www.ji-magazine.lviv.ua

Олександр Харебін

«Не питай, що твоя країна зробила для тебе, питай, що ти можеш зробити для своєї країни», - ці слова Джона Кеннеді як ніколи точно відображають очікування від місця і ролі бізнесу в становленні і розвитку держави.

Особливо держави, що знаходиться на перехідному етапі між первинним накопиченням капіталу і класичним капіталізмом. Бізнес в таких країнах за своєю суттю є системоутворюючим, а в деяких випадках - державотворчим чинником. На жаль, бізнес привчив себе дивитися на навколишній світ без зайвих сентиментів. Особливо, коли цей світ називається Україна.

Країна, в якій не говорять про майбутнє. Країна, в якій не вчать мріяти. Країна, в якій бояться діяти. Пам'ятаєте епізод з роману «Пригоди Гекльберрі Фінна», коли знервований натовп приходить лінчувати полковника, а він людей проганяє і для науки крикунам каже: «Якби ви дійсно хотіли мене лінчувати, то зробили б, як роблять на півдні, - прийшли б уночі в масках і з факелами. А ви хотіли просто пошуміти, ну тепер ідіть додому, до дружин, і випийте». Коли до громадян країни прийде усвідомлення того факту, що вони живуть не на якійсь території, а у своїй державі, коли українці стануть дійсно нацією, а не народом, тоді вже пізно буде говорити про відповідальність бізнесу перед країною.

А зараз – саме час. Бізнес зобов'язаний якомога швидше зрозуміти думки і очікування співгромадян, він може і повинен стати партнером суспільства. Економічний прагматизм, при якому усвідомлення компаніями та корпораціями країни того простого факту, що капіталізація бренду «Україна» приведе до підвищення вартості їх бізнесу та активів, плюс наявність зовнішніх загроз з боку суспільства або глобальних гравців, цілком здатні призвести до того, що бізнес буде готовий розділити свої економічні та політичні вигоди з громадянами України.

Як можна змінити Україну, якщо кращі люди країни тримають найдорожче, що у них є, - дітей і гроші - за кордоном? На мій погляд, це однозначно питання цінностей і питання довіри. Можете собі уявити обличчя Елізабет  Глостер - судді Високого суду Лондона, коли на її запитання «Чому ж ви не платили податків зі своїх надприбутків?» Роман Абрамович впевнено відповів: «Це було б недоцільно». До тих пір, поки в країні панує принцип «неважливо, що і як проводиться - важливо, як і кому це розподіляється», складно критикувати бізнес за подібну позицію, особливо в умовах повної байдужості населення до цього питання. Народ живе сам по собі, влада - сама по собі. А бізнес, використовуючи обмеженість одних і слабкість інших, просто заробляє гроші. Тому що бізнес за своєю природою орієнтований на отримання прибутку і забезпечення власного благополуччя.

Але якщо немає суспільного запиту на впорядкованість відносин у країні, чи слід звинувачувати бізнес в соціальній безвідповідальності? Однозначно - так. Адже суспільство - це хто? Люди? Люди не становлять суспільство. Суспільство складають громадяни, а от громадян у нас майже немає. Оскільки громадян мало, будемо вважати, що і суспільства немає: є населення, є влада. Народу не важливі цілі держави. Він хоче, щоб йому платили пенсію, щоб комунальні тарифи були низькими, а на дорогах не було ям. Народу нецікаво, що робить влада. З бізнесом ситуація дещо інша. Бізнесу вкрай важливо, яка влада в країні, в якій він заробляє гроші. Він безпосередньо залежить від влади, і саме в цьому його слабкість і сила одночасно.

Бізнес за своїм визначенням активний і звик діяти. Тому будь-які трансформації в країні можливі лише тоді, коли підприємці усвідомлюють весь масштаб своєї залежності від суспільства і відкинуть свій страх перед владою. Будь-який бізнес - це люди, власники бізнесу, більшість з яких люблять свою країну. Самоідентифікація себе як громадянина України, незалежно від того, живеш ти на сході або заході, фактичне визнання себе патріотом країни - єдиний шлях до змін. Громадянська відповідальність цих людей перед країною повинна призвести до появи групи однодумців, які перш за все думають про майбутнє держави Україна.

Ці люди, по суті, повинні стати зрадниками свого класу. Чому? Бо саме вони, перебуваючи всередині сформованої системи, точно знають, як її зруйнувати. На жаль для країни, поки ще не очевидно, як скоро ідентифікується ця група, якій, по-перше, стане соромно за те, що відбувається в Україні. По-друге, цей сором не вижене їх за кордон, а сподвигне встати і заявити про себе. Ці люди, протоеліта, які знають, що таке великі справи, ще не розпрощалися з ідеями максималізму та соціальної відповідальності. У американського антрополога Маргарет Мід є чудова фраза: «Ніколи не сумнівайтеся, що невелика група мислячих і самовідданих людей здатна змінити світ. У дійсності тільки завдяки їм і відбуваються зміни ».

Справжні реформи завжди починаються не з політики, а з світогляду. Сила породжує масштаб мислення.

Англійський поет Вільям Блейк сказав: «Істину неможливо сказати так, щоб її зрозуміли, - треба її сказати так, щоб повірили». У країні, де більша частина людей не звикли думати своєю головою і живуть, користуючись в основному чужими думками, почути можуть тільки тих, хто справами довів свої слова. Національна ідея, державне будівництво, інформаційна політика, ідеологія, зовнішня безпека, внутрішня безпека, вектор і стратегія розвитку країни, забезпечують її конкурентоспроможність у світі, - ось питання, якими повинна займатися справжня еліта держави.

Розквіт держави настає, коли така еліта стає правлячим класом

Джерело: http://www.3republic.org.ua/ua/ideas/11292