Євген Жеребецький: Усі порушення на виборах можна зафіксувати, і, теоретично, зупинити... Якщо знаєте правила гри

Практичні рекомендації для спостерігачів та журналістів

«Самого голосування мало, треба вміти захистити свої результати», — сказав мені під час інтерв’ю один із кращих у країні експертів із виборчого права Євген Жеребецький. За його словами, нинішнє виборче законодавство побудовано так, що багато в чому результати виборів та те, наскільки вдасться їх сфальсифікувати, залежатимуть від офіційних спостерігачів і журналістів, які слідкуватимуть за процесом голосування. Саме для них він створив сайт 2012vybir.com.ua, який сміливо можна назвати практичним посібником для офіційного спостерігача.

В інтерв’ю «Дню» Євген Жеребецький детальніше розповів про особливості роботи сайту, поділився своїм баченням цьогорічної виборчої кампанії та ролі у ній спостерігачів і журналістів, а також пояснив, чому, на його думку, без добре підготовлених з юридичної точки зору та самовідданих громадян, які готові відстоювати свій і чужий голос, практично неможливі чесні вибори.

— Для чого ви створили цей сайт? Що стало поштовхом до роботи над ним?

— По-перше, я не був оригінальним. 2002 року я співпрацював із Агентством міжнародного розвитку США: читав лекції для всіх політичних партій, які на попередніх виборах набрали один відсоток голосів. Ми вчили їх, як не дати сфальшувати вибори, як правильно провести підрахунок голосів. Не вчили піар-технологіям, лише праву. І тоді ж група юристів, які там працювали, зняла ігровий фільм про весь процес виборів від початку і до кінця. Автором цього проекту був прекрасний фахівець з виборчого права Володимир Ковтунець. Однак у нас перед кожними виборами змінюють закон, і нинішні, на жаль, не стали винятком із цього правила. Тож усі посібники, коментарі, таблиці і, зрозуміло, фільми потрібно готувати практично заново. От я й вирішив, що треба знову робити новий фільм про вибори відповідно до нового закону... Ось вам приклад, про який усі знають: Верховна Рада ухвалила закон про вибори, за яким парламентські партії і фракції (тобто представлені у Верховній Раді), а їх нині — п’ять, мають гарантоване місце в окружних і дільничних виборчих комісіях. Решта суб’єктів виборчого процесу — партії і кандидати в одномандатних округах — можуть дістати місця у виборчих дільницях шляхом жеребкування. А можуть і не дістати. Це називається «рівність» по-українськи. Насправді якби рівність була по-європейськи, то всі політичні партії, які беруть участь у виборах, а також кандидати в одномандатних округах мали б брати участь у такому жеребкуванні. Бо в парламентських фракцій і так більші можливості, ніж в інших. Утім, це ще не все. У жеребкуванні діє правило випадкових чисел: скажімо, в одному одномандатному окрузі в жеребкуванні беруть участь 49 партій; і вибирають партії №7, 9, 11, 25 і так далі. У другому окрузі жереб витягують інші партії й кандидати. У результаті в межах країни виходить певна, як правило, середня статистика. Що робить наша Центральна виборча комісія, перевищуючи свої повноваження?

Вона не проводить жеребкування 225 разів окремо для кожного округу, а один раз — для всіх політичних партій. Окружні виборчі комісії те ж саме роблять щодо дільничних. Це називається звичайним обманом.

Перед тим влада реалізувала хороший технологічний прийом: вони «наплодили» величезну кількість партій, яких фактично немає. А в законі зазначено: якщо ти висунув хоча б одного кандидата в одномандатному окрузі, то вже маєш право претендувати на свого члена комісії не лише в дільничній, а й в окружній комісії.

У результаті у всіх виборчих комісіях (у ДВК і ОВК) опозиція представлена БЮТ і «Нашою Україною». Вони мають два місця. Оскільки ні «УДАР», ні «Свобода» в дільничних та окружних виборчих комісіях, як правило, місць не мають, то фактично опозиція присутня там у вигляді двох, іноді трьох, максимум — п’яти членів. А якщо комісія складається з 24-х? Комісія — це колегіальний орган, тобто рішення ухвалюють шляхом голосування, а це означає, що опозиція завжди програє.

Крім технічного, є також юридичний аспект. Член дільничної чи окружної комісії у випадку правопорушення не може написати скаргу на свою комісію, її голову чи секретаря. У такій ситуації неоціненною фігурою є офіційний спостерігач, бо він може писати скарги на будь-кого. На щастя, закон дозволяє кожному суб’єктові виборчого процесу послати на кожну виборчу дільницю одного свого спостерігача. У тих місцях, де політичні партії і кандидати своїх представників не мають у комісіях, весь тягар контролю за чесністю виборів і захисту результатів голосування лягає на плечі офіційних спостерігачів.

