www.ji-magazine.lviv.ua

Павєл Фельгенгауер, російський біолог, журналіст, незалежний воєнний оглядач

Брати по розуму: НАТО намагається згуртувати Европу, використовуючи нові військові формування як відповідь на загрозу зі Сходу, а Кремль згуртувати Росію проти Заходу

У Брюсселі генсек НАТО Йенс Столтенберг заявляє: «Ми не дамо втягнути себе в гонку озброєнь». З Москви вторить Владімір Путін, мовляв, і ми не будемо втягуватися, але звучить це якось непереконливо. У Санкт-Петербурзі президент стверджував, що Росія неагресивна, «а будь-які суперечливі питання ми прагнемо вирішити виключно політичними засобами, з повагою ставимося до міжнародного права та інтересів инших країн», а масові закупівлі нової ядерної зброї – «це запорука суверенітету і територіальної цілісності, гарантія мирного і спокійного життя мільйонів співгромадян». За кордоном схожі сентенції сприймають, приблизно як 30 років тому гасло: «СССР – опора миру».

Жарти виразно скінчилися, протистояння з Заходом, що почалося в березні 2014-го, все більше мілітаризується. Днями в Брюсселі на з’їзді міністрів оборони НАТО затвердили заходи з розвитку і прискорення розгортання оборонних структур «на східному фланзі Альянсу» – від Балтійського до Чорного моря. Генсек Столтенберг відповів на запитання «Нової газети» про можливість відновлення діалогу з Москвою, що він (діалог) не переривається, але для успіху «потрібно поважати непорушність державних кордонів», а Росія – «вчинила акт агресії і дестабілізує Східну Україну». Тому НАТО будуватиме твердокам’яну оборону і проводитиме на «східному фланзі» все більше маневрів, при цьому заздалегідь сповіщаючи Москву і запрошуючи російських військових спостерігачів. А от російські раптові перевірки боєготовності, поскаржився Столтенберг, відбуваються раптово, непередбачено, «непрозоро» і створюють загрозу.

Новий міністр оборони США Ештон Картер впевнений в тому, що протистояння з РФ є військово-політичним і заходи протидії (стримування) слід приймати змішані: економічні, політичні та військові. В рамках прийнятої у вересні на саміті країн НАТО в Уельсі загальної стратегії Картер прискорив і посилив саме військово-технічні дії. Зокрема, високопоставлене джерело в Пентагоні стверджує, що плани прискорено розгорнути в Европі нові ударні ядерні ракети і націлити їх на стратегічні цілі в европейській Росії цілком реальні. Вашингтон звинувачує Москву в тому, що вона порушує договір про ліквідацію ракет середньої і малої дальності (РСМД), розробивши оперативно-тактичний комплекс «Іскандер-К» з крилатими ракетами наземного базування великої дальності. Росія все заперечує і звинувачує США в порушенні РСМД.

Совєтське військово-політичне керівництво підписало РСМД в 1987-му і погодилося ліквідувати кілька класів ядерних ракет, у тому числі високоефективні і сучасні комплекси «Піонер», тому що американські балістичні двоступеневі «Першинг-2» з Німеччини могли накрити район Москви через кілька хвилин після старту, і часу врятуватися – відлетіти на літаку – у начальства не було. Ця ситуація може повторитися, нашим начальникам можуть приставити дуло до голови, хоча поки офіційно США вимагають від РФ обов’язкового дотримання РСМД («хочемо зберегти договір»).

Років тридцять тому найкращі американські бронетанкові дивізії стояли в ФРН у повній бойовій готовності. Восени 1990 р. ці дивізії перекинули в Перську затоку виганяти армію Саддама Хусейна з Кувейту. В об’єднану Німеччину вони вже не повернулися: совєтська загроза випарувалася, і війська частково розформували прямо в Аравії або відправили додому за океан. Американські війська в Европі скоротилися з понад 330 тисяч в 80-і до 65 тисяч, сьогодні і бойових частин залишилося небагато. Днями Картер оголосив про те, що повний набір важкого озброєння і техніки бронетанкової американської бригади на 5 тисяч осіб перекинуть із США в Европу.

