Міжнародна конференція
“ЄВРОАТЛАНТИЧНА ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ: РЕГІОНАЛЬНИЙ ВИМІР”

Львів 20-21 березня 2003 р.

Роль України в стратегії другої хвилі розширення НАТО

Посол Борис Тарасюк

Шановні учасники круглого столу!

Тема міжнародної конференції, у якій я маю честь брати участь, надзвичайно актуальна на сьогоднішній день. Сьогодні проблема євроатлантичної інтеграції України підлягає дискусії, майже, на усіх міжнародних конференціях, які проводяться на теренах України та за її межами.

Проведення конференції саме у древньому місті Лева не є випадковим. Адже, саме на території Львівщини розташований Яворівський полігон, на Львівщині формувався українсько-польський батальйон, який несе службу під проводом НАТО у Косово, у Львівському регіоні було підготовлено батальйон радіаційно-хімічного і біологічного захисту, навколо якого точаться дискусії. Західний регіон України завжди відзначався своєю палкістю до батьківщини, патріотизмом. Тому, обговорення теми євроатлантичної інтеграції України саме на Львівщині і є тим рушійним механізмом, який спонукає до активної участі решти регіонів України у євроатлантичних процесах.

Сьогоднішня Конференція відбувається на фоні дуже важливих подій, а саме, початку військових дій в Іраку. Звичайно, що ця подія не може не бути присутньою у нашій дискусії. Нинішній захід відбувається також на фоні досить непростих дебатів, які розпочались в українському парламенті навколо ідеї і пропозиції Президента України щодо направлення українського батальйону у гарячу точку нашої планети з метою радіаційно-хімічного і бактеріологічного захисту мирного населення Кувейту. Сьогодні Верховна Рада України повинна прийняти дуже відповідальне рішення. Як учасник дискусій, які відбуваються у фракціях, можу сказати, що це буде дуже непросте рішення.

Щодо військових дій в Іраку минулої ночі, слід зауважити, що задовго до їх початку, вже було здійснено вплив на трансатлантичні зв’язки. Зокрема, події навколо Іраку викликали розкол між провідними країнами Європейського Союзу. Ставлення країн до можливої військової операції в Іраку поглибило розкол, який намітився між Європою та США.

Проведення Іракської військової операції може завдати серйозної шкоди авторитету ООН.

З позиції юриста-міжнародника, можу висловити лише жаль, що США і їх союзники вдалися до військових дій проти Іраку, не маючи згоди Ради Безпеки ООН. Міжнародне право базується на фундаментальних та основоположних принципах і ніхто не має права їх порушувати. У міжнародному праві є дві причини застосування сили: у випадку самооборони та за рішенням Ради Безпеки ООН.

Якщо перейти безпосередньо до обговорення теми “Роль України в стратегії другої хвилі розширення НАТО”, то згідно зі Статтею 10 Північноатлантичного договору “Сторони можуть, за одностайної згоди, запросити будь-яку іншу європейську державу, яка спроможна втілювати в життя принципи цього Договору і робити свій внесок у безпеку північноатлантичного регіону, приєднатись до цього Договору”. Чи має право Україна приєднатись до цього Договору? Так.

У листопаді 2002 року відбувся Празький саміт. Альянс прийняв до свого складу нових країн – членів НАТО, але, на жаль, Україна не отримала запрошення стати членом НАТО. Чи була можливість в України стати учасником цього наступного розширення Альянсу? Думаю, що так. Але, на жаль, Україна сама прогаяла цю можливість і проблема України - непослідовність проведення української політики.

Історичне рішення РНБО України від 23 травня 2002 року про підготовку нової Стратегії відносин з НАТО з кінцевою метою членства України в НАТО, мало для нашої країни дійсно доленосне історичне значення. Але не можна забувати, що влітку 2000 року питання і формулювання “євроатлантична інтеграція” було вилучено із офіційного вжитку на півтора роки. А відтак, українська влада зняла з порядку денного питання можливого членства України в НАТО. Лише події 11 вересня 2001 року повернули Україні усвідомлення того, що наша держава повинна визначитись в нових геополітичних реаліях. Прикро, що ці зміни в політиці України відбулися під впливом саме подій 11 вересня 2001 року. Отже, Україна реагувала на події, а не творила свою політику. В результаті, Росія стала лідером у відносинах з Альянсом, а Україна, скоріше, опинилася в тіні російської політики.

Про непослідовність зовнішньої політики України варто говорити, оскільки на сьогоднішній Конференції вже було піднято питання стосовно інтеграції України у єдиний економічний простір в рамках Росії, Білорусі та Казахстану. Яким чином можна трактувати Заяву президентів цих країн та України про створення єдиного економічного простору? Як сказав Радник Президента України Анатолій Гальчинський, коментуючи свою позицію щодо намірів цих країн втягнути Україну в ЄврАзЕС, даний підхід суперечить стратегічним цілям України. А враховуючи те, що російське керівництво трактує єдиний економічний простір в рамках Росії, Казахстану, Білорусі та України як нове стратегічне явище, і говорить про те, що цей інтеграційний процес передбачає більше, ніж встановлення зони вільної торгівлі, факт інтеграції України з Білоруссю, Росією і Казахстаном є дивним і суперечливим. Важко уявити, яким чином ідея чотирьох президентів може співпадати з ідеєю членства України в ЄС та НАТО.