А це означає, що цих людей треба навчити, тобто орендувати приміщення, привезти їх у це приміщення (як правило, у райцентр), замовити, надрукувати і роздати спостерігачам посібники, запросити кваліфікованого лектора, нарешті нагодувати слухачів у перерві. Для пересічного самовисуванця-кандидата в депутати це може виявитися не по кишені. Тому я вирішив запустити цей проект. Але якщо раніше навчальні фільми такого плану були ігровими, тривали кілька годин і не кожен мав час і терпіння додивитися їх до кінця, то мої — 10—15 хвилин; водночас там є чимало майстерно зробленої комп’ютерної графіки, яка фантастично полегшує сприйняття тексту. Тобто фільм знято для людини, яка ніколи не цікавилася виборчим законодавством і якій у голову не прийде брати до рук книжку з виборчого права. До речі, у процесі роботи виявилося, що найважче — це викласти важкий юридичний текст зрозуміло і доступно, без двозначності, не порушуючи при цьому приписів чинного закону. Чи вдалося мені це реалізувати, судити користувачам. Але я чесно намагався це зробити завдяки великій кількості комп’ютерної графіки і відповідно написаному тексту. І це було перше правило проекту: текст повинен бути ясним, зрозумілим і цікавим.

Щоб не порушити другого правила — фільм повинен бути коротким, довелося зробити таке. Оскільки у фільмі не можна розказати про все за браком часу, то на сайті я розмістив детальні коментарі до кожного фільму: таблиці, в яких наведено приклади конфліктних ситуацій на дільницях і шляхи їхнього вирішення; зразки документів та інструкції, як їх заповнювати; інструкції щодо того, що з цими документами робити далі. Нарешті, там є розділ із найпотрібнішими правовими актами, законами й постановами ЦВК та Кабінету Міністрів. Наприкінці я додав кольорову схему, яка наочно відображає процес підрахування голосів на виборчій дільниці. Теоретично усе це можна роздрукувати на принтері, наприклад «рибу» акта чи протоколу про адміністративне порушення, чистий бланк протоколу чи акта, або завантажити все це на смартфон і мати під рукою.

— Ви стверджуєте, що цей сайт допомагає розв’язувати проблему підготовки спостерігача. Ким зазвичай є люди, які йдуть працювати спостерігачами на виборах, і чи справді вони готові обстоювати чистоту процедури? Якщо спостерігачі, як це часто буває, просто відпрацьовують денний гонорар, то чи зацікавлені вони в тому, щоб учитися?

— Опозиційні політичні партії мали про це подбати. Із керівниками їхніх виборчих кампаній середньої ланки мені доводилося працювати. Я їх давно попереджав, що треба готувати офіційних спостерігачів. На жаль, у мене таке враження, що на це мало звернули увагу. Натомість влада системно, цілеспрямовано і цілий рік готується до фальсифікації виборів і намагатиметься зробити це абсолютно акуратно. Адже вони дуже бояться міжнародної ізоляції. Але, крім політичних партій, у нас є величезна кількість депутатів в одномандатних округах, які, по суті, опинилися за бортом. Причому часто це люди позитивні, пасіонарні, які не вписуються у вузькі рамки політичних партій. Урешті, є самовисуванці, які балотуються вперше. Такі люди мають принципи, але, як правило, не мають грошей. Цей сайт — для них.

Отже, депутати в одномандатних округах мають зібрати 300-350 осіб — у середньому стільки спостерігачів вистачає для того, щоб перекрити весь округ, — які будуть готові обстоювати результат і чесність процедури підрахування голосів на дільниці. Тому що процес підрахунку голосів і встановлення результатів виборів в окружній комісії виписано так добре, що якщо спостерігач знає правила гри, то практично всі порушення можна зафіксувати і — теоретично — спинити.

Адже для чого на дільниці присутній офіційний спостерігач? Він має право отримати в підсумку копію протоколу про підрахунок голосів. Її він повинен невідкладно доставити в окружну виборчу комісію до того моменту, як туди з’явиться делегація від ДВК із протоколами. Якщо, наприклад, багатий кандидат чи партія спробує підкупити чотирьох членів ДВК, які везуть протоколи про підрахунок голосів до окружної виборчої комісії, і по дорозі вони спробують підмінити справжній протокол фальшивим, то під час встановлення результатів виборів на ОВК спостерігач повинен заявити про те, що результати голосування не збігаються, а окружній виборчій комісії не залишиться нічого іншого, окрім як самій повторно підрахувати голоси на цій дільниці. А це форс-мажор. І фальшування буде виявлено, протоколи перепишуть, а до правоохоронних органів надійде заява про кримінальне правопорушення.

