повернутися Ї: дискусія


   www.ji-magazine.lviv.ua
 

Олександр Півторак

Політична криза в Україні.
Що було, що буде і на чому серце заспокоїться

Коли всі стратегії ведуть до програшу,
програш з мінімальними втратами буде еквівалентний виграшу.
теорія ігор

 

Сьогодні ми спостерігаємо кризу національної держави Україна як суб'єкта історичного процесу. Держава перетворилася на об'єкт впливу більш потужних гравців. Що робити і куди повинна рухатися Україна?

При президентстві Леоніда Кучми був в ходу анекдот: «Президента запитують:

«Леоніде Даниловичу, так все-таки, чи є вихід з кризи, в який потрапила Україна, чи ні?

- Звичайно, є і не один, а навіть два, - відповідає Кучма.

- Дозвольте поцікавитися, які саме?

- Ну, перший можна було б назвати як реалістичний вихід з кризи, а другий - як фантастичний.

- І в чому ж полягає реалістичний вихід з кризи?

- Дуже просто, - це якщо до нас прилетять інопланетяни і допоможуть нам вийти з кризи.

- Ось як ? ! Але якщо це, по-вашому, є реалістичний вихід з кризи, то в чому ж полягатиме фантастичний вихід?

- Це якщо ми самі вийдемо з кризи, спираючись виключно на власні сили і можливості.»

Як нам видається, ситуація, в якій знаходиться Україна вже з 20 років, описана у цьому анекдоті досить вірно, що підтверджується всім наступним ходом розвитку країни.

Як тільки не називають і не визначають кризу, що вибухнула в нас! І як кризу олігархічно-бандитського капіталізму; і як кризу бездуховної, антиукраїнської, корумпованої, злодійської влади; і як кризу низькотехнологічного, відсталого, орієнтованого переважно на виробництво сировини і напівфабрикатів промислового розвитку; і як кризу мафіозно-поліцейської держави; і як криза багатовекторності зовнішньополітичної орієнтації України і т.д. і т.п.

Не будемо лізти в пляшку - за багатьма з цих визначень є своя частка істини.

Узагальнивши всі відомі нам основні факти і визначення з даної проблеми, ризикнемо дати ще одне - це криза національної держави Україна як суб'єкта історичного процесу.

Судіть самі, ні для кого не секрет, що Україна знаходиться (як мимоволі прохопився Янукович на одному важливому публічному заході) між двома «монстрами»: ЄС і Російською федерацією, а точніше, ЄС та Митним союзом.

Що таке ЄС? Це об'єднання континентальних масштабів з 507млн. жителів і 19% світового ВВП.

Що таке митний Союз? Це також світ континентальних масштабів з величезними сировинними ресурсами, з 170млн. жителів і більше 3% світового ВВП.

А що таке Україна ? Це 45млн. жителів і менш, ніж 0,25% світового ВВП.

Чи може країна з таким потенціалом і в такому оточенні бути суб'єктом історичного процесу? Відповідь очевидна - ні, не може.

Але якщо Україна не є суб'єктом історичного процесу, то це означає, що вона є об'єктом впливу з боку більш могутніх гравців, якими є ЄС і РФ ( ТС), чи не так?

Даний факт підтверджується і соціологічними опитуваннями. З одного боку, більше 40% населення України виступає за інтеграцію країни в європейські структури, з іншого, більше 30% наших громадян вважає, що Україна повинна приєднатися до Митного союзу.

Політичні партії та рухи в Україні також чітко розділилися за цією ознакою: одні орієнтуються на Брюссель, а інші - на Москву. Назвіть хоча б мало-мальськи впливову політичну силу, яка б послідовно виступала за незалежну, суверенну Україну. Що стосується нас, то нам така не відома. Навіть вкрай права націоналістична партія «Свобода» Тягнибока, так чи інакше, змушена відстоювати європейський вибір України у складі об'єднаної опозиції.

Іншими словами, переважна більшість наших співвітчизників і партій, які представляють їх інтереси, не вірять у те, що Україна може самостійно, спираючись виключно на свої власні внутрішні сили і ресурси здійснити модернізацію промисловості; зберегти, не кажучи вже про те, щоб істотно підвищити той рівень добробуту населення, який вже є; радикально знизити масштаби корупції в країні і забезпечити більш високий рівень демократичних прав і свобод для своїх громадян. Вони пристрасно бажають здати свою країну під патронат більш заможного і могутнього покровителя в надії, що той допоможе вирішити всі їх проблеми, так як самі собі заради дати вже не можуть.

Євромайдан у столиці України - яскраве тому підтвердження.

