Сергій Митрофанов

2013-й в Україні - як 1968-й у Празі

У політиці дуже часто буває так, що гасла знаходять свій сенс лише у протистоянні суспільних груп. Навряд чи в Чехословаччині в 1968-му була ясність, що таке «соціалізм з людським обличчям» і чи буде економічний успіх, якщо послабити державний контроль із збереженням керівної ролі комуністичної партії. Цілком міг би наступити і такий розвал, який почався з перебудовою в СССР. Але очевидно, що така ясність з'явилася, коли совєтські танки увійшли до Праги. З проблеми проведення більш-менш вдалих або ж невдалих реформ Празька весна, таким чином, перетворилася на імператив виходу з системи, де вирішальним аргументом стають совєтські танки, а ті направляються спецами з ЦК КПРС. У результаті ж «празький міф» пережив два десятиліття і відродився в «оксамитовій революції» листопада 1989 року.

Сьогодні люта боротьба української демократичної опозиції за підписання угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом у 2013 році настільки ж, якщо не більш, ірраціональна, ніж спроба А.Дубчека провести реформи у 1968 році. Адже саме по собі така угода, очевидно, не є квитком в краще демократичне життя і панацеєю від економічних хвороб. Це всього лише папір, декларація, одна з тих, які так люблять складати «європейці»... Зрозуміло, що від неї поки що не буде ні шкоди, ні користі. Але настільки ж ірраціональною є і шантаж та протидія Росії і нинішнього проросійського українського політичного керівництва, які спрямовані на зрив підписання. Саме вони роблять таке підписання політично виправданим і актуальним. Всі бачили, як незадовго до вирішального моменту російські прикордонники повертали з кордону сотні і сотні українських громадян під штучними приводами, чіпляючись до вигаданих вад українських документів. У чому, звичайно, важко розгледіти прояви братства та дружби слов'янських народів і гостинне запрошення вступити до Митного союзу.

Та й сенс таких дій був гранично ясний: якщо ви не з нами, то буде жорстко. Жорстко буде з людьми, і жорстко буде з українським експортом до Росії. Жорстко буде з газовим боргом. Так поводяться із заручниками, а не з партнерами. Однак ці ж дії наповнюють політичним змістом майбутню асоціацію з Євросоюзом. Якщо його в чомусь шукати, то, напевно, не в доступі до європейських курортів і шоп-турів, а в поступовому виході з політичної орбіти все більш авторитарною Росії.

Проте, багато спостерігачів мають рацію: нинішній Євросоюз політично млявий і аморфний. У нього немає для України свого «плану Маршалла», і він занадто загруз в бюрократичних тонкощах і процедурах. У європейських чиновників і фінансистів і в думках немає взяти на себе фінансові зобов'язання України перед Росією, якими сьогодні тисне на Україну Москва. Але, з іншого боку, чи правильно трактувати Євросоюз виключно з вежі, на якій сидить Марі Ле Пен? Тим більше що з якоїсь загадкової причини російський телеканал у Франції так само обслуговують виключно праві французькі журналісти, що створює зворушливу єдність поглядів на європейську інтеграцію як на відтворення «СРСР в найгіршому його вигляді - 2». Що «знаючі люди» радять українцям уникнути.

Все це, звичайно, неправда. Євросоюз не СРСР-2, хоча всі бюрократії на диво схожі. Навіть у такому недоробленому і недодуманому до кінця вигляді асоціація України з Європою відкриває чималі політичні перспективи. Причому не тільки для України, а й для демократичних сил Росії.

Найпростіше - для тисяч і тисяч українців конкретно зміниться віконечко паспортного контролю. З ALL Nationalities на EU and Shengen only. Що якщо на разі й не зробить їх повноправними європейцями, то дозволить принаймні так виглядати і так себе відчувати. Немає потреби зайвий раз підкреслювати, що у вільному пересуванні людей і обміні досвідом, поглядами та враженнями ключ до безпеки на континенті і крах авторитарних режимів і злодійських еліт.

По-друге, декларація, у разі підписання, дозволить при наявності демократичної волі суспільства (а воно в Україні є) обмежити свавілля національної правоохоронної системи. У опозиції з'явиться легальний інструмент примусу національних властей до дотримання загальноєвропейських норм та прав людини.

Ну, і по-третє, європеїзація України поставить хрест на проекті слов'янської авторитарної імперії, остаточно знімаючи з порядку денного вимотуюче ірраціональне протистояння між Східною Європою і Західною. У ньому більше не буде колишнього пропагандистського «бойового» потенціалу. Крім того, російська політична опозиція на цьому прикладі навчиться досягати реалізації своїх політичних вимог, нарешті повірить у себе.

Проте всі ці варіанти «альтернативної політичної історії» на постсовєтському просторі обумовлюють можливість силової протидії процесу. При цьому ми, звичайно, не чекаємо, що, як у 1968-му в Чехословаччині, на Майдан увійдуть російські танки, але шантаж, підкуп, брехня, залякування гарантовано. Демократія тут відступить ще не раз. Але відхід України в Європу - це всього лише питання часу. Ніяких економічних і політичних причин, не бути Європою, не позбутися «проросійського прокляття» для України просто не існує. Згадаймо хоча б те, що на Україну завжди втікав правлячий клас та інтелігенція - так, їсти ! - коли в Росії при більшовиках відбувався розпад держави. Чогось вони із зневагою не вважали її недокраїною. У всякому разі, Україна нічим не гірша від Польщі, Грузії, Молдови чи країн Балтики. І врешті-решт там все буде дуже не зле.

http://gefter.ru