повернутися Ї: дискусія

Написати коментар

Керівникам дипломатичних та консульських установ України за кордоном

Шановні колеги,

Сьогодні я залишаю посаду Посла України в Румунії у зв'язку із виходом у відставку.

За традицією, хочу висловити Вам вдячність за співпрацю.

Разом з тим, хотів би спростувати деякі небилиці, що з'явились у зв'язку з фактом мого дострокового залишення дипломатичної служби України.

Зрозуміло, що таке рішення не було спонтанним. Воно тісно пов'язане зі сучасними політичними реаліями України і моєю особистою позицією щодо них.

Як і переважна більшість дипломатів, я сприймаю незалежність Української держави як найоптимальнішу форму буття нашого народу, яка надає йому шанс досягти демократії, добробуту і процвітання саме через європейську та євроатлантичну перспективу, тобто через вступ до ЄС та НАТО. Зрозуміло, що дружні, добросусідські, рівноправні взаємини з Росією -- це аксіома. Але -- не союзні: євроазійську долю український народ вже спробував упродовж майже 400 років.

Задля європейського вибору України я працював усі ці роки „в рамках системи", пропонуючи свої ідеї Києву і в звичайному, і в ДСК-івському, і в „таємному" режимах.

Виходячи з власного досвіду, я давно переконався в безперспективності і навіть шкідливості для національних інтересів продовження багатовекторності зовнішньої політики України у старій формі. Тому й неодноразово пропонував і МЗС, і АП, і Кабміну, і РНБОУ, і Верховній Раді, і окремим лідерам фракцій проект нового Закону України "Про засади зовнішньої політики та зовнішніх відносин", в якому враховувалися зміни, що відбулися за останні роки на міжнародній арені. На жаль, особливого ентузіазму не зустрів.

Навпаки, з 1999 року, незважаючи на євро гасла, держава все більше брала крен на євроазійський, московський курс, з відповідними діями „совкового характеру" у внутрішній політиці. Дійшло до того, що ми стали головувати в СНД, не будучи юридично членами цього союзу. Створені підрозділи на обслуговування цього головування, яке не дозволяє вирішити жодної реальної проблеми української політики на цьому напрямку. Але всупереч бюджетним нормам держави на ці цілі витрачаються кошти, що підпадає під кваліфікацію Карного кодексу України в частині відповідальності за нецільове використання бюджетних коштів. Ці дії особливо контрастують на фоні значного скорочення видатків на фінансування нормальної діяльності Посольств в умовах офіційного зростання річного ВВП на 9,1% та понад 6% за останні роки.

На ненормальність такої практики я звертав увагу Києва. Реакція -- нуль.

З ужитку почала зникати державна мова. Абсурд такої практики очевидний для дипломатів більше ніж для будь-кого. Робив відповідні подання до Києва. Єдиним їх результатом стало те, що після понад піврічного періоду переписки Держкомінформ України відкрив для себе, що питання мовної політики в українських ЗМІ не входить до його компетенції!

Українська практика ставлення до прав людини, ЗМІ стала „притчею во язицах" не лише для Ради Європи. Звичайно, можна твердити про існування упередженості щодо України. Але ж не можна забувати й народної мудрості, зокрема того, що не буває „диму без вогню". Й, очевидно, принизливий для української нації з її глибокими демократичними традиціями європейський моніторинг не є безпідставним. І скільки часу в Печерській системі будуть створюватися циркуляри на цю тему? Чи обраховували Ви зусилля та час, який доводиться витрачати МЗС та Посольствам для „відмивання" в країнах перебування поведінки домашніх „дроворубів"? Замість того, щоб витрачати їх на творчі, позитивні для Української держави справи! Хіба подібним займаються дипломати Швеції, Нідерландів чи Польщі?

Непросто відповісти на це запитання. Адже наближення строку передачі президентської влади іншому наступникові стимулює і налаштовує думку ще домінуючих політичних провідників явно не на європейські стандарти. Сверблячка конституційних змін усе нагальніше накидається на тіло українського політикуму. Не має значення те, що одні й ті ж голови пропонують протилежний зміст цих змін, але подають як такий, що відповідає інтересам народу. І нам, дипломатам, пропонується роз'яснювати за кордоном усі ці виверти „конституційної мислі"! Хіба ж можна таке робити без своєрідного роздвоєння особистості, яке потенційно може привести до потреби в послугах клініки ім. Павлова?