Сказано зроблено. У Брюсселі Картер повідомив, що 2/3 бригади вже в Европі, а останній батальйон прибуде незабаром. Озброєння бригади розмістять в кількох країнах «східного флангу», і воно не простоюватиме в ангарах. Картер заявив у Брюсселі, що солдати різних з’єднань позмінно прилітатимуть на «східний фланг», щоб проводити інтенсивні навчання з місцевими силами. Така ротація повинна забезпечити постійну боєготовність американського передового контингенту, операційну гнучкість, мобільність, що, за словами Картера, ефективніше за традиційну постійну дислокацію. Більше військ пройде навчання і підготовку в умовах «східного флангу», і вони будуть краще готові протистояти «триваючій російській агресії».

Таке вахтове передове розміщення американських бронетанкових сил дозволяє формально обійти положення Основоположного акту Росія-НАТО 1997 року, в якому Захід обіцяв не розміщувати поблизу російських кордонів «значні сили на постійній основі». Втім, Основоположний акт – не договір, а свідомо туманна політична декларація, в якій немає, наприклад, юридично-зобов’язуючого визначення, що таке: «значні сили».

У вересні на саміті НАТО вирішили значно розширити до корпусу (40 тисяч у мирний час) союзні европейські сили швидкого реагування (NATO Response Force або NRF). У складі NRF створюють сили особливо швидкого розгортання, або «вістря списа» (Spearhead Force), які натовські бюрократи, подумавши, назвали VJTF або Very High Readiness Joint Task Force – «дуже високої готовності об’єднані оперативні сили». У штаб-квартирі НАТО начальники відверто плюються, вимовляючи «VJTF», і обіцяють знайти акронім благозвучніший. Вже сьогодні VJTF розгорнуті за прискореним і скороченим варіантом на дві тисячі бійців (німці, голландці, норвежці). З 1 січня 2016-го іспанська бригада складе основу повноцінних VJTF на п’ять тисяч. Сім великих европейських країн НАТО – Франція, Німеччина, Британія, Італія, Іспанія, Туреччина і Польща – погодилися скласти основу VJTF на найближчі сім років на умовах ротації по року кожна.

NRF в повному складі може зібрати союзні контингенти і висунутися на театр військових дій (на «східний фланг») за кілька тижнів. VJTF складатиметься з сухопутної п’ятибатальйонної бригади плюс сили ВПС, ВМФ і спецназ. Основні сили VJTF мають висуватися на фронт через 48 годин після наказу або раніше, але з цим виникли об’єктивні труднощі, яких не було в часи «холодної війни». НАТО розширилося, число військ скоротилося, і кращі европейські армії залишилися на Заході Европи – далеко від «східного флангу». У часи «холодної війни» европейські армії готувалися до оборонних боїв – відбивати запланований совєтським Генштабом танковий прорив до Ла-Маншу. Транспортних можливостей щодо прискореного висунення на далекі відстані у европейців традиційно недостатньо.

Вирішення проблеми знайшли в Пентагоні: Картер оголосив, що американці посилять европейську VJTF транспортною, бойовою, заправною авіацією і бойовими літаками, безпілотниками і спецназом, сучасними засобами управління, розвідки і цілевказівки.

Для вирішення логістичних проблем створять спеціальний загальноевропейський логістичний штаб, або єдину службу тилу по-нашому, чого в НАТО раніше не було – вважали, що кожна країна сама постачатиме і забезпечуватиме своїх бійців, що мало сенс у ході «холодної війни», але не зараз. Також потрібно, кажуть натовські начальники, якось вирішувати бюрократичні проблеми транзиту багатонаціональних сил через полосу европейських кордонів і по можливості домовитися про проходи через нейтральні країни на зразок Швейцарії, Австрії, Швеції та Фінляндії.

До кінця року мають розгорнути шість невеликих постійних штабів в Естонії, Латвії, Литві, Польщі, Румунії та Болгарії на 40-50 офіцерів. Спочатку передбачалося, що вони мали координувати дії тих, хто прибуває на «східний фланг» (або фронт) військових контингентів з різних країн. Тепер, стверджують у штаб-квартирі НАТО, цим штабам доручать вирішувати логістичні та організаційні завдання контингентів, які прибувають і відбувають, а бойове управління залишиться в руках верховного командувача сил НАТО в Европі (Supreme Allied Commander, Europe – SACEUR) – американського генерала, який одночасно – командувач військ США в Европі (штаб в Монсі, Бельгія).