Якщо повернутись до Празького саміту та до питання членства України в НАТО, то постає питання, яким чином Україна може реалізувати свій курс на членство в НАТО.

Перемогою здорового глузду було рішення про участь України у засіданні Комісії Україна – НАТО (КУН) на рівні міністрів закордонних справ, в результаті чого було схвалено два історичних документи : План дій Україна – НАТО та Цільовий план на 2003 рік. План дій може стати тим дороговказом, який приведе Україну до членства в НАТО.

Що ж необхідно Україні, щоб стати членом НАТО?

Авторитетна неурядова організація “Комітет США з питань НАТО” припускає можливість набуття Україною членства в НАТО до 2008 року.

Щодо перспективи членства України в НАТО, важливим є збереження політики “відкритих дверей” з боку НАТО. НАТО дотримується своєї позиції у даному напрямі, яка є правильною, на відміну від позиції, яку дотримується Європейський Союз у відносинах з Україною.

Говорячи про План дій та Цільовий план на 2003 рік, перебіг виконання Україною цих документів залежатиме від того, наскільки Україна буде послідовна у своїх діях.

Українська громадськість вже ознайомлена з Планом дій, а незабаром, буде ознайомлена й з Цільовим планом дій на 2003 рік. Проте, аналізуючи виконання Україною Плану дій, вже можна сказати, що Україна не виконує положення цього документа. Це стосується внутріполітичних, економічних, інформаційних питань, питань безпеки та оборони. Попри можливість повернутись до цивільного контролю над збройними силами, під час формування нового уряду, така можливість була втрачена Україною.

Щодо реформування військової сфери, то представники Штаб-квартири НАТО, під час зустрічі з українською делегацією 3-4 березня 2003 року, зауважили, що Україна має досить великі проблеми у проведенні військової реформи. Насамперед, це стосується неадекватного фінансування. Зауважу, що Збройні Сили України за розміром можна з впевненістю прирівняти до Збройних Сил Великобританії, проте за рівнем фінансування Збройні Сиди України прирівнюються до Збройних Сил Словаччини (45 тис. військовослужбовців), що в 10 разів менші за чисельністю від українських Збройних Сил. Чи це не парадокс?

Щодо проблеми фінансування, Верховна Рада України своїм рішенням постановила, що витрати на оборону в Україні мають становити не менше 3% від ВВП. Фактично, Україна витрачає 1,25 %. Опоненти щодо членства України в НАТО заявляють, що вступ України в НАТО буде супроводжуватись великими фінансовими наслідками. Проте, в НАТО існує рекомендація про витрачання близько 2,5% від ВВП на оборону. Тому, щоб досягти рівня витрат НАТО, Україні потрібно вдвічі збільшити фінансування на оборону, що є менше, за внутрішню потребу України. Потрібно пам’ятати, що, перш за все, це внутрішня потреба України, а потім вже виконання рекомендацій НАТО.

В НАТО також зазначають, що Україна володіє застарілою технікою, неефективною командною структурою, надмірним кількісним складом збройних сил. Великі проблеми існують щодо реалізації Оборонного огляду, для якого, як відзначають в НАТО, немає відповідних фахівців у військовому відомстві України. Проте, в НАТО зазначають, що Україна на декілька років випереджає Росію у здійсненні військової реформи. В той же час в НАТО зауважують, що Україна має незадовільне військове планування. Дане зауваження НАТО стосується також таких країн як Польща, Румунія, Болгарія та ряду інших країн.

Щодо регіонального виміру євроатлантичного курсу України, то зауважу, що Інститут Євро-Атлантичного співробітництва (ІЄАС), який я очолюю на громадських засадах, провів більше регіональних заходів, ніж усі структури виконавчої влади разом узяті. ІЄАС провів вже 14 регіональних “круглих столів” протягом 2002-2003 р.р.

Досвід Інституту у співробітництві із Запорізькою обласною адміністрацією демонструє, що Обласна державна адміністрація м. Запоріжжя проігнорувала захід ІЄАС, а саме круглий стіл на тему „Україна у євроатлантичному просторі: досвід та перспективи”, не забезпечивши участь представників виконавчої влади у даному заході. Зауважу, що тема круглого столу відповідала державній політиці України щодо реалізації курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію. Отже, дана ситуація свідчить про ставлення регіону до офіційного курсу щодо євроатлантичної інтеграції, проголошеного Президентом України та підтриманого Верховною Радою України.

Підсумовуючи, хочу зауважити, що об’єктивно (за своїм потенціалом, розмірами, географічним розташуванням, військовим потенціалом), Україна переважає відповідний військовий потенціал всіх нових країн - членів і країн - кандидатів у члени в НАТО разом узятих. Отже, вступаючи в НАТО, Україна приходить в цю організацію не прохачем, а Україна прийде в Альянс з великим потенціалом і буде сприяти зміцненню стабільності та безпеки в Європі.