Написати відповідь
Інші матеріали на цю тему

Лист до поляків і українців

про нашу історичну пам’ять

Славнозвісна книжка “Поневолений розум” Чеслава Мілоша відкривається епіграфом, якого не можна забути:

“Jeżeli dwόch kłόci się, a jeden ma rzetelnych 55 procent racji, to bardzo dobrze i nie ma się co szarpać. A kto ma 60 procent racji? To ślicznie, to wiełkie szczęście I niech Panu Bogu dziękue! A co by powiedzieć o 75 procent racji? Mądrzy ludzie powiadają, że to bardzo podejrzane. No, a co o 100 procent? Taki co mόwi, że ma sto procent racji, to paskudny gwałtownik, straszny rabuśnik, największy łajdak.
Stary żyd z Podkarpacia”

Перекладемо:

“Коли двоє сперечаються й один має справді 55 відсотків рації, то дуже добре і нема чого рипатися. А як хто має 60 відсотків? Це чудово, це велике щастя, і хай він Господові Богу дякує. А що казати про 75 відсотків рації? Мудрі люди кажуть, що то дуже підозріло. Ну а що про 100 відсотків? Той, хто каже що він має сто відсотків рації, – паскудний ґвалтівник, страшний злодюга, найбільший лайдак.
Старий гебрей (очевидно хасид – С. Є.) з Прикарпаття”

Слава Богу, ми вийшли з пекельних випробовувань і диявольських спокус ХХ століття ще зі здатністю чесного судження. У найважчі хвилини ми апелюємо до Абсолюту і до свого сумління.

Моя пам’ять сягає подій часу ІІ світової війни, і в морально психологічному сенсі я був їх учасником – у масштабах села на Волині. Я пам’ятаю розстріл жидівського населення. Пам’ятаю збройні сутички з німцями і їхні каральні експедиції. Пам’ятаю зіткнення з поляками із совєтськими партизанами.

Усі ці події мають різний характер.

В очах українців Волині ростріл єврейського населення був абсолютним злочином. Збройні сутички з німцями були війною проти окупанта. Зіткнення з поляками в ролі поліцаїв були бідою і нещастям людей, змушених служити чужим. Зіткнення з совєтськими партизанами мали характер антагонізму.

Звичайно, польська влада на довоєнній Волині була чужою. Польський костел був чужою святинею, але християнською. Поляк був сусідом, з яким вічна суперечка, але й вічна спілка. А проте державне (не партизанське!) нищення сотень українських храмів у 1938 р. створювало страшні прецеденти...

Дуже правдиво передав дух наших національних стосунків Шевченко в період заслання.

Подай же руку козакові
І серце чистеє подай,
І знову іменем Христовим
Вознобновим наш тихий рай.

До речі, більшість поляків не знає його ранньої поеми “Гайдамаки” і не відрізняє картин гайдамацької помсти і благань поета припинити помсту. А слово великого поета – назавжди.

Про це треба говорити, бо в час війни в середині ХХ ст. знов повторилося те саме. “Відплатні акції” з обидвох сторін були злочинними і найжорстокішими, але в основі їх не було принципової засади.

В 1943 р. в моєму селі Сільце Горохівського повіту загін УПА зробив засідку на німців. Противник втратив 18 чоловік. Через тиждень німецький каральний загін в супроводі бронемашин спалив село разом з кількома людьми, які не втікли.

Коли пішла чутка, що в засідці загинули не німці, а поляки, у всіх було розчарування. Не тому, що жаліли поляків, а тому, що це не ворог, і не варто було робити засідку.

Звичайно, УПА мало співчуття і підтримку населення. Але знищення сусіднього польського села Загаї абсолютно не мало підтримки українського населення. Жоден з вояків УПА не признався своїм батькам, що брав участь в Загаях. А станичний УПА (звичайно, член ОУН) переховував у себе польську сім’ю, і це було відомо. Подібні факти свідчать про імпульсивний характер подібних акцій, які рухались невідомою силою і були болісними для обидвох сторін. З боку українського населення вони морально засуджувались, а отже засуджувались і учасниками УПА.

Звичайно, окупаційна влада була зацікавлена в таких акціях і провокувала їх. Ще більше були зацікавлені більшовицькі розвідники, які проникали в Провід УПА зі стратегічними завданнями. Згадаймо, що убивця Євгена Коновальця Судоплатов був “своїм” у Проводі. Але очевидно, що знаряддям акцій були націоналістичні фанатики з гаслом “Україна для українців”, “Геть москалів, жидів і ляхів” і т. п. Під час війни розважливих не слухають.

Жорстока несправедливість стосовно запідозрених своїх йшла в парі зі сліпою жорстокістю щодо чужих українському рухові, і все це прикривалося патріотизмом і виправдовувалось законом війни.

Нині не можна знайти документальних свідчень, чи постанов Проводу щодо польського населення. Доводиться робити висновки з аналізу всієї сукупності обставин. Але свідчення про моральну атмосферу є дуже важливими для кваліфікації подій, які в окремих проявах мали тоталітарний характер. Які б не були дії поляків на Волині в ті роки, ми, історичні спадкоємці, просимо вибачення за “відплатні акції” з боку УПА.

Спроби будь-якої зі сторін нагромаджувати і перебільшувати кількість невинних жертв є виявом людської слабості. Вони не ведуть до розуміння історичної і фактичної правди, потрібної для спадкоємців.

Винуватці дадуть звіт перед Богом. Але ні українцям, ні полякам не потрібно, щоб винуватці мали своїх спадкоємців і продовжувачів. І тому нам треба уникати емоційних правдоподібностей, що дають поживне середовище для негативних почуттів. Мужня чесність і суворий суд, передусім до самого себе, дасть нам грунт для самоповаги і поваги до закону, що лежить в основі наших спільних духовних вартостей. Дай Боже нам сили в сьогоднішньому розхитаному світі підтримувати один одного в моральній твердості і вірності християнським засадам.

В нашій спільній гіркій історії є більше позитивних зерен, ніж собі уявляємо. По слабкості людській ми схильні говорити тільки про те, що болить. Але спробуймо визбирувати і вирощувати заглушені колесом історії і засипані половою гордині зерна доброти, співчуття і солідарності. То є справжній спадок, залишений нам одважними і мудрими українцями і поляками.

Євген Сверстюк,
Президент Українського ПЕН-клубу