Погляд на розвиток спроможності організацій громадянського суспільства

Я неодноразово наголошував про вплив матеріального стану людини на його громадську активність. Недаремно багато говориться про те, що громадянське суспільство розвинуте там, де існує середній клас. А якщо прошарок середнього класу невеликий, і він щораз зменшується? Натомість збільшується кількість бідних та злиденних? Якщо у людини не задоволені базові потреби за Маслоу, їй важко актуалізувати потребу причетності до певної громадської активності.

Якщо базові потреби громадян незадоволені, громадська активність також можлива, але в більшості випадків вона носить протестний характер і є короткотривалою в часі. Коли маємо справу з короткотривалою в часі діяльністю важко говорити про розвиток спроможності організацій громадянського суспільства. Наявний стан суспільства продукує спринтерів, а не стаєрів в громадському секторі. Наявність стаєрів у громадському секторі залежить від того, а яким чином забезпечується їхня приналежність до середнього класу.

Отже сталість сектору залежить від сталості організацій, а сталість організацій залежить від матеріального стану ключових осіб даних організацій. З даного випадку можуть бути винятки, особливо коли мова йде про дуже високу актуальність для даних осіб проблеми, над вирішення якої працює організація. Можна стверджувати, що в таких випадках дана проблема, потреба стає базовою в ієрархії Маслоу. Яскраво це проявляється в організаціях, які працюють з неповносправними особами і особливо в тих випадках,  коли працівники самі є неповносправними, або члени їхніх родин. Саме тому дозволю собі стверджувати, що організації неповносправних є найбільш організаційно сталими в Україні.

Якщо сталість організацій залежить від матеріального стану ключових осіб даних організацій. Варто поміркувати над тим, а яким чином може забезпечуватись матеріальний стан цих осіб. Бачу 3 основних варіанти: перший – ключова особа має інше джерело доходів , не пов’язане з громадським сектором, а громадська діяльність - є для неї її життєвим вибором; другий – громадська робота дозволяє мати інші доходи, не пов’язані з громадською роботою, але дотичні, наприклад, економічний чи політичний консалтинг; і третій варіант – коли організація може забезпечити достойну платню своїм працівникам (на рівні співмірних відповідних окладів у бізнес-секторі). У зв’язку з цим пригадуються 2004-2008 роки, коли економічний підйом сприяв підвищенню заробітних плат у бізнесі і в значній мірі «вимив» кваліфіковані кадри з третього сектору.

В контексті організаційної сталості особливо важливим є третій варіант. У зв’язку з цим відразу виникає, напевно, питання, а яким чином забезпечити відповідне фінансування ключових осіб і в свою чергу відповідне фінансування організацій. В цьому контексті дуже гарним є допис на Гурті Марини Говорухіної про американський та європейські підходи. В контексті України я виокремив би чотири основні джерела надходжень: державні (муніципальні) кошти, кошти фондів, кошти громадян, кошти від основної діяльності (зароблені кошти). Погляньмо на кожне з цих джерел в контексті організаційної спроможності організацій.

Державні кошти. Однією з хороших світових практик розподілу державних коштів для потреб громадських організацій – це розподіл через асоціативні структури самих громадських організацій. На превеликий жаль з різних причин (це вимагає окремого аналізу і викладу, частково про це йде мова у моєму дописі, що стосується українського менталітету) у нас не було утворено знизу дієвих асоціативних структур.Отже, коли ми говоримо про спроможність громадянського суспільства, слід говорити про спроможність творити дієві асоціативні структури.

Кошти від основної діяльності. Мені доводилось неодноразово спостерігати приклади, коли, створені НДО, дочірні комерційні структури, відділялись від «материнської» організації. В деяких випадках це відділення мало яскраво виражений конфліктний характер. Такі конфлікти були спричинені тим, що у особи чи у осіб, які керують процесом заробітку коштів для НДО, виникає відчуття, що розподіл зароблених коштів відбувається несправедливо. Оскільки більшість таких проектів є стартапами, забезпечити на старті адекватну винагороду комерційному менеджеру НДО не має можливості. У керівника комерційної структури є мотивація отримати цю винагороду в майбутньому, а в майбутньому, коли проект успішний , цей менеджер усі досягнення, як правило, приписує лишень собі і не має бажання ділитись дивідендами з НДО.  Отже, коли ми говоримо про спроможність громадянського суспільства, слід говорити про спроможність керувати корпоративними правами.

Кошти громадян. Щоб стимулювати інтерес громадських організацій до залучення коштів громадян, слід створити відповідні умови. У більшості країн, це є ,як правило, один або інший відсоток на благодійність. Особа завжди має вибір, або заплатити цей відсоток державі, або віддати НДО. Тут і виникає бажання отримати від громадянина цей один відсоток, щоб він не віддав його державі. А цьому всьому має передувати розуміння цим громадянином, що він є Громадянин і платить  державі податки, а держава за ці податки існує. Отже, коли ми говоримо про спроможність громадянського суспільства, слід говорити про спроможність прийняття відповідного закону та спроможність здійснювати просвіту населення.

Кошти фондів. Я вже говорив про те, що суспільство в наявних умовах продукує спринтерів третього сектору, а потрібні стаєри. Більшість фондів підтримує цю тенденцію фінансуючи короткотривалі проекти.Отже, коли ми говоримо про спроможність громадянського суспільства, слід говорити про спроможність громадянського суспільства впливати на політику фондів.