Написати відповідь

Анатолій Павленко

Геополітичні альтернативи України після другої хвилі розширення НАТО

Своєрідна “кавалерійська” атака на НАТО з метою прискореного отримання запрошення до нього Україні не вдалася. Це змушує Україну більш ретельно проаналізувати існуючи перешкоди на шляху вступу в НАТО та можливі варіанти їх подолання. Необхідно чітко відокремити бажання від дійсності та визнати, що наша країна (внаслідок специфіки історичних та сучасних політичних обставин) можливо має свій шлях в НАТО, який значно відрізняється від шляхів вступу Польщі, Литви чи інших держав. Не що так не шкодить будь-якій справі як поспішність, тому інтеграція України в розвинене європейське суспільство, яка визначає наше майбутнє, вимагає виваженості та деякого часу для вирішення існуючих проблем.

В Європі склалося неписане правило, що вступу до ЄС передує вступ в НАТО, оскільки вимоги щодо вступу в НАТО не такі “жорсткі”, як до вступу в ЄС. У більшій своїй частині ці вимоги щодо розвитку демократії, прав людини і верховенства права повністю збігаються. Тому всі країни першої та другої хвилі розширення НАТО ставили за мету спочатку вступ в НАТО, а потім вже в ЄС.

Україна, з урахуванням її внутрішніх проблем та станом економіки, повинна виконувати ці неписані правила і зосередити свої зусилля, у першу чергу, на намаганні стати членом НАТО.

Конкретними кроками у напрямку просування України на цьому шляху можна вважати постанову Верховної Ради України від 21 листопада 2002 року за N233-IV “Про Рекомендації парламентських слухань про взаємовідносини та співробітництво України з НАТО” та план дій Україна-НАТО, який був затверджений у Празі.

В рекомендаціях, які були прийняті постановою ВР 21.11.02 на мою думку відсутній перелік проблем, які потребують вирішення, - що є перешкодою для України в її намаганні стати членом НАТО. Це:

Незмінність думки щодо необов’язковості демаркації державного кордону України з Росією підтверджує висловлення у березні цього року на нараді поблизу казахстанського кордону заступника директора ФПС РФ М.Резниченка про те, що “коли буде створений єдиний економічний простір, то кордон на казахстанському напрямку (а також українському?) Росії виявиться непотрібним”. [2]

Розбіжності складають для:

• “старих” членів НАТО – у 1.7 разів (Норвегія – Португалія);
• першої хвилі – у 3.3 рази (Норвегія – Польща);
• другої хвилі – у 5.2 рази (Норвегія – Болгарія);

Для порівняння: такий критерій для України складає 7.8 разів (Норвегія –Україна). По даним приведеним у “Новій структурі відносин (ЄС) с нашими Східними та Північними сусідами”, яка була розглянута 11 березня цього року в Брюсселі, рівень ВВП на людину в Україні порівняно з рівням ЄС показаний на рис.1.

Україна же при щорічному зростанні ВВП на 5% досягне рівня ВВП у перерахуванні на людину, який був у Польщі у 2002 році, приблизно тільки у 2017 році.

Рис.1

4. Четверта перешкода – Економічна залежність від Росії. Це питання має багато складових, але ми зупинимося на одному аспекті, який є інтегрованим показником всіх напрямків економіки та національної безпеки – це енергоносії.

Україна на 100% залежна від поставок ядерного палива із Росії, біля 78% всього споживаного в країні газу та 76% нафти постачається з території однієї держави – Росії. Тобто Україна має низький рівень енергетичної безпеки. Покращання цього рівня є умовою вступу до ЄС та НАТО.

Прикладом захисту своїх національних інтересів може служити рішення Греції, уряд якої відмовився продавати 23% національного нафтового концерну Hellenic Petroleum російському “ЛУКОЙЛу”, не допустили його до приватизації і Rafineria Gdanska у Польщі. А це країни, які захищені членством в НАТО, а Греція ще й ЄС [3].

5. П’ята перешкода – Стан розвитку демократії, суспільства, держави і нації. За браком часу глибоко розкрити ці тези неможливо. Але, на мою думку, стан інформатики може бути індикатором цього процесу, як інтегрованої характеристики розвитку суспільства в Україні, і з добавленням кількох слів про державність та націю зможе більш менш охарактеризувати „п’яту перешкоду”. До речі, розвиток Інтернету, як характеристика розвиненості суспільства, також згадується у “Новій структурі відносин (ЄС) с нашими Східними та Північними сусідами”, яка була розглянута 11 березня цього року в Брюсселі.

