої за судження, як немає грішника, більшого за балакучого «батька суджень».

Після смерті Аристотеля, згідно чинного заповіту філософа, його рукописи отримав у розпорядження Теофраст, керівник його школи. Спадкоємці Теофраста продали частину рукописів єгипетським царям з династії Птоломеїв (які виплатили за них астрономічну суму, більшу, ніж коштував військовий флот). Нажаль, всі придбані Єгиптом оригінали загинули у пожежі Олександрійської бібліотеки, що її влаштував Цезар задля порятунку юної Клеопатри. Друга частина рукописів (історики стверджують, що вона складала аж дві третини з рукописів та списків первісного архіву) потрапила до рук Нелея з Афін, а його сини та онуки занедбали архів, залишивши його на горищі (інша версія – у сухому підвалі) свого беотійського маєтку.

Далі починається детективна історія, яку – чомусь – ще не поклали в основу ігрового роману або сценарію пригодницької стрічки. Казково багатий та рафіновано освічений пергамський цар Евмен, котрий збирав найкращу в світі бібліотеку, не гребуючи ані вбивствами, ані прямими підкупами, ані залученням до колекційної справи найкращих грабіжників античного світу, почав полювання за рукописним скарбом нащадків Нелея. За одну лише добру звістку, що легендарні трактати Аристотеля про таємне ще існують, він заплатив вивідувачам три міри золота (біля 8 кілограмів). Грецькі патріоти з роду Теофраста Афінського, натомість, вирішили зберегти скарб для синів Аттики й самі відшукали пергаменти, які до того часу сто тридцять років вкривалися пилюкою та пташиним послідом. Вони встигли вивезти архів до таємної схованки під Афінами за лічені години до того, як загін відбірних пергамських найманців оточив маєток Нелеїдів залізним кільцем. Подальші події були прикрашені гонитвами, перемовинами та розслідуваннями, а також кількома загадковими смертями осіб, посвячених у тайну.

В кінці тих античних пригод рукописи під великою таємницею потрапили до якогось глибоко законспірованого бібліофіла на ім’я Апеллікон, який за роки довгої кропіткої праці відчистив пергаменти від посліду, вивів з них хробаків і поновив чорнильні написи згідно тодішніх технік реставрації. Але реставратор не мав філософської освіти і при відновленні – зовсім не бажаючи цього -- спотворив частину текстів.

Після захоплення Афін римлянами переможці відвезли всю здобич до столиці Республіки. Серед багатющих трофеїв був й архів Аристотеля. Рукописи потрапили до скарбниці диктатора Корнелія Сулли, потім до котрогось із численних римських храмів. Неосвічені нащадки Ромула не зрозуміли значення скарбу. Якийсь мутний грецький пройдисвіт Тиранніо, що шукав у Римі заробітків і розваг, скористався з їхньої дикості й за смішний могорич отримав монопольний дозвіл на переписування та продаж копій з творів філософа. Кажуть, що Тиранніо за кілька років став одним з найзаможніших торгівців Вічного Міста.

Далі з копіями працювали невігласи-перекладачі з грецької на латину, потім з латини на арабську, потім навпаки – з арабської на середньовічну латину. Чеканні формули, зрозумілі посвяченим, завдяки їхнім старанням перетворилися на велемовне мудроване белькотіння. Майже все з тих ясних формул нині вкрите тьмяним і липким, наче патока, лаком перекладацького та коментаторського нерозуміння. Але навіть крізь нього проступає первісна велич герметичного письма. І ми читаємо: «Океан і Тефіду зробили люди батьками виникнення і клятвою богів стала у них вода, бо ж найповажнішим з усього є найстаріше, а клятва є найсвятішим з усього сущого...»

19 08 2025