Американці охоче беруться командувати іноземними союзними контингентами, але уникають самі опинятися в чужому підпорядкуванні. Багато хто в США вважають, що віддавати американських солдатів під чуже командування антиконституційно. Тому американські військові структури в Европі існують поруч, але ніби окремо від союзників по НАТО.

Зараз у Брюсселі прийнято одноголосне рішення дати SACEUR додаткову владу самостійно віддавати накази до початку заходів з підготовки прискореного перекидання сил VJTF і NRF на «східний фланг» (піднімати війська по тривозі і підвищувати рівень боєготовності) без політичного рішення ради країн НАТО, якщо американське командування вирішить, що загроза зі сходу наростає. Сенс у тому, пояснюють в НАТО, що криза, скажімо, в районах Прибалтики з переважно російським (російськомовним) населенням може початися стрімко, як в Криму минулого року, на тлі чергової масованої раптової перевірки боєготовності російських збройних сил. Уряди і парламенти 28 країн НАТО можуть замешкатися, роздумуючи, що робити. Але SACEUR тим часом сам віддасть накази приготуватися до кидка, і коли різномасті і незібрані політики, нарешті, народять рішення, війська зможуть вирушити без секунди зволікання.

Це небезпечне рішення: у Москві, безсумнівно, «побачать» процес різкого посилення готовності ймовірного противника і можуть вирішити завдати удару на випередження, який, звичайно, теж не залишиться без відповіді. Так кінцеву долю континенту та світу загалом можуть вирішити не політики і дипломати, а американські і російські генерали фактично самостійно.

Зрозуміло, що подібних «крайніх» сценаріїв ніхто не шукає. У Вашингтоні і в Брюсселі прийнято рішення розгорнути на «східному фланзі» гнучку і дієздатну оборону, яка спиратиметься на західну морську та повітряну перевагу. Побудувати таку оборону можна роки за два, але час є, вважають в західних військово-політичних структурах: Росія ґрунтовно і, схоже, надовго загрузла в дорогих і складних українських справах. Картер обіцяв Україні «солідарність» і вона, безсумнівно, буде тим більшою, чим впевненіше українці на практиці доведуть волю і здатність до наполегливого ​​опору.

Через пару років VJTF і NRF повинні загалом досягти запланованої чисельності та боєготовності, якщо, звичайно, подальше наростання конфлікту з РФ не змусить союзників додатково розширити свої бойові можливості. Щороку список VJTF повністю змінюватиметься, але частини, які відслужили свій термін, ще рік підтримуватимуть порівняно високий рівень готовності. У штабі НАТО планують в разі потреби порівняно швидко (днів в 10-14) розгорнути VJTF з бригади в дивізію трибригадного складу чисельністю в 15 тисяч бійців. На вістрі – «чергова» бригада цього року, а дві инші в оперативному резерві – бригада, яка минулого року відслужила в процесі поступового зниження бойової готовності і «чергова» бригада року майбутнього, яка набирає боєготовності.

За два-три тижні багатонаціональний VJTF зможе розгорнутися в 40-тисячний корпус – в повний NRF. На «східному фланзі» це багатонаціональне з’єднання не буде самотнім – поруч будуть американці, які можуть оперативно перекинути в Европу додатково і 100 тисяч, і більше, якщо вважатимуть за потрібне.

Втім, немає сьогодні підстав припускати підготовку будь-яких широкомасштабних західних наступальних операцій, скажімо, на Москву через Смоленськ або Полтаву. Навіть для навчань навряд чи коли буде повністю розгорнуто NRF: і дорого, і безглуздо. В Альянсі, очевидно, вважають, що переконливої ​​демонстрації загальної солідарності достатньо для стримування.

