Міжнародна конференція
“ЄВРОАТЛАНТИЧНА ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ: РЕГІОНАЛЬНИЙ ВИМІР”

Львів 20-21 березня 2003 р.

Мішель Дюре

ТЕЗИ ВИСТУПУ
під час проведення “круглого столу”
“Євроатлантична інтеграція України: регіональний вимір”
(20.03.2003, м. Львів)

Досвід співробітництва України з НАТО та завдання, що стоять перед ЗС України на даному етапі

[...]

На моє переконання, головною відмінністю сьогоднішнього заходу є його регіональний вимір, що логічно і закладено в назву цього “круглого столу”. Саме той факт, що все активнішою стає тенденція до поширення обговорення проблематики співпраці України з Альянсом на регіони нашої держави, дозволяє стверджувати про поступовий і впевнений перехід у наших відносинах з Організацією Північноатлантичного Договору з академічної фази в дійсно практичну площину.

[...]

Отже, перше – досвід співробітництва ЗС України з НАТО. Україна, як незалежна держава, першою з країн СНД у 1994 році приєдналася до програми “Партнерство заради миру”. Представники Збройних Сил України стали регулярними учасниками заходів військового співробітництва різного масштабу та спрямованості: від багатонаціональних навчань до вивчення проблеми захисту оточуючого середовища.

І буде справедливим перший етап наших відносин з Альянсом у військовій сфері назвати “романтичним знайомством”. Це дійсно був період взаємних відкриттів: зі свого боку ми отримали можливість ознайомлення із принципово іншими підходами до забезпечення державної безпеки і оборони; НАТО та його країни-члени, в свою чергу, започаткували прагматичні стосунки із країнами-партнерами, що відкривали широкі перспективи для вдосконалення системи євроатлантичної безпеки.

Слід відверто визнати, що розглядаючи початок цього процесу, не досить чітко/розмито виглядає питання щодо практичної спрямованості такого роду зовнішньої діяльності військового відомства України.

Але крок за кроком, завдяки постійній участі представників Збройних Сил України в заходах військового співробітництва, розпочалось будівництво конкретної структурованості, бачення шляхів застосування військової співпраці з НАТО на користь реформування та розвитку власних Збройних Сил.

І вже другий етап наших відносин з Альянсом гадаю доречним буде охарактеризувати як “прагматично-цільове співробітництво, але із значним підтекстом щодо його розширення в перспективі”.

[...]

Фахівці Міноборони” почали ретельно вивчати і аналізувати, як вирішуються такі проблеми в країнах-членах НАТО, країнах із стабільно зростаючою економікою, де політичний бомонд надає стабільну підтримку/приділяє значну увагу процесу раціонального розвитку воєнного організму держави.

Очевидним є факт, що кожній країні-члену Альянсу не потрібна самодостатня військова машина. Принцип колективної безпеки дозволяє визначити пріоритети у військовому будівництві та оптимізувати оборонний бюджет.

Це стало можливим завдяки застосуванню цими країнами процедур Процесу планування сил, а для країн-партнерів – так званого PARP (Процес планування та оцінки сил), який передбачає логічний ланцюжок в процесі реформування та розвитку збройних сил, а саме: “Стратегічна концепція – Воєнна доктрина – Оборонний огляд, що власне є всебічним аналізом стану справ – здійснення відповідного планування, з урахуванням ряду факторів (пріоритетні завдання, наявні та прогнозовані ресурси, механізми реалізації, потенційні можливості щодо колективного вирішення проблеми тощо) – процес підготовки військ – щорічне підведення підсумків – і знову Оборонний огляд”.

Фактичний стан справ в збройних силах країн-членів Альянсу переконливо свідчить – такий підхід є ефективним та оптимальним.

Збройні Сил України почали застосовувати механізми Процесу планування та оцінки сил у 1995 році, коли визначені сили та засоби українського війська започаткували використання процедур НАТО при організації бойової підготовки.

Якими є результати на сьогоднішній день:

• зазначені підрозділи є найбільш підготовленими і забезпеченими та фактично складають основу Об’єднаних Сил швидкого реагування – прототипу майбутньої української армії;

• ці ж військові підрозділи є основою для формування національних миротворчих контингентів, які гідно презентують за кордоном нашу державу;

• під час проведення багатонаціональних навчань, за словами іноземних фахівців, українські солдати та офіцери демонструють майстерність і професіоналізм.

Беручи до уваги ці досягнення тактичного рівня, було логічним поширити таку практику на всі Збройні Сили. Як результат спільної кропіткої роботи фахівців Міністерства оборони. Генерального штабу ЗС України та НАТО, опрацьовано пакет Національних цілей воєнної реформи в Україні.

[...]

Травневе рішення керівництва держави щодо інтенсифікації наших відносин з НАТО, за яким вже міцно закріпився епітет “історичне/доленосне”, надало не просто нового імпульсу для подальшого просування реформ в галузі безпеки і оборони держави, а й, власне, започаткувало наступний (третій) логічний етап розвитку військової співпраці з НАТО – “підготовка до членства в Організації.

