www.ji-magazine.lviv.ua

Оленa Жосан

Позитивне враження залишила по собі презентація українського перекладу книги депутата Європарламенту від Польщі Павела Коваля “Між Майданом та Смоленськом” та круглого столу “Польща і Україна в останньому десятилітті”. Захід відбувся 13 вересня в рамках книжкового форуму за участі українських політиків і народних депутатів Петра Порошенка і Бориса Тарасюка. Зокрема, досить цікавим і насиченим був виступ П.Коваля. Висловлені ним позиції привертають увагу, оскільки зачіпають актуальні питання двосторонніх українсько-польських взаємин.

Окреме місце у своїй промові П. Коваль приділив значенню Польщі у сучасній системі міжнародних відносин. Він підкреслив, що його країна як член євроатлантичних структур відіграє роль значно меншу від рівня своїх можливостей. За його словами, значний розмір  національної території, глибоке і багате історичне минуле Польщі, є її беззаперечними перевагами і повинні повною мірою використовуватися державою для просування своїх національних інтересів як на рівні ЄС, так і  у взаємовідносинах з сусідами, передусім, Україною, Білоруссю, Литвою.

Польський політик вважає, що відновлення історичної пам’яті про спільну для поляків і українців державу - Річ Посполиту - могло б стати  правильним і ефективним шляхом для розв’язання багатьох актуальних проблем у взаємовідносинах між польським і українським народами.

За його словами, на сьогоднішній день пріоритетним завданням Польщі в рамках реалізації політики Східного Партнерства є нівелювання впливу Росії на суспільно-політичні процеси в Україні з одночасним проведенням широкої інформаційної кампанії на  рівні української та польської націй. Метою цієї кампанії є формування у свідомості пересічної громадськості обох країн ідентифікації себе, як єдиного цілого на підставі існування у минулому спільної федеративної держави. Саме у цьому, на переконання П.Коваля, полягає мудрість зовнішньої політики РП. Для підсилення своєї аргументації з цього питання П.Коваль навів приклад звертання до нього студентки-слухачки його лекцій з Білорусі, яка наголосила на неприпустимості дискурсу про взаємовідносини Польщі з Україною та Білоруссю не беручи до уваги спільне історичне минуле цих країн.

Розвиваючи цю тему, він наголосив, що на поточний момент серед польської нації є досить поширеним хибне переконання про центричну  роль Кракова та інших польських великих міст у Речі Посполитій. В цьому аспекті, за його словами, вкрай необхідно доводити безперечну важливість всіх складових територій (українських, білоруських і литовських) у державотворчих процесах у Речі Посполитій,  використовуючи це, як історичний аргумент для різних можливих форм об’єднання у сучасній перспективі.

Аналізуючи реакцію Росії на європейський курс України П.Коваль зазначив, що Україні варто уникати грубої конфронтації з Кремлем, оскільки такий шлях не принесе продуктивного результату. Натомість вихід з цієї ситуації вбачається ним у пошуку Україною, Грузією і Молдовою моделі нового об’єднання (асоціації) для вироблення спільних позицій у взаємовідносинах як із Кремлем, так і з Євросоюзом.

При цьому П.Коваль розкритикував позицію низки єврокомісарів за недостатність дій по зближенню ЄС із Україною. Зокрема, він відмітив, що на європейському рівні відсутня рівномірність позицій єврокомісарів, одні з яких активно відстоюють інтеграційні європейські устремління України, інші демонструють невиразну у цьому напрямку політику.

Торкаючись питання захисту Польщею інтересів своєї закордонної громади, П.Коваль зазначив, що Польща перебуває в стані “стратегічної терпимості” щодо ставлення суміжних з нею держав до етнічних поляків. Його обурює те, що Литва обмежила права численної польської нацменшини в частині, що стосується заборони на реприватизацію, дублювання надписів польською мовою у місцях компактного проживання поляків тощо. Коментуючи подібні кроки, він заявив, що якщо держава демонструє серйозне відношення до ЄС та поважає цінності й ідеали цієї організації, тоді необхідно розвивати політику добросусідства. Вирішення подібних до етнічного спірних питань у взаємовідносинах держав П.Коваль бачить у концентрації та об’єднанні зусиль довкола колективних економічних інтересів, наприклад, побудови нових великих спільних об’єктів. Таким об’єктом, за його словами, для Польщі і Литви може бути побудова АЕС, яка могла б обслуговувати енергетичні потреби двох держав, управління та обслуговування якої також було би спільним.    

Підсумовуючи сказане видається, що відсутність єдиної, спільної, чіткої позиції у керівних структурах ЄС на питання розвитку конструктивного діалогу і побудови тісних взаємовідносин з Україною дає підстави розглядати це як результат використання Росією власних важелів впливу в ЄС. Водночас, аналіз висловлювань П.Коваля дає підстави вважати, що Польща, подібно до Росії, не відмовилася від своїх великодержавницьких амбіцій стосовно України. Принципова різниця між цими позиціями вбачається у сповідуванні цими країнами-сусідами різних цивілізаційних цінностей, а відтак і наявності істотної різниці у підходах до побудови взаємовідносин з Україною.