www.ji-magazine.lviv.ua

Ігор Семиволос

7 серпня 2026 р. у Мецці підписано «Меккську спільну оборонну угоду» (Mecca Joint Defence/Deterrence Agreement) між Саудівською Аравією (наслідний принц Мухаммед бін Салман), Туреччиною (президент Ердоган) та Пакистаном (прем’єр Шехбаз Шаріф). Угода містить положення на кшталт Статті 5 НАТО: напад на одну зі сторін розглядається як напад на всіх трьох. 

Це не окрема ініціатива, а формалізація вже наявного треку: спочатку у вересні 2025 року був укладений двосторонній пакт Саудівська Аравія – Пакистан; у січні 2026 року з’явилися повідомлення про переговори щодо приєднання Туреччини, і зрештою в серпні 2026 року відбулося тристороннє підписання в Мецці, символічно приурочене до священного для ісламу міста. 

Тригером прискорення процесів стала війна США та Ізраїлю проти Ірану (з 28 лютого 2026 р.), яка супроводжується іранськими ударами по об’єктах Саудівської Аравії, Кувейту, Бахрейну та критичній інфраструктурі Затоки. 

Якими ж є мотивації сторін і як актори бачать цей пакт? 

Саудівська Аравія опікується диверсифікацією безпекових партнерів та розчарована залежністю від США, довга історія співпраці з якими не дала очікуваного рівня безпеки. Аналітики наголошують на формуванні стратегічної глибини проти Ірану, хуситів та шиїтських угруповань в Іраку. 

Туреччина у притаманній їй моделі поведінки наголошує, що ця угода є «суто оборонною за характером» і «не спрямована проти жодного актора». Аналітики цілком справедливо бачать її як частину ширшої стратегії Ердогана щодо балансування між НАТО, РФ і Затокою. 

Пакистан патетично проголошує цю угоду «історичним пактом» і «щитом миру», тоді як зовнішня оцінка трактує її як природну еволюцію десятиліть військово-технічних зв’язків. 

Більшість аналітиків і спостерігачів цікавить не лише офіційна позиція, а й суб’єкт, проти якого угода може бути спрямована. Тут оцінки розходяться: 

Денні Цітрінович (Ізраїль) переконаний, що головна ціль – це Іран, а Ізраїль розглядається окремим треком, де нормалізація саудівсько-ізраїльських відносин залишається можливою за умови вирішення палестинського питання. 

Частина інших аналітиків (Al Jazeera, Times of Israel) наголошують, що Ізраїль залишається головною загрозою в очах усіх трьох держав через розширення його військової присутності в Газі, Лівані та Сирії. Ердоган звинувачує Ізраїль у спробах зірвати ірано-американський меморандум, а раніше Туреччина заявляла про змову Тель-Авіва розпалити в регіоні війну через фітну (протистояння різних мусульманських націй). 

Реакція Ірану на підписану угоду неоднозначна – від різкої (окремі депутати парламенту) до стриманої й навіть демонстративно спокійної (МЗС, міністр Аракчі). Іранська газета «Кайхан» розкритикувала угоду, вважаючи, що ці ініціативи безпосередньо загрожують Ірану й іранським союзникам. У Тегерані побоюються, що в разі нових ударів по Саудівській Аравії два інших члени альянсу будуть втягнуті в конфлікт. Тобто саме Тегеран поки що трактує пакт як спрямований проти себе, попри офіційне саудівсько-турецьке дистанціювання. 

2. Обмеження та ризики реалізації пакту

Попри зафіксовані в угоді зобов’язання надавати військову допомогу у разі нападу на одну з країн альянсу, більшість експертів доволі скептичні щодо їх реалізації і бачать у цьому передусім рамку для військово-промислової координації (турецький виробник дронів Baykar як інтегратор саудівських можливостей), а не оперативний військовий союз. 

У чому це проявляється?

Ресурсно-економічні бар’єри. Це радше структурний момент: турецька економіка (інфляція, залежність від зовнішнього фінансування) і бюджетний тиск на КСА (падіння нафтових доходів, витрати на Vision 2030) об’єктивно обмежують спроможність обох держав фінансувати повноцінні військові зобов’язання поза власними кордонами. 

Обмежені бойові зобов’язання. Показовий прецедент: минулого року Ісламабад не втручався військовим шляхом після атак Ірану на територію Саудівської Аравії, хоча країни вже мали двосторонній договір про взаємну оборону. Тобто навіть наявний білатеральний пакт (вересень 2025 р.) не конвертувався в пряму бойову участь. Це головний емпіричний аргумент на користь низької ймовірності прямого залучення Анкари чи Ісламабада проти Ірану. 