Адже чітке визначення політичним керівництвом Вашої держави стратегічного курсу на євроатлантичну інтеграцію обумовило нагальну потребу інтенсифікації військової реформи в Україні та вжиття рішучих заходів щодо приведення Збройних Сил до євроатлантичних стандартів.

[...]

Зараз ми завершуємо підготовчий етап Огляду і плануємо з квітня розпочати його практичну фазу – здійснення розрахунково-аналітичної роботи на предмет визначення майбутніх завдань та структури ЗС України, як найвагомішої складової оборонного організму держави.

Гадаю, що на цій ноті, саме час перейти до другої частини моїх коментарів – “Основні завдання ЗС України в загальному контексті євроатлантичної інтеграції держави”.

На початку, хотів би ще раз процитувати Є.К.МАРЧУКА, Секретаря РНБО України: “Декларації, романтика, політичні заяви – позаду. Зараз необхідно розмовляти бухгалтерською мовою – цифри, факти, конкретні справи”.

Чітко усвідомлюють і повністю підтримують таку позицію і в Міноборони. Адже в процесі оборонного реформування, тільки конкретні/наглядні показники та результати можуть слугувати найвагомішим обґрунтуванням щодо оптимального використання державних коштів для подальшого розвитку Збройних Сил.

З огляду на прийняті в державі рішення щодо інтенсифікації співробітництва з НАТО, в Міністерстві оборони та Генеральному штабі України були підготовлені пропозиції щодо коригування заходів завершального етапу реалізації Державної програми реформування та розвитку Збройних Сил.

[...]

При цьому основні зусилля на період до 2005 року зосереджуються на:

• завершенні структурної перебудови Збройних Сил;
• прискореному виведенні із бойового складу військових частин і установ, що не входять до бойового складу Збройних Сил України зразка 2005 і 2010 років, а також надлишкових зразків озброєння і військової техніки, іншого матеріально-технічного майна;
• формуванні основи перспективної моделі Збройних Сил України, поступово трансформованої до змін форм і способів ведення збройної боротьби та інтегрованої до структур Північноатлантичного Альянсу;
• завершенні, в основному, процесу нарощування боєздатності Об’єднаних сил швидкого реагування;
• чіткому розподілі повноважень між вищими органами військового управління, подальшому удосконаленні їх організаційно-штатної структури та закладенні умов щодо поступового приведення до стандартів, прийнятих у країнах-членах НАТО.

На період 2006-2010 років основна увага приділятиметься:

• завершенню створення оптимальних за чисельністю Збройних Сил, які за своєю структурою та можливостями будуть повністю готові до виконання завдань щодо забезпечення національної безпеки, враховуючи протидію/подолання/захист від потенційно-нових / асиметричних загроз і викликів;
• остаточній оптимізації організаційно-штатних структур та їх адаптації до параметрів, притаманних збройним силам країн НАТО;
• розгортанню повномасштабної бойової підготовки військ (сил);
• поступовому оснащенню військ (сил), насамперед Об’єднаних сил швидкого реагування, модернізованими та новими зразками озброєння та військової техніки.

[...]

Певні зміни відбудуться і у Генеральному штабі. Зокрема, вже сформовано та почало активно функціонувати управління євроатлантичного співробітництва. Для цієї щойно створеної структури визначено три ключових напрями діяльності, а саме:

1. Забезпечення ефективної реалізації військових аспектів євроатлантичної інтеграції.

2. Координація та спрямування суто військового співробітництва України з НАТО на досягнення національних пріоритетів в галузі безпеки і оборони.

3. Миротворча діяльність.

[...]

Підсумовуючи свій виступ, хотів би ще раз підкреслити, що, на моє переконання, реалії сьогодення та перспективи відносин України з НАТО, як ніколи вимагають поширення серед широких верств населення саме конкретної інформації, а не красиво сформульованих декларацій – і це стосується не тільки Міноборони. Тільки у такому випадку, дії владних структур будуть зрозумілими і отримають належну підтримку українського суспільства, що знову ж таки є одним із критеріїв підготовки нашої країни до членства в Альянсі.

Якщо поставити запитання щодо визначення на цей час абсолютного показника готовності ЗС України до вступу в НАТО – вочевидь, неможливо дати однозначну відповідь в цьому випадку.

Разом з тим, аналізуючи досвід еволюції наших відносин з Альянсом на протязі всього декількох років та критично оцінюючи коефіцієнт корисної дії від зазначеного співробітництва, дозволю собі із впевненістю стверджувати – за умови наявності стабільної політичної підтримки, наполегливої роботи всіх урядових та недержавних інституцій, а також належного ресурсного забезпечення – реальними стають навіть ідеалістичні з першого погляду плани і задуми.