Тарас Возняк: Пінзель вийшов у світ…

Iнтерв'ю у Тараса Возняка брав Роман Івасів (”Галичина”)
29 листопада 2012 р.

Днями відомий львівський куль­туролог і філософ Тарас Возняк по­вернувся з виставки творів геніально­го «українського Мікеланджело» — митця-скульптора Іоанна-Ґеорґа Пінзеля у Луврі. Нагадаємо, що саме пан Тарас є одним з ініціаторів й ак­тивних промоутерів просування творчості цього великого майстра скульптури на Захід. З цього приводу ми взяли у нього коротке інтерв'ю.

Тебе позиціонують як успішного україн­ського культуртреґера, тобто місіонера, що працює на взаємопроникнення й взаємозба­гачення культур. А з чого починалася промоція Пінзеля?

Спершу ідея полягала навіть не в промоції геніального Пінзеля, а швидше в промоції захід­ного регіону України. Ми довго шукали великого знакового символу — шляхетної фігури, відповід­ного об'єкту чи об'ємного процесу, що міг би ви­кликати шалену зацікавленість в українському культурному просторі, а також бути вельми ціка­вим і для балуваного західного естета. Саме тому зупинилися на постаті великого майстра Пінзеля, який працював у цих трьох західних областях Ук­раїни й відповідав певним естетичним критеріям високого мистецтва у світовому контексті. Отож спершу поетапно було організовано серйозне за­цікавлення трьох обласних і трьох міських рад: Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської, які згодом разом зі своїми облдержадміністрація­ми проголосили 2007-й роком Іоанна-Ґеорґа Пінзеля у трьох галицьких областях. Своєю чергою це викликало відповідний резонанс і в широких колах суспільства. Зра­зу зауважу об'єднавчий фактор спільних зу­силь: було задіяно усі три музеї: львівський на чолі з Возницьким, тер­нопільський та ваш іва­но-франківський з його директором Михайлом Дейнегою. Особливо хочу зазначити, що більшість скульптур по­ходить з Івано-Франківщини, в чому є й велика частка заслуги мистецтвознавців вашого худож­нього музею — Мирослава Аронця та покійного вже Віктора Мельника, а також колишнього голо­ви обласної ради Ігоря Олійника. Інший рівень ін­формаційного плану полягав у випуску концепту­ального альбому про спадщину Пінзеля, який ми зробили спільно з видавництвом «Грані-Т». Згодом до інформаційної промоції додалися фільми на цю тему: спершу — львівських авторів, потім — роз­логий фільм японських мистецтвознавців. А потім і культурні кола Польщі також видали чудовий ху­дожній альбом творів Пінзеля. Зрозуміло, що без численних освітніх поїздок, семінарів, зустрічей і, що головне, без істотної інформаційної підтримки в ЗМІ, зокрема і вашої газети «Галичина», навряд чи можна було б пробудити масову зацікавленість до творчості Пінзеля. Пригадаю, що в ту пору на­віть було поставлено риштування навколо музею Пінзеля у Львові, правда, згодом його розібрали, дах якого сьогодні протікає...

Вперше 27 творів геніального майстра скульптури українського бароко Іоанна-Ґеорґа Пінзеля у Луврі.  А як ти залучив до цього проекту фахівців Лувра?

 Як відповідальний за міжнародні відноси­ни у Львівській обласній раді у 2007—2008 рр. я ознайомив з роботами Пінзеля нашого колегу — радника голови Львівської обласної ради у Фран­ції Яна Долла, який шукав тоді культурологічні проекти, що могли б об'єднати Україну та Фран­цію. Саме він висловив надзвичайно нахабну і неймовірну думку: «Виставімо твори цього вели­кого майстра в Луврі!». Спершу він привіз відо­мого колегу-художника з Парижа, який деталь­но вивчив усі аспекти творчості Пінзеля. В ско­рім часі Ян повідомив листом, що домовився про нашу зустріч з керівництвом Лувра. Переговори завершилися повним успіхом, і по них до Львова приїхала поважна делегація відповідних фахів­ців Лувра у складі наукового співробітника Гільєма Шерфа та експозиціонерки Аврори Баслі на чолі з керівником департаменту скульптури цьо­го музею Жаклін Бреск. Делегація об'їхала всі три області Галичини та ознайомилася з твора­ми руки Пінзеля, і тоді вже процес приготувань до виставки пішов повним ходом.

Недавно відомий директор Асоціації журналістів історичної, культурної та релігій­ної спадщини Бенедикт Сагазан на своєму блозі, ретельно розглядаючи бюджет мініс­терства культури і масових комунікацій Фран­ції на 2013 рік, який сягатиме 7,4 мільярда євро, бідкався, що на утримання та реставрацію їх історичної спадщини виділено тільки 303 млн. євро. А у нас — 293 млн. доларів було виділено торік на все Міністерство культури. Що думаєш з цього приводу?

 Їхній бюджет і наш — дві великих різниці, як кажуть в Одесі. Це стосується і культури. На культуру й туризм французи виділяють просто шалені кошти. А щодо державницьких підходів, то на відкритті такої престижної виставки творів українського мистецтва в Луврі мав би бути при­сутній від української сторони Президент чи при­наймні прем'єр-міністр, але через політичні роз­клади сталося так, як сталося. Ми ж зробили, що змогли.

 Як французи сприйняли виставку?

Вони її ще сприймають, і робити певні під­сумки зарано, адже виставка творів Пінзеля в Луврі триватиме три місяці. Але окремі представ­ники французького бомонду та серйозні дослідники-мистецтвознавці, які цікавляться Україною, виявили інтерес до неї. Хоч, на жаль, у нас не­має відповідних промоційних фірм чи компаній, які б фахово просували певний культурний продукт нашої країни. Але ніщо не заважає українському урядові найняти відповідну престижну фірму, щоб вона зробила відповідну промоцію. Тим більше, що Пінзель того вартий. І невідомо, чи в найближ­чі десятиліття ми зможемо здивувати тих самих французів подібним до цього проектом. Безсум­нівним залишається одне: Пінзель вийшов у світ і його визнання розпочалося зі знакового місця — мистецького серця Франції — Лувра.