Напруга з ОАЕ. Прямих заяв Абу-Дабі про занепокоєння немає, але контекстуально це показово: історичне джерело напруги для ОАЕ – це насамперед підтримка Анкарою руху «Брати-мусульмани» й ісламістських акторів у регіоні (Катар як союзник Туреччини – окрема більш гостра лінія; ОАЕ роками вела з віссю Доха – Анкара суперництво за вплив на постреволюційні режими після Арабської весни). Якщо пакт консолідує КСА та Туреччину як координаційний центр регіональної безпеки, ОАЕ залишається поза форматом, хоча має власні амбіції на роль хаба безпеки й логістики Затоки. Це радше питання статусу й включеності, ніж прямої ворожості. 

ОАЕ та КСА мали різні підходи до єменської кампанії ще з 2019 року (ОАЕ вивела основні сили раніше, підтримувала південних сепаратистів, тоді як Ер-Ріяд тримав курс на офіційний уряд). Якщо першим випробуванням пакту стане саме конфлікт із хуситами, розбіжність інтересів КСА та ОАЕ в Ємені може стати додатковою точкою тертя. 

Офіційне дистанціювання від «блокової» риторики. Саудівський речник, заступник міністра з питань публічної дипломатії Раєд Крімлі наголосив, що пакт не загрожує безпеці жодної країни регіону і не повинен розглядатися як ескалація напруженості між будь-якими двома державами. Також угода не замінює наявні двосторонні чи багатосторонні угоди за участю Саудівської Аравії, Туреччини чи Пакистану. Він підкреслив, що угода «не пов’язана з ядерними амбіціями чи гонкою озброєнь» – це пряме відкидання ядерного прочитання, важливе з огляду на статус Пакистану як ядерної держави. 

Невизначений реальний обсяг зобов’язань. Конкретні військові зобов’язання кожної країни не оприлюднені, як і детальні механізми виконання пакту, зокрема порядок надання військової допомоги. Незважаючи на порівняння з «ісламським НАТО», до остаточного тексту угоди та її деталей, зокрема щодо автоматичності допомоги, залишаються питання – автоматичність casus foederis (аналог Ст. 5) не підтверджена оприлюдненим текстом. 

Перше практичне випробування. Спільна операція проти хуситів контекстуально логічна: конфлікт із ними географічно й функціонально ближчий до КСА (Bab-el-Mandeb, атаки на судноплавство), ніж гіпотетична пряма ескалація з Іраном. Саудівська сторона вже раніше пропонувала створення морської коаліції для захисту судноплавства й енергетичних маршрутів у регіоні, яку Туреччина та Пакистан підтримали. Інфраструктура координації проти хуситської загрози вже існує окремо від Мекканського пакту й може стати першим полем його застосування. 

3. Місце та інтереси України

З огляду на укладені оборонні угоди України з низкою арабських країн (які часто називають drone deal), постає питання ролі Києва у цих розкладах. 

Україна вже вбудована в цю мережу – не як член пакту, а через паралельну систему двосторонніх угод. Наразі підписано чотири угоди: 

Саудівська Аравія (фокус – протидія Shahed, термін – 10 років); 

ОАЕ (співпраця у сфері ППО та протидронової оборони); 

Катар (спільна експертиза проти ракет і дронів, спільне виробництво, термін — 10 років); 

Кувейт (військово-технічна співпраця, термін – 5 років з автопродовженням). 

Спільний знаменник – іранські дрони Shahed, які Росія використовує проти України, а Іран – проти країн Затоки. Це дає Україні статус не формального союзника, а незамінного технологічного постачальника набутої в бою експертизи. 

Якщо подивитися на учасників пакту з точки зору українських інтересів, прослідковується певна асиметрія:

Туреччина для України – це інституційний канал (членство в НАТО, структурна взаємозалежність через Baykar та спільне виробництво). 

Саудівська Аравія – транзакційний канал (інвестиції, донорство, ситуативне посередництво в перемовинах). 

Обидві країни є реальними важелями непрямого впливу України на Мекканський пакт, хоча природа важелів різна. Інституційний канал стійкіший і менш залежний від кон’юнктури (Туреччина залишається членом НАТО незалежно від поточної політики). Транзакційний канал гнучкіший, але вимагає постійного підживлення конкретними угодами й візитами. 

Пакистан у цю пару не вписується: там немає ні інституційного, ні стабільного транзакційного каналу з боку України – лише формальна дипломатична присутність на тлі структурної залежності Ісламабада від Пекіна та ситуативного торгу з Москвою за нафту. 