Зараз Україна по охопленню Інтернетом населення поступається не тільки Росії, але і Білорусії (рис.2). Орієнтовні розрахунки показують, що у випадку збереження існуючих темпів розвитку Інтернету в Україні вона досягне європейського рівня приблизно у 2012 році.

Рис.2

Стосовно нації, як головної складової частини існування державності (на підставі визначення Келгона) можна сказати, що нація в Україні ще не сформувалася. Важко заперечити, що національну свідомість українців треба розвивати й зміцнювати. І це потребує втручання держави. Чи є в Україні державна програма розвитку нації? Її, нажаль, нема. Важлива роль у формуванні нації належить пропаганді, культурі, загальній середній освіті, яка охоплює 100% населення, збройним силам.

НАТО вважає, що повністю професійні ЗС більш відповідають вимогам часу. Але у цьому випадку ЗС як інструмент виховання нації не може працювати на повну потужність. Німеччина та Польща вважають, що для них ще зарано переходити на повністю професійні ЗС, оскільки це позбавить їх важливого інструменту виховання молоді. МО Швейцарії, Австрії, Швеції, Фінляндії та інших країн піклуючись про зміцнення своєї державності, одностайно вважають, що ЗС є вагомим фактором виховання нації. Враховуючи плідну співпрацю ЗС України з НАТО можна казати, що з часом це дасть свої плоди. І тоді з упевненістю можна сказати, що неприваблива картина щодо думки суспільства відносно НАТО зазнає суттєву зміну. А на сьогодні, нажаль, останні соціологічні опитування, які були проведені в лютому 2003 року, показують, що у випадку проведення референдуму щодо вступу в НАТО, тільки 21,9% будуть голосувати за вступ і 37,7% - проти.

6. Шоста перешкода - проблеми застосування в Україні норм інформаційної безпеки НАТО. Це найбільш делікатна проблема. У всіх країнах, які вступали чи вступлять в НАТО у першій та другій хвилях була здійснена люстрація в тому чи іншому вигляді. В Україні вона не була здійснена, а зараз вже є абсолютно неможливою.

Не відповідає також вимогам НАТО існуюча система закритого зв’язку. Вона ще в основному така ж як у Росії і тільки починається її переобладнання українською апаратурою. Для переобладнання цією апаратурою також потрібен час та великі кошти.

Наведений перелік проблем, які треба негайно вирішувати Україні, не є неможливим для подолання, але вимагає певного часу. Ці проблеми, у своїй більшості, є наслідком слабкості нашої внутрішньої політики. Для подолання цієї слабкості спрямовані останні пропозиції Президента України щодо проведення політичної реформи, які повинні надати внутрішньої стабільності нашої держави. Подолання цих перешкод є безумовною необхідністю для отримання Україною запрошення в НАТО та вступу в ЄС. Офіційно проголошений 23 травня 2002 року курс України щодо вступу в НАТО є безальтернативним шляхом зміцнення нашого суверенітету та інтеграції в європейське суспільство. Але важливо не просте фіксування перешкод України на шляху до НАТО, а пошук реальних пропозиції щодо їх подолання.

Не для кого не є секретом, що в Австрії та Фінляндії, після досить тривалого часу дотримання цими країнами нейтралітету, сьогодні на вищому рівні йде обговорення необхідності вступу до НАТО. НАТО безумовно привітає таке бажання і особливих перешкод для вступу цих країн в НАТО нема. Саме політика нейтралітету Австрії та Фінляндії (згідно висловлювань представників цих країн) дозволила їм вирішити багато внутрішніх проблем, у тому числі - позбутися іноземних баз, фактично дав державам, таким чином, можливість “підготуватися” до вступу в НАТО. Досвід цих кран може бути корисний і для України.

Вашої увазі пропонується розгляд одного з варіантів подолання Україною перешкод на шляху до НАТО та ЄС з урахуванням досвіду історичного розвитку Австрії та Фінляндії. Цей шлях передбачає “обхідний маневр” для подолання в основному перешкод з боку Росії щодо вступу України в НАТО та ЄС. У свій час цей маневр досить вдало використали Австрія та Фінляндія. Для України пропонується додержання стратегічної паузи у вигляді нейтралітету тривалістю 25-30 років. Подібну паузу мали деякі нейтральні країни. Коли вони завдяки нейтралітету вирішили свої питання з державним суверенітетом, економічними реформами, досягли відповідного розвитку економіки, ліквідували іноземні військові бази, у тому числі військово-морську базу СРСР у Фінляндії - Поркла-Удд, вступили в ЄС (у 1995 році) і зараз планують вступити в НАТО, де їх на відмінну від України дуже чекають. Для подолання цього шляху потрібні дві складові: вміння чекати та багато працювати. Український народ має такий хист.