У наявності всі об'єктивні і суб'єктивні передумови для підпорядкування і поглинання України її більш могутніми сусідами, що, взагалі-то кажучи, звичне для капіталізму явище.

 

У якому напрямку буде розвиватися далі цей процес?

 

Тут бабка на троє ворожила. Більш потужне в економічному плані утворення - Євросоюз, є для України більш сильним центром тяжіння, ніж Митний союз. Швидше за все, Україна, трохи поторгувавшись, підпише все ж угоду про асоціацію з ЄС ще до наступних президентських виборів, за що виступає і партія влади, і опозиція, і Євромайдан. Не виключено, що процес інтеграції України в європейські структури буде узгоджений за столом переговорів у тристоронньому форматі: ЄС - Україна - РФ, на чому наполягає українська сторона і на що вже дала згоду Російська Федерація.

Менш імовірно, але все ж можливо, що поторгувавшись, Україна відмовиться до президентських виборів як від підписання асоціації з ЄС, так і від вступу до МС.

І зовсім вже неймовірним при даному розкладі політичних сил є принципова відмова України від підписання асоціації з ЄС і входження її до Митного союзу ще до президентських виборів.

Можливість розпаду України на західну і центральну частину, з одного боку, і південно-східну - з іншого, приєднання першої до Євросоюзу, а другий до Російської Федерації, ми в принципі не розглядаємо, оскільки такий варіант розвитку подій не відповідає ні корінним інтересам влади, ні опозиції, ні ЄС, ні РФ.

Розчленування України - це війна, в якій економічні і політичні здобутки з обох сторін не зможуть компенсувати і сотої частки втрат, яких ми зазнаємо в ході війни. Або простіше, розчленування є найбільш невигідним «заходом» з усіх можливих для всіх її потенційних учасників. Хоча, звичайно, і таке в історії трапляється, але в даному питанні нас цікавить, насамперед, правило, а не виключення з нього.

Добре, запитаєте ви, підписання Україною угоди про асоціацію з ЄС більш імовірним, ніж її входження до Митного союзу, а що для України об'єктивно вигідніше ?

- Безсумнівно, останнє.

- Чому?

- По-перше, тому, що підписання угоди про асоціацію не є вступом України в ЄС як повноправного члена.

- По-друге, тому, що країни, які входять в МС перебувають, приблизно, на одному і тому ж рівні економічного розвитку; їх промислові комплекси більше (порівняно з ЄС, звичайно) взаємодоповнюють, ніж конкурує один з одним; входження в МС передбачає вільне переміщення не тільки капіталів, товарів, а й робочої сили, що не передбачає асоціація з ЄС. Коротше, вступ до МС економічно більш вигідний для України, ніж асоціація з ЄС.

- По-третє, тому, що вступ України до Митного союзу аж ніяк ще не означає кінець євроінтеграції для України.

На останньому моменті варто зупинитися більш докладно. Якщо Україна знаходиться між двома такими «монстрами», як ЄС і РФ, то і РФ у свою чергу знаходиться в аналогічному становищі, тільки між ЄС і Китаєм. Що представляє з себе ЄС і РФ (МС) ми вже трошки знаємо. Щодо Китаю вкажемо аналогічні дані: це 1млрд. 351млн. населення і 12% від світового ВВП.

Тепер прикиньте. Російська Федерація - це, перш за все, європейська частина країни. Тут проживає основна маса її населення, тут же розташовані її основні продуктивні сили. Для довідки: ЄС є головним торговим партнером РФ. На країни ЄС припадає приблизно половина всього російського експорту та імпорту. За останні 10 років товарообіг РФ з ЄС виріс більш ніж в 3 рази і в 2012 р. склав 336,5 млрд. євро за рік. Обсяг експорту з Росії в ЄС за цей період збільшився в 3,5 рази - з 64,49 до 213, 3 млрд. євро на рік. А обсяг імпорту за той же період також виріс в 3,5 рази - з 34,42 до 123, 2 млрд. євро. Таким чином, ЄС міцно займає перше місце у зовнішній торгівлі Росії. А в зовнішній торгівлі ЄС Росія займає третє місце після США і Китаю. Євросоюз також є найбільшим інвестором в російську економіку - 75 % прямих іноземних інвестицій надходять в РФ з країн-членів ЄС. (Промовчимо про те, де скуповують нерухомість, вважають за краще відпочивати, зберігати свої капітали і вчити своїх дітей російські бізнесмени, про культурні та всякі інших зв'язки ЄС і РФ).

