Творчий вечір Емми Андієвської, української письменниці та малярки (США-Франція-ФРН)

23 грудня 2002

Львівська газета 25 грудня 2002
http://www.gazeta.lviv.ua/2002/12/25/NewspaperArticle.2002-12-24.3526

Емма Андієвська працює завжди

знаменита письменниця презентувала у Львові свою нову поетичну книгу “Хвилі”

В усьому, що стосується цієї письменниці, художниці, поетки, котра, безумовно, є найвідомішою і найуніверсальнішою представницею сучасного українського мистецтва, важко оминути префікс “най”. Вона справді найколоритніша (чого варта хоч би знаменита чорна шапочка, схожа на щось середнє між тюрбаном, тюбетейкою і жіночою зачіскою в стилі “бабета”), найекстравагантніша (виявивши, що трибуна, за якою їй доведеться виступати, надто висока, Андієвська, не замислюючись, забралася на стільчик, і це було б видовищне читання, якби організатори не спохопилися принести нижчу трибуну), найплодовитіша (19 поетичних збірок, кілька романів, збірки новел, близько 7000 картин). І до цього списку можна додати ще чимало “най”, основним серед яких буде найенергійніша (у свої 71 вона продовжує бути вулканом енергії).

“Українська література кінця ХХ століття поділяється… на діаспорну, материкову і андієвську”, – писав про неї журнал “ПіК”, і це дуже точне визначення. Окрім багатогранності творчості, Андієвська ще й неймовірно артистична. Я давно не бувала на поетичному вечорі, де поміж читанням серйозних сонетів у сюрреалістичній манері публіка знемагала б від реготу. “Я не артистична, я просто безпосередня”, – заперечує вона компліменти із залу і пояснює: “Я не могла б працювати в театрі, там потрібно говорити завчений текст, а я можу тільки імпровізувати”.

Андієвська – це ще й мовний феномен. Вона народилася у місті Сталіно на Донбасі (!), її мати походила із Санкт- Петербурга, а батько “за національністю – хімік”, як окреслює сама письменниця. Сім’я була російськомовна, мати страшенно боялася, що “ребенок омужичивается”, коли через проблеми зі здоров’ям доньки батькам довелося переїхати, а Емма потрапила в україномовне середовище. Там вона і почула вперше українську мову, вивчила її за кілька тижнів на знак протесту проти батьківської заборони і бездоганно володіє досі (жодного діаспорного акценту), хоча з 1943 року живе за кордоном. “Я почуваю себе вдома у багатьох культурах”, – стверджує Андієвська і на підтвердження цього читає вірші, написані англійською, німецькою, французькою. “Це я так, щоб показати, що можу, але не хочу”. За час своєї еміграції Андієвська жила у США, Франції, зараз мешкає в Німеччині. Нещодавно помер її чоловік, відомий український літературознавець Іван Кошелівець.

Книги – і прозові, і поетичні – Андієвська видає виключно за власні кошти, як називає це вона сама, “власним горбом”. І зовсім не тому, що матеріальне становище дозволяє їй це. “Може, і знайшовся б якийсь спонсор, але де його побачиш, коли працюєш 18 годин на добу”, – каже авторка і додає: “Я все роблю сама, помічників у мене немає. Я б побачила, що написав би Ґьоте, якби йому доводилось прати, прибирати і ходити по магазинах”. Ілюструє книги власними картинами, на яких також не вдається заробити: “Картини мої не продаються, хоча я маю виставки у найпрестижніших галереях Європи”. Але художниця залишається оптимісткою і продовжує займатися тим, що їй подобається.

Поезія Андієвської, як і проза, складна, насичена численними алюзіями і метафорами, часто справляє враження якоїсь майже “космічної”, що спровокувало питання із залу: “А як ви сприймаєте нас, землян?” Як виявилось: “Чудово. Я вважаю, що кожна людина – це супергеній, тільки не кожна завдає собі труду розвинути це в собі”.

Наталка Сняданко

Блиск сюрреалістичного хамелеона

Вікторія САДОВА

http://postup.brama.com
30 грудня 2002 р.

Серед подій, які втішили нас під кінець грудня, була подія, схожа блиском на новорічну ялинку. Це приїзд до Львова знаної мисткині з діаспори Емми Андієвської (ФРН, США, Франція), яка прибула не тільки на урочистості з нагоди вручення їй нагороди "За інтелектуальну відвагу" від незалежного культурологічного журналу "Ї", а й для того, щоби поспілкуватися з шанувальниками своєї поезії та малярства.

З нагоди її візиту на другому поверсі Палацу мистецтв відкрито виставку її кольорової графіки, виконаної акриловими фарбами. Ці картини Емма Андієвська подарувала львів'янам під час своїх попередніх відвідин нашого міста. Шкода тільки, що їх не вельми достойно зберігають і ще ганебніше виставляють: обтягнуті ледь не плівкою для харчового поліетилену, ці дивовижні образи вибуялої уяви художниці без належного обрамлення й у невідповідній атмосфері просто скорчуються, беруться брижами,-- так що роздивитися їх під блискучою поверхнею майже неможливо! А ж Емма Андієвська збирається подарувати Львову ще й роботи пізнішого свого, "срібно- блакитного", періоду. Причому з такою самою щирістю, як це вона зробила зі своїми книжками поезій, альбомами та великоформатними листівками репродукцій під час літературного вечора у актовій залі Палацу мистецтв. Ця акція відбувалася під егідою Асоціації письменників України і представляла оригінальну до геніальності поетку, яка, за словами філософа Тараса Возняка, "демонструє блискучу спробу сюрреалістичних пошуків первинних даностей, передсвідомого чи підсвідомого. Письмо її пружне, раптове, надзвичайно контраверсійне і асоціативне".

І Емма Андієвська на літературних читаннях у Львові змогла репрезентувати це письмо своїми поезіями, вміщеними у збірці "Хвилі", яка нещодавно побачила світ у Видавничому домі "Всесвіт" та літературно-мистецькому альманасі українців Європи "Зерна", який видає закинутий долею до Німеччини наш земляк Ігор Трач. До речі, останнім часом Емма Андієвська зраджує своєму захопленню формами близькосхідної поезії, камуфлюючи її у містифікацію перекладів із перської Халіда Хатамі.

Наступного разу вона планує відвідати наше місто наприкінці лютого-на початку березня 2003 року з новою великою виставкою малярства, яке вона знову має намір виставити у залах Палацу мистецтв.