Тарас Возняк

Про викрадення копій скульптур Пінзеля у Тлумачі

Останнім часом наш народ став дуже освіченим. Та інколи знання, точніше – інформація, у шлунках не готових його «переварити» людей викликає лишень всім відомий ефект. Нещодавно голови трьох галицьких обласних рад підбили підсумки «Року Пінзеля».

Одним із найвагоміших аргументів стало те, що коли на початку 2007 року про цього геніального скульптора 18 сторіччя знало 3% мешканців Галичини, то через рік вже 17%. На жаль, маємо і перверзії - багато хто, так нічого і не второпавши та почувши дзвін, пробують нажити на цьому «Пинзелі» якогось грошика. Остання ганебна історія такого штибу сталася у Тлумачі саме на цьогорічне Різдво. Та для того, щоб зрозуміти її суть, слід розпочати дуже здалека, ще з кінця 80-х років минулого століття.

Тоді робилися перші спроби відновити скульптури Іоана Георга Пінзеля на Бучачській ратуші - творі Бернарда Меретина, перлині світової архітектури: замовили копії скульптур, що прикрашали її фасад. Їх відлили ще у 1984-1994 рр. на замовлення Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва (тепер Львівська національна академія мистецтв). Справа ця не проста і над нею працювали аж три скульптори (Мирослав Романів, Андрій Мамчур та Любомир Кукіль) під керівництвом професора Дмитра Крвавича. Копії скульптур та матриці для їх відливки первинно зберігалися у Львові в майстерні одного з авторів відливок - Мирослава Романіва. Одна з відливок і до сьогодні знаходиться у львівському Музеї Пінзеля.

Однак у середині 90-х рр. працівники ЖЕКу, на території якого була майстерня (район площі І. Франка - вул. Кирила та Методія у Львові), розбили скульптури та форми і вивезли їх на смітник. Бо інакше наші люди з мистецтвом чинити просто не можуть. М.Романів вдарив на сполох, відшукав їх і відвіз до своєї матері на Івано-Франківщину, у Тлумач. Так би мовити - від гріха подалі, де вони і знаходилися до останнього часу. Причому дві з копій він з колегами знову склав докупи.

Але саме час є річчю невблаганною. Спочатку помер керівник групи скульпторів проф. Дмитро Крвавич, потім мати М.Романіва, а у листопаді 2007 року й сам Мирослав Романів. І тоді львівські реставратори та громадськість знову кинулися по вже одного разу втрачені копії робіт Пінзеля.

У зв'язку з відновленням Бучачської ратуші важливим стало відтворення первинного стану скульптур, які після «реставрації» київськими реставраторами у 80-90-х рр. зовсім осипалися - від них залишилися одні штурпачки. Зважаючи на це, реальний власник копій - бо ж вони робилися на замовлення Львівського інституту декоративного та прикладного мистецтва - ректор Львівської національної академії мистецтв Андрій Бокотей та директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький звернувся до вдови Мирослава Романіва п. Стефанії з тим, щоб віднайти і повернути втрачені скульптури та матриці до Львова, аби виготовити більш добротні копії для Бучача. На що вона дала свою згоду.

5 січня 2008 року, саме напередодні Різдва, львів'яни виїхали до Тлумача, аби повернути ці скульптури їх власникові - Академії мистецтв. На той момент скульптури були у хаті матері, що й було задокументовано. Однак раптом на обійсті виник далекий родич покійного, назвемо його «пан Ігор», що мешкав по сусідству, і заявив, що так просто він ці речі не віддасть - нехай приїдуть після Свят з відповідними повноваженнями та документами.

Та вже на другий день ці скульптури були викрадені. 6 січня 2008 р., на саме Різдво, цей «пан Ігор» «аки тать у нощі», напевно гадаючи, що це оригінали робіт Пінзеля чи що їх можна вигідно «загнати», з кількома помічниками, які представилися «реставраторами», витиснули вікно в хаті матері Мирослава Романіва, виламали двері, розпиляли скульптури і двома ходками вивезли їх у невідомому напрямку. Цьому пробувала чинити опір вдова скульптора, особливо, коли «реставратори» не лише розрізали дві складені копії скульптур та почали їх запихати до багажника автомобіля, але й реманент її чоловіка - однак безуспішно. Її звернення до міліції теж нічого не дало. Бо ж у нас «свєта» - хто на саме Різдво у Тлумачі буде займатися якимись там скульптурами Пінзеля, а хоч би й самого Мікеланджело. «Свєта для нас святе...», тому міліції не до того.

З огляду на особливу цінність цих копій, зокрема для реставрації Бучачської ратуші, копії слід повернути. Звичайно, якщо варвари вже не понищили їх зо страху остаточно. Здається, за такі речі належиться кримінальна відповідальність. Ба більше - вона невідворотна. Вирахувати цього «пана Ігоря» та компанію дуже просто. Вже самого скоєного ними достатньо для дуже серйозних наслідків. Однак бажання наживи всепереможне.

Про моральну шкоду чи про повагу до людей, які рятують наші мистецькі скарби, як тільки можуть, говорити не буду - не той випадок.