Олеся Яхно, політолог (Київ-Москва)

Навряд чи Україна піде за російським чи білоруським сценарієм «закручування гайок»

Скажімо, в Путіна чи Лукашенка рейтинги доволі високі й тепер (хоч і невідомо, наскільки вони справжні), а от рейтинг Януковича буквально за рік його президентства суттєво впав. Якщо одразу по інавгурації серед експертів побутувала думка, що він і його команда прийшли всерйоз і надовго, то згодом з’явилася відчуття, що на наступних президентських виборах Януковича переможе будь-хто.

Інша річ – рівень політичної культури та розуміння, як має розвиватися держава. Чинний український президент і його команда діють у силу свого розуміння процесів і ситуацій – наприклад, здійснюють політичні арешти опозиції. Але, як підказує досвід, значне перекривання кисню в постмайданних реаліях України неможливе.

Другий термін Януковича не залежатиме від Росії чи Європи. Головним викликом для нього стане не зовнішній чинник, а соціальна й економічна ситуація в самій країні. Заради своєї другої каденції Віктор Федорович може спробувати зробити і «хід конем» – змінити Конституцію, щоби замість всенародного обрання обиратися у Верховній Раді. Однак на парламентських виборах Партія регіонів набере значно менше голосів, ніж на минулих, тож поповнювати фракцію збирається за рахунок мажоритарників. А ця публіка непрогнозована, тож навряд чи можна пророкувати Януковичеві безхмарне майбутнє. Дехто каже: «Все підроб­лять, все підтасують». Але я певна – в Україні після Майдану кардинально змінити результат виборів не вдасться. Хід конем, звісно, передбачає можливість несподіваного маневру, – але втримує поле гри не ця фігура, а інші, системні гравці. А з цим у влади не все гаразд.

Януковичеві, який отримав усі ключові посади в Києві, так і не вдалося завоювати симпатії киян – і навряд чи вдасться. А якщо у столиці владі некомфортно через брак любові, то тиск чи репресії здобути її не допоможуть. Рейтинг Януковича падає і в тих регіонах, які традиційно є його електоральними вотчинами. Навіть його колишні прихильники, ідеологи «руского міра», федералізації України і від’єднання Галичини, які ще 2004 року кричали: «Наш президент – Янукович», – тепер його найбільше і критикують. Південна і східна Україна налаштовані радше проти Віктора Федоровича, бо він так і не запровадив проросійської філософії. У певний момент виборці почали говорити, що Ющенко не виправдав довіри народу, – подіб­не спіткало і його наступника.

Після 2004 року Януковичеві видається, що йому буде складно завоювати прихильність західної і центральної України, тож він і не надто намагається подобатися. Найдужче він боїться втратити прихильність свого електорального ядра на сході та півдні – «мовні законопроекти» розраховані саме на це. Зрештою, Янукович не вважає мовне питання конкретною поступкою Росії, от газотранспортна система – це ж інше, матеріальне, яке можна оцінити в грошовому еквіваленті.

І тут питання, наскільки йому вдасться вписатися в українську історію. Місія Кравчука полягала в оформленні незалежності, завдання Кучми – у розбудові державних інституцій, а Ющенка – у демократизації держави. Якщо мислити в цих категоріях, Янукович мав би модернізувати економіку і захистити українських підприємців від рейдерства та поглинання тим же російським бізнесом. Натомість цього досі не сталося. Хоча в нього ще є приблизно рік, аби зробити якийсь хід конем – крім, звісно, перенесення виборів президента до парламенту

Газета ZIK №24 (21 червня 2012р.)