Глава президентської адміністрації і колишній міністр оборони Сергій Іванов недавно порівняв НАТО зі слоном, а Росію – з Моською, яка, як відомо, гавкає, але не нападає. Іванов впевнений, що війна з НАТО для Росії – «самогубство».

І обидві сторони в Европі поділяють взаємний страх, неприязнь і недовіру, але все – в оборонній позиції. Загроза взаємного ядерного знищення стримувала війну в Европі і раніше, і, схоже, зараз.

Нове протистояння на «східному фланзі» відроджує дивовижний світ дзеркальної ворожнечі, в якому протилежні, здавалося б, сторони діють дивно схожим чином: те, що минулу «холодну війну» академік Андрій Сахаров описував, як політичну конвергенцію. У ЕС, переконавшись у високій ефективності російської системи держтелепропаганди і, очевидно, побоюючись її згубного впливу на незміцнілі уми, особливо в прифронтових державах «східного флангу», задумують якийсь свій орган контрпропаганди. У керівництві НАТО говорять про протидію російським методам «гібридної війни» і необхідності спільно з ЕС виявляти ворогів. У НАТО, мовляв, все більше засобів військово-технічної розвідки, начебто літаків дальнього радіолокаційного виявлення та управління (АВАКС або AWACS), а з них не видно «іноземних агентів», а у ЕС багато співробітників у представництвах в загрозливих регіонах на сході.

Виявляється, успішну російську «гібридну війну» можуть готувати з вигляду формально легальні структури, наприклад, НКО або бізнесмени, які скуповують на Заході об’єкти стратегічної інфраструктури (порти, верфі, трубопроводи, родовища, нерухомість, ЗМІ та инше). Високопоставлений чиновник Альянсу заявив на брифінгу: якщо у вас в країні живуть росіяни, особливо компактно, ви під загрозою, скоро до вас може прийти незваний рускій мір, його «гібридна війна» і зелені чоловічки. У нас те ж саме називають «просуванням кольорових революцій».

Загальна оперативна мета двох сторін нового протистояння в Европі також дзеркально схожа: згуртувати власні ряди якомога міцніше і одночасно внести розкол в табір супротивника. Хоча наші начальники, схоже, продовжують наполегливо сподіватися, що ділові та політичні лідери Европи, нарешті, зрозуміють власну довготривалу вигоду в максимальному зближенні та співробітництві з путінською Росією. Такий стратегічний паритет: ексклюзивний доступ до нафти, газу та инших російських ресурсів в обмін на технології, капітал, інтеграцію російської еліти в европейську, визнання руского міра і, головне, максимальний розрив трансатлантичних військово-політичних зв’язків з США. Типу, «мегафінляндізація», якщо використовувати термінологію минулої «холодної війни», коли Фінляндія була цілком демократичною країною з ринковою економікою і при тому тісно економічно і політично пов’язаною з совєтським сателітом. Поки, проте, основні европейські лідери ніяк не зрозуміють свого щастя.

Зрозуміло, що у відповідь на Заході зміцнюють трансатлантичну солідарність. Різномасті VJTF і NRF, в яких з кожної европейської країни буде по скількись солдатів, не тільки і не стільки для того, щоб фізично захищати «східний фланг» НАТО від русого міра, а для загального згуртування. Всіляко зміцнивши трансатлантичну солідарність спільною обороною від загального ворога, Захід прагнутиме не воювати, а виснажувати Росію заборонами на трансферт передових технологій, матеріалів і комплектуючих, подальшим обмеженням руху капіталу та інвестицій, можливою ​​торговою блокадою. Без російського газу Европі поки важко взагалі обійтися, а без нафти – легко. Нафта, а не газ – основа російської економіки і бюджету.

Поінформовані джерела стверджують, що проект нафтового ембарго, заморожування фінансових транзакцій, пов’язаних з російською нафтоторгівлею, і відключення від системи переказів SWIFT основних російських держбанків вже підготовлені і будуть введені в разі серйозного нового річного загострення боїв в Донбасі. Трильйони, витрачені на переозброєння, 40 російських нових ядерних ракет, масовий оборонний ентузіазм і нові багатотисячні раптові начання цю загрозу відбити не зможуть і швидше тільки нашкодять.

Брюссель