на головну сторінку незалежний культурологічний часопис «Ї»

Традиційне святкування “Межа року” і вручення відзнак середовища “Ї”

23 грудня 2006
Львів, Палац Потоцьких

Фоторепортаж
Галерея творів Романа Петрука

Згідно з рішенням Капітули Незалежного культурологічного часопису „Ї” у 2006 р. кавалерами ордену «За інтелектуальну відвагу» стали:
Євген Захаров - за послідовну і несхибну мужність в обороні прав людини і громадянина
Роман Петрук - за створення унікальних пластичних образів - втілення величі людського духу

Згідно з рішенням Капітули Незалежного культурологічного часопису „Ї” у 2006 р. кавалерами відзнаки «За добру справу»  стали:
Маркіян Бедрій - за оживлення неповторного львівського Світу кави
Роман Стельмащук - за вірність і відданість неповторним звукам Фестивалю старовинної музики


Євген Захаров
Промова з нагоди вручення нагороди незалежного культурологічного часопису „Ї” „За інтелектуальну відвагу”

Вельмишановні пані і панове!

Отримання цієї нагороди – велика честь для мене, і я щиро дякую капітулі журналу „Ї” за їхній вибір. Вістка про це рішення спонукала мене до рефлексій – чому саме мене нагородили, і я хочу поділитися з вами своїми висновками.

Перше, що спало на думку, – відзначили мою послідовність. Усе життя, ще з дитинства, я збирав, обробляв і розповсюджував інформацію. Колись це був самвидав – я бажав знати, що справді було в нашій країні, оскільки шкільні уроки історії ХХ століття були суцільною брехнею, а я бажав читати те, що ховали. Згодом самвидав перейшов в тисячні наклади, інформації побільшало, але все одне багато що засекречувалося, і при цьому абсолютно безпідставно. Але ж без свободи інформації ніколи не буде свободи слова: непоінформованій людині просто нема що сказати. І тому я багато уваги і зусиль приділяв і приділяю збільшенню відкритості і багато воював проти незаконного засекречування. Тут діє проста презумпція: чим більш відкритою і прозорою буде влада, тим менше буде зловживань і корупції. Чим більше відкритими будуть, скажімо, місця позбавлення волі, тим менше можливостей для зловживань і незаконних дій посадовців.

Другий результат моїх рефлексій наступний. Мабуть, мої мудрі друзі з часопису „Ї” розуміють, що для постійної праці в правозахисті потрібна таки певна мужність. Бо які б локальні успіхи не були, в кінцевому рахунку ти приречений на поразку, оскільки порушення прав людини будуть завжди, вони тільки можуть змінити свій характер. Просто така природа будь-якої держави: намагаючись зберігати порядок і стабільність, піклуючись про безпеку, вона завжди вагітна порушеннями свободи людини, намагаючись надмірно регламентувати геть усе. Колись я показав Ларисі Богораз, одному з найближчих мені людей, фірмовий знак нашої організації – Харківської правозахисної групи: шлях, який ніколи не закінчується, терези, символ правосуддя, літера „Псі” – символ душі в психології... „Женя, це надто складно, усе значно простіше, – сказала Лариса, – згадай „Пейзаж” Олександра Галича”. І прочитала:

Все было сумрачно и серо,
и лес стоял, как неживой,
и только гиря говномера
слегка качала головой.

Не все пропало в этом мире,
хотя и хрен ему цена,
покуда существуют гири
и виден уровень говна.

І справді, говномер – це точна метафора правозахисту: спостерігати за рівнем експансії держави в зони свободи, передбачати загрози, які існують, і сповіщати про них urbi et orbi, щоб суспільство не захлинулося в цих хвилях.

І нарешті трете. Участь у правозахисному русі допомогла мені вирішити проблему власної ідентичності. За часів СРСР я не міг ототожнювати себе з жодною спільнотою. Нещодавно я подивився чудовий документальний фільм Михайла Ткачука „Загадка Норильського повстання”. Левова більшість учасників цього повстання були українцями. У фільмі дуже виразно проявився отой „вірус непокори”, спрага свободи, бажання вільно чинити власною долею, яке є таким сильним саме в українців. Цю ж спрагу я бачив у шістдесятників, вона була пружиною подій восени 2004 року. Доля подарувала мені щастя бути знайомим з Зиновієм Антонюком, Миколою Горбалем, Євгеном Грицяком, Іваном Дзюбою, Михайлиною Коцюбинською, Мирославом Мариновичем, Євгеном Сверстюком і багатьма іншими, через них я закохався в Україну, українська мова поступово стала рідною, і я з радістю спілкуюся українською мовою – мовою свободи.

Дякую за увагу. Вітаю вас з Різдвом і Новим Роком, зичу усього самого доброго в 2007 році!


Промова Р.Петрука


Справи капітульні з Пінзелем у тлі

http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2006/12/25/20618/ Львівська газета, 25 грудня, 2006 року, № 66 (1047)

У суботу в палаці Потоцьких відбулася традиційна новорічна церемонія “Межа року”, яку вже п’ятий рік поспіль організовує незалежний культурологічний часопис “Ї”.

Під музику Генделя та привітальні промови колег із цеху капітула журналу “Ї” оголосила нових кавалерів срібного ордена “За інтелектуальну відвагу” та відзнаки “За добру справу”.

Цьогоріч орденом вшанували: засновника Харківської правозахисної групи та голову Української Гельсінської спілки з прав людини Євгена Захарова – “за наполегливий, послідовний, несхибний і невпинний захист прав людини і громадянина, за утвердження високих ідеалів і чеснот демократії, за незмалілу за багато років відвагу у творенні канонів демократичного співіснування людини і держави”; та маестро скульптора Романа Петрука – “за натхненну мистецьку поставу, за подиву гідну самопосвяту, за інтелектуальний і творчий внесок у сучасне українське мистецтво, за створення унікальних і непересічних пластичних праць”.

Започатковану 2003 року відзнаку “За добру справу” вручили власникові каварні “Світ кави” Маркіянові Бедрієві – “за відродження неповторного духу і аромату львівської каварні, за суворе дотримання стилю і смаку інтер’єру і кави, за опіку над усіма приблудними мандрівниками, митцями і просто львів’янами”; та композиторові й виконавцеві Романові Стельмащукові – “за сталу активну промоцію стародавньої музичної культури і організацію Фестивалю старовинної музики у Львові”.

Родзинкою церемонії стало проголошення 2007-го Роком повернення Іоана Георгія. Журнал “Ї” (Львів), видавництво “Грані-М” (Київ), Міжнародний центр культурних ініціатив (Львів) за підтримки та сприяння Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської обласних рад, а також міських рад Львова, Івано-Франківська, Тернополя й за участі Львівського палацу мистецтв виступили із громадською ініціативою зробити творчий спадок геніального барокового скульптора візитною карткою, мистецьким обличчям регіону в Україні та світі.

Левко Драгонів