Так і хочеться крикнути: „Зупиніться!" Чи відаєте, що творите? Адже недарма народилося побажання „доброзичливців": „щоб ти ходив кожен день у нових черевиках". Навіщо ж ви намагаєтесь взувати Україну щоденно в нове конституційне взуття? Адже до цього часу не приведений повністю у відповідність до чинної Конституції ще СРСР-івський та УРСР-івський нормативний масив! А ви пропонуєте вже новий правовий розгардіяш! Так, в ньому можна легше приватизувати залишки державної власності і змінити власників. Але що від цього виграє народ? Що від цього виграє інвестиційний імідж України, яка завдяки подібним вправам спромоглася за 12 років залучити іноземних інвестицій аж в півтора рази менше, ніж уп'ятеро менша Чехія за один рік?".

І своєрідним апогеєм демонстрації „правової" держави навиворіт стала підготовка та підписання документів про участь України в єеп. Перший віце-прем'єр-міністр України, всупереч вимогам Конституції та Закону України "Про міжнародні договори", парафує тексти документів в Астані без наявності узгодженого рішення Кабінету Міністрів, ключові фігури якого, компетентні у цих справах, висловлюють серйозні заперечення. Коли питання розглядалося у Верховній Раді цей же віце-прем'єр на запитання депутата В. В. Гаврилюка (о 10.41.46 год.) заявив: „Подчеркиваю, никаких изъятий в зоне свободной торговли, мы договорились, не будет. И эту позицию подтвердил Президент Путин. Цены на энергоносители будут единые".

Я порадів за Україну: нарешті вдалося переконати москвичів піти на рівноправні, недискримінаційні взаємини в торгівлі з Україною! Адже попередній досвід говорив про інше. Я подумав, що грішним ділом поспішив зі своїм зверненням від 1 вересня 2003 року до керівників держави із закликом не підписувати документи в Ялті.

Але після заяви російського президента на прес-конференції в Ялті я ще раз впевнився, що, на жаль, не помилився. Ніхто з росіян не збирався йти на зниження цін на енергоносії для українських підприємств до рівня тих, якими користуються російські господарчі суб'єкти. (Через два дні це ж підтвердив і Посол Росії В. Черномирдін).

Отже, вже сама підготовка до підписання документів з єеп була не лише антизаконною, а базувалася ще й на неправді. Після таких дій у правовій державі високий посадовець М. Азаров мав би нести відповідальність і, щонайменше, негайно подати у відставку. В нас цього не відбулося. Таким чином дається приклад і для нижчої ланки держслужбовців України.

І це не одинокий приклад: голова Національного банку держави і одночасний лідер однієї з партій більшості публічно, по телебаченню, по суті, диктує членам уряду керуватися не законами України та професійним розумінням справи, а виконувати рішення політбюро його партії і під загрозою звільнення дати згоду на підписання документів про єеп. Якщо керуватися його логікою, то до чого дійде Україна, коли її міністр оборони керуватиметься рішенням одного політбюро, міністр внутрішніх справ -- другого партії, а голова СБУ -- третього?

Дедалі - то більше. На прес-конференції в Ялті після підписання документів Президент України заявляє про проведення референдуму по єеп. У свій час я готував первісний текст розділу чинної Конституції про вибори і референдум. Твердо переконаний у тому, що народ повинен мати право і на референдум, і на безпосереднє обрання Президента України. Але в цьому конкретному випадку виникає запитання: що виноситиметься на референдум -- позиція члена Уряду Азарова чи Міністра економіки Хорошковського? Чому пропонується перекласти на дідусів і бабусь вирішувати те, з чого не змогли дійти згоди члени українського уряду?

А чого вартує зроблене при підписанні документів про єеп застереження про те, що Україна братиме участь у цьому просторі так, щоб це не суперечило Конституції України? Усі ви добре розумієте механізм реалізації міжнародних домовленостей. То що, кожен раз при підготовці пропозицій з імплементації Угоди про єеп треба буде звертатися до Конституційного Суду, єдиного органа держави, який має право давати висновок про те, що не суперечить Основному Закону держави?

Ці та інші фактори, включно й етичні міркування, змусили мене подати Президентові України заяву про відставку. Я не хочу бути частиною офіційного механізму, який проводить єеп-нуту політику держави.

Я змушений йти з дипломатичної служби, якій присвятив своє професійне життя, з вірою, що в Україні прийде той день, який дозволить мені повернутися в дипломатію. Але сам не він прийде. За нього треба боротися. Отож закликаю і Вас до активної праці за справді демократичну, правову державу, в якій ми з гідністю і гордістю нестимемо звання громадянина України.

З повагою,
А.Бутейко