Обмеження та ризики для України:

Країни Затоки не розривають зв’язків із Москвою. Координація Ер-Ріяда з РФ триває на рівні ОПЕК+: сім країн ОПЕК+ у серпні 2026 р. домовилися збільшити видобуток нафти на 188 тис. барелів на добу з вересня – рутинний, але показовий приклад того, що санкційна логіка Заходу для КСА не є пріоритетом. Також Саудівська Аравія заявила про готовність співпрацювати з РФ у сфері рідкісноземельних металів, попри міжнародну ізоляцію Москви. Це прямий сигнал: Ер-Ріяд веде окрему економічну лінію з РФ незалежно від динаміки війни в Україні. 

Прагматична, а не ціннісна співпраця. Найкраща ілюстрація: в обмін на допомогу з дронами-перехоплювачами Україна просить Катар передати 12 вживаних винищувачів Mirage 2000-5EDA – це бартер компетенцій, а не ідеологічна солідарність. Україна направила 201 військового фахівця (ще 34 готові до відрядження) для допомоги країнам Затоки. Країни Затоки звернулися по українську експертизу з суто утилітарних міркувань (дефіцит компетенцій у малій ППО проти масованих ударів). 

Ризик розпорошення ресурсів. Направлення 200+ фахівців ППО, залучення дипломатичного апарату до тристекового треку (гуманітарний/обмін полоненими через КСА, дрон-експертиза по Затоці, економічна дипломатія з Ер-Ріядом) вимагає значної пропускної спроможності, яка під час оборонної війни перебуває в дефіциті. Пряма компенсація показує саме бартерну, а не грантову логіку. 

Різне ставлення учасників трійки до РФ:

Пакистан обережний через Китай (структурна залежність через CPEC 2.0) і має власний трек зближення з Москвою (домовленості про постачання дешевої нафти). 

Туреччина – класичний балансир: член НАТО з енергетичною і туристичною залежністю від РФ та роллю посередника. 

Саудівська Аравія демонструє найзначнішу готовність працювати з Києвом (Джидда-2025, $500 млн на відбудову, фахівці ППО), але це не скасовує паралельної лінії з Москвою через ОПЕК+. Партнери працюють за логікою «і-і», а не вибору однієї сторони. 

Неможливість (і непотрібність) формального членства. Мекканський пакт – оборонний союз ісламських держав Близького Сходу та Південної Азії, об’єднаних релігійною і регіональною логікою. Україна не відповідає цим критеріям. Відсутність формального місця в пакті – це не прогалина української стратегії, а наслідок природи об’єднання. Реальні важелі України лежать виключно у двосторонніх каналах. 

4. Технологічний контекст та гонка озброєнь

Оскільки конструктивна база Shahed спільна для Росії та Ірану, збільшення частки реактивних «Шахедів» створює подвійний ефект для України:

З одного боку, це підсилює цінність її експертизи як «живої лабораторії» боротьби з найновішими модифікаціями (США вже переймають цей досвід для власних перехоплювачів після демонстрації полком ЗСУ роботи перехоплювача Merops).  З іншого боку, існує ризик відставання, якщо Іран впровадить реактивні варіанти проти Затоки швидше, ніж Україна встигне експортувати оновлені рішення. 

Крім дешевих перехоплювачів дронів, Україна розвиває продукт іншого класу – балістичні ракети та панєвропейську антибалістичну систему, що безпосередньо конкурує з типом озброєння, залежність від якого Затока намагається диверсифікувати: 

Балістична ракета FP-7 проходить сертифікацію (компанія Fire Point); програма FREYJA має дати практичні результати й бойове застосування протягом 2027–2028 рр. 

Проєкт «Фрея» (FREYJA) – панєвропейський проєкт протиракетної оборони, покликаний стати дешевшою альтернативою Patriot. Перше перехоплення балістичної ракети очікується до середини 2027 р., запуск повної системи – пізніше 2027 р

Міжнародна залученість: до проєкту долучилися Leonardo, Thales, Saab, Eurosam. Компанія Fire Point уклала угоди з понад десятком закордонних оборонних компаній щодо радарів і систем наведення; перші десять країн уже приєдналися до ініціативи. 

Балістична загроза є головною причиною залежності Ер-Ріяда й Кувейту від американських систем Patriot/THAAD. Успішна демонстрація Freya в середині 2027 р. – потенційно найважливіший чинник, здатний перевести позицію України в Затоці з категорії «нішевий постачальник дешевих рішень» у категорію «альтернатива Patriot-класу». 