Інший випадок: процедура підрахування голосів на виборчій дільниці така формалізована і важка, що спроба незаконно вкинути пачку бюлетенів за певну партію чи кандидата у виборчу скриньку, як правило, ні до чого не призведе, якщо спостерігач знає закон. Усі пам’ятають, що перед тим, як отримати бюлетень, потрібно поставити підпис у списку виборців. Тобто підписався у списку — отримав бюлетень. Тож кількість бюлетенів, які є у скриньці, повинна відповідати кількості підписів у списку виборців. Наступне правило: спочатку члени комісії рахують підписи у списку, здобуті результати вносять у протокол про підрахунок голосів, а списки запаковують у пакети, запечатують. Після цього списки виборців у жодному разі розпечатувати не можна. Коли їх усе-таки розпечатають, то спостерігач повинен скласти акт, написати скаргу до ОВК, що теж у кінцевому результаті може призвести до повторного підрахування голосів.

Якщо ж у протоколі про підрахунок голосів зазначено, що 1200 виборців взяли бюлетені (за кількістю підписів), а бюлетенів у скриньці виявилося 1600, то ДВК сама буде вимушена визнати голосування на дільниці недійсним. У законі чітко зазначено: якщо при підрахуванні голосів у скриньках буде на 10% більше бюлетенів, ніж підписів у списку, голосування на дільниці визнають недійсним.

І таких підводних каменів у законі чимало.

Ще одне важливе правило: якщо голова ДВК, порушуючи закон, не дає спостерігачеві протокол про підрахунок голосів, він має право сам скласти протокол про адміністративне порушення і звернутися з ним до суду. Якщо у протоколі є підписи двох свідків, суд повинен оштрафувати голову комісії на суму від 20 до 100 неоподаткованих мінімумів, а перерахування голосів на цій дільниці в окружній виборчій комісії вже забезпечено.

Усі перераховані вище випадки правопорушень і велика кількість інших детально і з застосуванням комп’ютерної анімації та графіки представлено у фільмах для офіційних спостерігачів. Власне кажучи, ці фільми і сайт, на якому є чимало супровідних документів до них, створено для того, щоб захистити результати виборів від нечесних політиків і продажних членів комісій. Цей сайт — зброя для самозахисту, а не для нападу.

— Як загалом оцінюєте рівень підготовки й готовність до самоосвіти спостерігачів і тих, хто пише про вибори?

— Коли не лише журналісти, а й члени громадських організацій, які займаються виборами та отримують за свою роботу винагороду, не кажучи вже про депутатів, починають коментувати деякі норми закону, мені стає сумно. Я, до речі, говорив своїм друзям-журналістам, що готовий ближче до виборів, якщо збереться достатня кількість людей, прочитати лекцію також і про права журналістів на виборах. Наприклад, сумніваюся, що журналісти знають таку просту річ: якщо в суботу, за день до голосування, або в день голосування, або під час підрахування голосів журналіста виженуть із приміщення, де відбувається засідання комісії, або не впустять чи заважатимуть безпідставно його діяльності, то йому треба скласти акт, який підпишуть двоє свідків — це може бути, наприклад, оператор і якийсь спостерігач чи звичайний виборець, тоді скласти позовну заяву (на моєму сайті є зразок, як це зробити) і піти з нею до суду, і тоді суду нічого не залишиться, як визнати факт протиправного перешкоджання діяльності журналіста. Після цього потрібно з’явитися з постановою суду в окружну виборчу комісію, дати це рішення голові, і в такому разі комісія повинна влаштувати повторне перерахування голосів або визнати голосування недійсним. Тому я готовий прочитати лекцію журналістам, але в мене таке враження, що це нікому не потрібно.

А якщо говорити про рівень підготовки учасників виборів, то, як мені відомо, опозиційні політичні партії добре підготували своїх юристів, керівників штабів і тренерів, які потім на місцях повинні готувати членів комісій та спостерігачів. Тому верхня й середня керівні ланки політичних партій підготовлені достатньо добре, конкуренти опозиції не мають такого рівня підготовки. Що ж до саме офіційних спостерігачів, то інформацією про це я не володію. Власне, для тих, хто не може з багатьох причин провести масштабні навчання своїх спостерігачів, я й розробив цей сайт. Далі все залежить від кандидатів і політичних партій.

— Нині вповні розгорнуто кампанію з підкупу виборців. Українці добровільно як віддають свої голоси за гроші, так і готові пропонувати їх віддавати. Чи достатньо активних, оперативних і грамотних дій спостерігачів, щоб запобігти фальсифікації результатів, якщо їх підробляють ще до приходу виборців на виборчі дільниці?

— Примушування виборця шляхом погроз, підкупу до голосування — це 157-ма стаття Кримінального кодексу. Якщо норм закону не дотримуються, це питання не до правника. Цим ви зачепили величезний пласт тем про те, чому ми так живемо. Почитайте Шевченка: «За шмат гнилої ковбаси / У вас хоч матір попроси, / То оддасте». Як бачите, проблема ця — не нова, інша річ, що тоді це вважали аморальним. У нинішній Україні — це бізнес.