Для порівняння: товарообіг України з ЄС склав за рік близько 60 млрд. доларів, а товарообіг з МС - 65 млрд. доларів. Хто є головним економічним партнером для ЄС і чиї економіки вже сьогодні більш інтегровані, України та ЄС чи РФ і ЄС - вирішуйте самі.

Для нас же звідси випливає висновок: ніякої реальної альтернативи інтеграції в європейські економічні та політичні структури для України не існує, оскільки сама Російська Федерація досить швидко розвивається в тому ж напрямку. Рано чи пізно за економічною інтеграцією піде і політична інтеграція РФ та ЄС. До цього буде підштовхувати Росію стрімкий підйом Китаю, який на наших очах перетворюється на проблему № 1 як для США, так і для ЄС, не кажучи вже про Російську Федерацію - тільки в прикордонних рідконаселених районах Східного Сибіру проживає близько 100 млн. китайців.

Чи буде Україна інтегрована в Європейські структури напряму чи у складі Митного союзу - питання, хоча і дуже важливе, але все ж не принципове. З точки зору світової історії, звичайно, а не населення західної та центральної України, що прагнуть до ЄС і населення південно-східної України, що тяжіє в протилежному напрямку.

Хоча, без сумніву, інтеграція України в структури ЄС у складі Митного союзу відбулася б для неї, як і для інших її членів, на більш вигідних умовах, ніж це передбачає договір про асоціацію, оскільки вже зараз це на порядок потужніше об’єднання, ніж  «самостійна» Україна, але, на жаль, порядок денний сьогодні не той. Політична кон'юнктура, розклад політичних сил в країні не сприяє такому ходу і порядку інтеграції України в структури жаданої для багатьох Європи. Західна і центральна Україна, столиця і Майдан буквально марять Євросоюзом, і з цим доводиться рахуватися і Януковичу і Тягнибоку, і Партії регіонів і ВО «Свобода», і Ахметову і лівим.

Буде підписано угоду про асоціацію, пройде кілька років і багато з тих, хто сьогодні виступає за здачу України ЄС негайно і на будь-яких умовах, зрозуміє, в якому місці процвітаючої Європи більшість з нас опинилося. А греки, португальці, болгари, румуни... встануть зі своїх місць і запитають кожного зі зловтіхою: «Ти цього хотів, Жорже Дандене?» Європа - це не зовсім те, вірніше, зовсім не те про що ти мріяв, хлопаче?

Втім, чому бути, того не минути і немає зла без добра! Ти хотів потрапити в суспільство загального добробуту, а попав туди, де зашкалює зростання безробіття, де загальні страйки і акції громадянської непокори давно стали нормою? Нічого страшного! Адже у тебе в самого вже накопичений непоганий досвід боротьби з цієї частини, - приєднуйся!

Ах, так! Ти мріяв про велику, незалежної України, скандував разом з націоналістами «Слава Україні! Героям - слава!», «Україна - понад усе!», «Слава - нації, смерть - ворогам!». Ні, дядечку! З цими дурницями і доброякісними галюцинаціями доведеться рано чи пізно розпрощатися. Нічого не вдієш. C'est la vie! Національна держава в Європі давно перетворилося з умови суспільного прогресу на його перешкоду, як колись поділ на князівства, графства, баронства, курфюства... Сьогодні тільки держави або об'єднання держав континентальних масштабів можуть претендувати на роль суб'єктів світової історії. Навіть Росія з її 140млн. населення і 3% від світового ВВП виглядає не дуже переконливо на тлі таких важковаговиків як США, ЄС, Японія, Індія... Що вже тут говорити про Україну? Якщо хто і може сьогодні претендувати на статус національної світової держави, що піднімається, так це Китай. І не приведи Господь, щоб ця країна взяла на озброєння ідеї, які надихали колись німецьких націонал-соціалістів, а сьогодні українських соціал-націоналістів (дивіться, не переплутайте!). Катастрофа людству, в цьому випадку, вважайте, забезпечена.

Що б там не казали, скільки б пам'ятників Леніну не зносити, а ніякої реальної альтернативи інтернаціоналізму немає. Цього вимагає розвиток продуктивних сил, транспорту, зв'язку, вирішення животрепетних соціальних, екологічних, демографічних, міграційних та багатьох інших проблем. Націоналісти, расисти, фашисти можуть перешкоджати, гальмувати ці процеси, але зупинити, а тим більше, повернути їх назад вони не в змозі.

Чим більше людей усвідомлює це вже сьогодні, тим швидше і з меншими витратами людство подолає шлях до загального об'єднання в єдину федерацію рівноправних народів планетарного масштабу.

Інтеграція України у європейські структури, хоча і суперечливий, хворобливий крок, але крок у правильному напрямку...





 

Яндекс.Метрика