5. Сценарії для України (горизонт до кінця 2027 року)

Осі невизначеності:

§  Вісь X: Динаміка війни США та Ізраїлю проти Ірану (Ескалація vs Деескалація / Заморозка). 

§  Вісь Y: Глибина інтеграції України в оборонну екосистему Затоки (Інституціоналізація vs Стагнація). 

Сценарій 1. Ескалація + Поглиблення – «Щит Затоки»

Іран нарощує удари по об’єктах Затоки; партнери переходять від закупівель до спільного виробництва. Технологічна гонка (реактивні Shahed/Geran) прискорює співпрацю. 

Індикатори: число країн Затоки з оборонними угодами зростає з 4 до 6+ (приєднуються Бахрейн, Оман); щонайменше одна країна запускає локалізоване виробництво українських перехоплювачів (за аналогією з Baykar – КСА); відкриваються українські R&D-хаби в Затоці. 

Ризик: зростання очікувань політичної лояльності (тиск приєднатися до заяв проти Ірану), що ускладнює нейтральний баланс України. 

Сценарій 2. Ескалація + Стагнація – «Гроші без наслідків»

Загроза з боку Ірану зростає, але Затока диверсифікує постачальників (Ізраїль, США, Китай) замість розширення співпраці з Україною. Угоди залишаються на рівні разових закупівель. 

Індикатори: кількість угод не зростає протягом 12+ місяців; США чи Ізраїль презентують власні дешеві перехоплювачі; Freya/FP-7 затримуються у випробуваннях. 

Ризик: короткострокові фінансові надходження без перетворення їх на довгостроковий індустріальний актив. 

Сценарій 3. Деескалація + Поглиблення – «Індустріальний альянс»

Гостра фаза війни стихає, але партнери Затоки інвестують у спільні виробничі потужності. Попит переходить у довгострокову індустріальну політику. 

Індикатори: локалізація виробництва компонентів балістичного класу (FP-7/Freya); успішне перехоплення балістичної ракети системою Freya до середини 2027 р.; позиціонування України як вузла панєвропейського оборонного консорціуму (Leonardo, Thales, Saab, Eurosam). 

Ризик: у разі затримки проєктів Затока може законтрактувати альтернативи раніше. 

Сценарій 4. Деескалація + Стагнація – «Закрите вікно»

Конфлікт заморожується, попит на протидронові рішення спадає. Затока повертається до традиційних постачальників зі США. 

Індикатори: відсутність нових замовлень протягом 6+ місяців; нові закупівлі Patriot/THAAD у США; балістичний продукт України залишається суто внутрішнім. 

Ризик: найнебезпечніша комбінація – закриття близькосхідного вікна одночасно зі скороченням трансатлантичної підтримки. 

«Чорні лебеді» для позиції України:

Мирна угода Україна – Росія (знецінює «живий» характер досвіду). 

Різка зміна позиції США щодо України. 

Прямий іранський удар по українських фахівцях у Затоці (змінить статус України з постачальника на учасника конфлікту). 

Вихід Ізраїлю на ринок дешевих перехоплювачів як прямого конкурента. 

6. Ключові висновки та рекомендації

Мережа замінює членство. Україна вибудувала функціональну неформальну присутність через мережу білатеральних угодах (КСА, ОАЕ, Катар, Кувейт), об’єднаних протидією Shahed. 

Туреччина та КСА як мости. Туреччина є інституційним каналом, КСА – транзакційним. Пакистан у цю систему не входить через відсутність важелів впливу. 

Балістична програма як перехід у вищу лігу. Перехід від дешевих перехоплювачів до систем класу Patriot (FP-7, Freya) відповідає головній потребі Затоки щодо диверсифікації ППО. 

Практичні рекомендації:

Пришвидшити перехід до локалізації: Домагатися створення спільних підприємств у Затоці за моделлю Baykar – КСА. 

Пріоритетизувати графік проєктів FREYJA та FP-7: Публічно презентувати успішні випробування системи для аудиторії Затоки. 

Використовувати європейський парасольковий бренд: Залучати європейських партнерів (Thales, Leonardo тощо) для зниження політичних ризиків для арабських країн. 

Диверсифікувати портфель угод: Залучати нових партнерів (Бахрейн, Оман), поки триває вікно високого попиту. 

Зберігати суворий нейтралітет: Уникати залучення у сунітсько-ізраїльські чи внутрішньоарабські суперечності. 

9 08 2026

https://uames.org.ua/mekkska-spilna-oboronna-uhoda-ta-mistse-ukrainy-v-novij-bezpekovij-arkhitekturi-zatoky/