Зараз Росія спокійно реагує на бажання України вступити в НАТО, тому що вона добре розуміє, що в доступному для огляду майбутньому Україна не може стати ні членом НАТО, ні членом ЄС, тому що основні “ключі” України від НАТО та ЄС зараз знаходяться в Москві.

Більш боляче Росія реагує на обережні висловлення щодо перспектив отримання Україною статусу нейтральної держави. На відмінну від активного обговорення у суспільстві проблем зовнішньополітичного курсу України щодо вступу в НАТО, ЄС, СНД, ЄврАзЄС та ОРІ, тема нейтралітету в Україні серйозно не обговорювалася. Соціологічні опитування, що проводяться, присвячені всім темам, крім нейтралітету. М’яко кажучи, тема нейтралітету України для когось дуже небажана. Такий супротив нейтралітету України, особливо з боку Росії, породжує впевненість, що цей шлях не такий вже і поганий.

Росія, в обличчі Надзвичайного та Повноважного посла РФ в Україні Черномирдіна, вважає, що Україні не доцільно бути нейтральною країною. Нейтралітет України не “вписується” в національні інтереси Росії. І це цілком зрозуміло. Україна може отримати статус нейтральної держави на протязі року, правда коли буде вирішене питання з базуванням ЧФ у Криму.

Аналізуючи причини вибору деякими державами світу нейтралітету можна зробити висновок, що цей вибір був продиктований у першу чергу зовнішньополітичними чинниками.

Так, наприклад,:

• Нейтралітет Ірландії (з 1938 р.) обумовлений намаганням дистанціюватися від Великобританії щоби позбавитися загрози поглинення її цією державою;
• Нейтралітет Фінляндії (з 1955 р.) обумовлений її геополітичним розташуванням, та великою довжиною кордонів із Росією до складу якої вона входила до 1918 року;
• Нейтралітет Швейцарії (з 1815 р.) обумовлений намаганням зберегти єдність держави;
• Нейтралітет Туркменістану (з 1995 р.) обумовлений геополітичним розташування держави у вузловому перехресті геополітики, зоні протидії світових і регіональних держав;
• Нейтралітет Австрії (з 1955 р.) обумовлений бажанням стати суверенною державою та позбавитися іноземних військових баз у тому числі радянських.

• Мріяла у свій час про нейтралітет і Росія. Після революції 1905 року й поразки в російсько-японській війні зовнішньополітична програма міністра закордонних справ царської Росії А.Ізвольського передбачала визнання необхідності забезпечити країні мирний перепочинок, тривалість якого Голова ради міністрів П. Столипін визначив у 20—25 років. [4] Практична реалізація цієї задачі уявлялася як здійснення політики неприєднання до двох конфронтуючих в Європі блокам держав, а також у формуванні політики “рівновіддаленості” Росії від Берліна й Лондона.

Наведені чинники досить переконливо свідчать, що Україна фактично “акумулювала” в собі усі причини, які спонукали у свій час деякі країни вибрати нейтралітет.

Треба також додати, що Україна не мала достатнього досвіду існування як самостійна держава і ще тільки будує свою державність. Причому допомога в цьому будівництві з боку провідних держав світу більше нагадує диктат і кожний прагне підігнати Україну під свої мірки, під свої вимоги. Тому для України ця стратегічна пауза, у вигляді нейтралітету, для усунення всіх перешкод до вступу в НАТО та ЄС, на мою думку, вкрай необхідна (рис.3).

Що дасть нейтралітет Україні? З досвіду розвитку нейтральних країн для України варто очікувати утворення сприятливих умов для розвитку економіки, а також зростання інвестицій з інших країн за рахунок гарантованої стабільності політики України. Так, наприклад, Китай, який по прогнозам фахівців у середині цього століття повинен випередити США по ВВП, має зацікавленість інвестувати в розвиток економіки України великі кошти, але при умові, що Україна збереже свою позаблоковість. Китаю нема сенсу посилювати НАТО, безпосередньо вкладаючи в це свої капітали.

Рис.3

До речи, Китай дотримується нейтралітету, оскільки він офіційно проголосив, що його зовнішня політика не передбачає вступу ні в які союзи і не установлює ніяких стратегічних відносин із великими державами чи блоками держав.

