Кость Бондаренко

Усе повертається на круги своя. Якщо у велику політику повернувся кум Медведчука Володимир Путін, то в українську вирішив повернутися і сам Віктор Медведчук. І видається, що саме він буде центральним менеджером втілення концепції «русского міра» в Україні. Принаймні так випливає з його заяв щодо Євразійського союзу та перспектив України у ньому.

Євразійство, загалом, навіть не ідея. Це загорнута в геополітичну риторику емоція тих, хто но¬стальгує за радянським минулим, свято вірячи, що Росію душить «світова закуліса». Кожен сам обирає, у що вірити. Але чому в це мають вірити українці?

Медведчука наразі не призначили «смотрящім» за цими процесами. Певно, з Кремля лише натякають – а чого б то вам самим до цього не додуматися? Хоча в нинішню систему влади він не вписується – стосунки Януковича і Медведчука далекі від ідеалу. Янукович чудово пам’ятає, що 2004 року Медведчук грав не на його боці, а намагався зробити все, аби уможливити третій термін президентства Кучми.

За Кучми Медведчук був одним із відповідальних за російський вектор. Кумом Путіна став пізніше – той відпочивав 2004-го у Форосі в Криму, де відбувалися різноманітні переговори, за організацію яких відповідав Медведчук. Зрештою, не дивно, що вони потоваришували. Тим паче, що все це відбувалося напередодні Помаранчевої революції.

Щоправда, колишні впливові есдецькі групи вже розпалися, тож він формуватиме нову команду. Не здивуюся, якщо за кілька місяців команда Медведчука буде представлена такими персонажами, як одеський керівник партії «Родіна» Ігор Марков та Дмитро Табачник. Щоправда, Медведчук втратив колишні публічні впливи – зараз його знають не як проросійського політика, а насамперед як чоловіка Оксани Марченко.

Якщо Медведчукові вдасться повернутися, то він, певно, конкуруватиме з Віктором Януковичем на виборах у 2015 році. Він перебиратиме електорат на сході України, тим паче, що в нинішнього президента дуже напружені стосунки з Росією. Зі статей Медведчука випливає, що він просто мріє, аби Україна приєдналася до проросійських політичних структур. Насправді ж євразійські реалії невтішні. Білоруська фінансова система зруйнована. У Казахстані міліція розстрілює робітників, яким не виплачують зарплатні.

Медведчук проповідує євразійську форму лунатизму, радячи зробити з карниза три кроки вперед. Зокрема відмовитися від політики європейської інтеграції, бо, мовляв, «Україна ще років двадцять не має шансів стати членом ЄС». Відмовитися від зони вільної торгівлі з ЄС, адже це буцім «євро¬капітуляція». Україна публічно «капітулює», розвертається в бік Росії, а та з радістю приймає її в обійми. Фактично «бєрі шинель, пошлі домой!»

Медведчук не звик витрачати зусилля даремно і просто так своїх думок не озвучував би. У нього, певно, є чіткий план та програма. І, сказавши «а», він обов’язково скаже «б». Враховуючи власні амбіції та кумівство з ВВП, він навряд чи буде розмінюватися на міністерські посади – тут ідеться про посаду «генерал-губернатора» Малоросії в омріяному Євразійському союзі.

Газета ZIK №12 (29 березня 2012р.)