Чому з’явився цей сайт? Я маю доволі великий досвід участі у виборчих кампаніях. Знаю, що голосування — це одне, але треба вміти захистити результати цього голосування. Протягом останнього року я говорив про це усім зацікавленим суб’єктам і радив формувати потрібні структури. Народ «розмахував крилами», з ентузіазмом пив каву і розказував про досягнуті великі успіхи у формуванні громадських структур, а потім виявлялося, що нічого насправді немає... Мені це набридло, тож я написав тексти і разом із Лідою Чайкою, продюсером Divaki prodactiоn, режисером Галею Химич і оператором Сергієм Муріним зняв ці фільми. Пізніше до нас долучився Андрій Стефаненко з Миколаєва, який створив первинну версію сайта. Нарешті, ніхто б на ці фільми й не дивився, якби написані мною тексти не озвучили журналісти Таня Даниленко та Єгор Соболєв, громадський діяч Олег Рибачук і відомий рок-музикант Андрій Середа. Натомість будь-які спроби залучити до справи серйозних експертів з виборчого права чи людей із грошима, щоб зняти ще декілька фільмів і створити повний навчальний цикл для офіційних спостерігачів, закінчилися повним фіаско. Оскільки цей проект — не комерційний і на ньому не заробиш грошей, а навпаки — втратиш свої кровні, охочих попрацювати в ньому не виявилося.

У нас усі сподіваються на президента, уряд, політичні партії, які повинні забезпечити усім хороше життя. Але президент, уряд і політичні партії зайняті тим, що забезпечують хороше життя собі. Тому якщо тобі не подобається президент чи уряд, то «йди на війну»! І наявність одномандатних округів і права балотуватися для дієздатного громадянина є прекрасним шансом законно змінити владу в країні. Але в нас усі чомусь воюють лише у «Фейсбуці». Я ж уважаю, що все, що робиться в моїй державі, — це моя особиста справа. Тому й намагаюся робити те, що повинен. Бо свято переконаний: боронити свободу й незалежність — не право, а обов’язок кожного громадянина. Припускаю, що все сказане вище виглядає принаймні наївним. Можна зафіксувати правопорушення і принести позовну заяву до суду, а суддя скаже: «Ну так, докинули трохи бюлетенів, але це не впливає на остаточні результати виборів». Таке рішення неправосудне. Що з цим робити? В Україні буде п’ять тисяч спостерігачів лише від ЄС і США — віддайте їм це судове рішення. Якщо ми накопичимо велику кількість порушень, то вибори не буде визнано закордонними спостерігачами і демократичними державами старої демократії. А тоді треба звертатися до закордонних урядів, щоб вони закривали рахунки наших політиків чи суддів, причетних до порушень закону, в іноземних банках, щоб не давали їм віз у свої країни, щоб їхні діти не могли навчатися в закордонних університетах тощо... Нарешті, якщо влада й суди топчуть закон, народ має право звертатися до інших способів розв’язання колізій.

— На що б насамперед порадили звертати увагу журналістам під час виборів?

— По-перше, журналісти повинні дивитися ширше. Вони мають розуміти, що сама виборча кампанія є нечесною і несправедливою. Мова йде не тільки про доступ кандидатів до ЗМІ, а про колосальний адміністративний ресурс, який застосовують у нинішній виборчій кампанії. Голова сільради ніколи не зізнається, що його пресує голова райдержадміністрації, а виборець — що за гроші він продав свій голос. Журналісти повинні звернути увагу на списки виборців, із якими також чинять фальсифікації.

Узагалі журналістам потрібно слідкувати за тим, як ставитимуться до спостерігачів на дільницях, фіксувати порушення. Це вже серйозний доказ, який дає змогу визнати голосування на дільниці недійсним. Значні зловживання можуть відбуватися під час транспортування бюлетенів від дільничних до окружних комісій. Журналістам ці бюлетені варто супроводжувати. Вони мають право їхати власною автівкою за машиною з бюлетенями. І, звичайно, треба почитати закон!

Але найважливіше завдання журналіста — не битися з порушниками на дільниці під час укидання чи викрадення бюлетенів, а фіксувати й оприлюднювати такі порушення. Щоб усі бачили і знали фальсифікаторів в обличчя. А брати на себе обов’язки й повноваження членів комісій, кандидатів і офіційних спостерігачів не варто, бо це їхня робота.

Натомість усі ми повинні розуміти, що не журналісти і не спостерігачі вирішують долю виборів. І навіть не влада. А народ. Якщо одні наші виборці продадуть свої голоси, другі — не підуть на вибори, а треті — не зреагують на порушення, які відбуваються в них на очах, ми втратимо державу.