Проголошення Україною політики нейтралітету не усунуло б її від повноцінної участі в міжнародній політиці, тому що нейтралітет аж ніяк не передбачає самоізоляцію. Країна зможе і надалі активно брати участь у миротворчих операціях по лінії ООН, у програмі НАТО “Партнерство заради миру”, чи вступити до ЄС, як це зробили Австрія, Швеція, Фінляндія, Ірландія та Швейцарія, яка планує вступити в ЄС через 4 роки і т.п.

Пересічному громадянину України значно легше сприйняти ідею нейтралітету, який найбільш відповідає його менталітету. Нейтралітет міг би стати саме тією “об”єднуючою ідеєю нації”, яку ми так довго шукали і не змогли знайти. До речи, австрійці стверджують, що для них нейтралітет став консолідуючою національною ідеєю.

Аналізуючи наведені вище факти, можна зробити висновок, що нейтралітет має досить значний потенціал для демпфірування дестабілізуючих процесів, як у внутрішній, так і в зовнішній політиці держави та утворення сприятливих умов для розвитку економіки.

Зрозуміло, що далеко не всі країни будуть вітати наш нейтралітет. Проте, не можна не погодитися, що відкрита боротьба проти бажання України стати нейтральною не буде зрозуміла, а виходить, і підтримана переважною більшістю держав.

Стосовно неможливості проведення в Україні люстрації, що також є перешкодою для вступу України в НАТО, то це питання частково можна вирішити іншим обхідним шляхом. Так є сенс провести широку суспільну дискусію щодо переносу столиці України з Києва до іншого міста чи розглянути варіант “переселення” Верховної Ради в інше місто, а уряд залишити в Києві. Цей захід може послужити для України своєрідним фільтром, який допоможе Україні частково “відфільтрувати” деякий баласт на шляху інтеграції України в НАТО та ЄС. Правобережна Україна, яка є оплотом української мови та державності, немає у своєму регіоні жодного великого промислового центру – міста-мільйонника. Підтвердженням, що така пропозиція має сенс, дозволю собі привести деякі приклади змін столиць в інших державах.

Переведення столиці Казахстану з Алма-Ати до Астани сприяло нівелюванню регіональних угруповань, що мали раніше особливе значення в діяльності держави. [5]

В Росії ведеться дискусія, щодо переносу столиці з Москви до Санкт-Петербургу чи іншого міста тому, що Москва вже втратила престиж столиці, як міста консолідуючого інтереси всієї країни. [6]

Переведення 1918 році столиці з Києва в Харків та повернення її в 1934 у Київ було пов’язано з необхідністю усунення українських самостійників від можливості впливу на українське суспільство та закріплення впливу Москви на Україну. Цей перелік можна продовжити далі.

Здійснення запропонованого варіанту вирішення проблеми вступу з часом України в НАТО та ЄС відкриває для нашої держави привабливі перспективи розвитку та зростання її авторитету.

Є інший варіант вирішення проблем, що заважають вступу України в НАТО та ЄС. Він настілки же реальний наскільки і небезпечний. Це федералізація України, що повністю відповідає інтересам деяким впливових кіл Росії, тому особливих перешкод на цьому шляху нема, але у це загрожує цілісності країни.

1 http://president.kremlin.ru/withflash/varPriorityEventsTemplPriorId7701.shtml

2 http://www.izvestia.ru/politic/article30772, Выездное заседание Совета безопасности, ХИМИЧЕСКОЕ ОРУЖИЕ ЗАЩИТЯТ ОТ ТЕРРОРИСТОВ, 03.03.03

3 http://www.vedomosti.ru/stories/2003/02/05-56-02.html “ЛУКОЙЛ” не пустили в Грецию, И.Хренников, А.Тутушкин, Ведомости,05 февраля 2003

4 Журнал “ДИПЛОМАТИЧЕСКИЙ ВЕСТНИК”октябрь 2001 год, СТРАНИЦЫ ИСТОРИИ http://www.ln.mid.ru/website/dip_vest.nsf/5cfd4b5ad8024503c3256b0900368a79/40598f8df50dbe0bc3256b09003a2a06?OpenDocument,А. П. Извольский (министр иностранных дел России 1906—1910 гг.)

5 http://faces.ng.ru/foreign/2000-06-29/7_line.html, http://www.kazpravda.kz/archive/11_12_2001/p.html, ОАО “Республиканская газета” Казахстанская правда “

6 http://forum.msk.ru/files/000506234743.html