на головну сторінку незалежний культурологічний часопис <Ї>

   www.ji-magazine.lviv.ua
 

Владіслав Інозємцев – російський політолог, доктор економічних наук,
керівник Центру досліджень постіндустріального суспільства

Китайський камінь у світовий город

Всупереч побоюванням, перегріта китайська економіка не змінить світ, а навпаки – гарантує його збереження в звичному вигляді. Чому?

Сьогодні тільки абсолютно байдужа до глобальних проблем людина не слідкує за подіями в Китаї. Більшість експертів переконані, що уповільнення господарського зростання в цій країні призведе до подій, які економічно і політично змінять весь світ. Я б застеріг від подібних ілюзій і пропоную поглянути на проблему з трохи більшої відстані.

Китай, безумовно, кращий за останні півстоліття приклад успішного «наздоганяючого» розвитку. Його частка в світовій економіці з початку совєтської перебудови виросла в 5,7 рази, в той час як частка російської скоротилася на 15%, а української – майже вдвічі. Експортуючи в 1985 р. товарів менше, ніж НДР, Китай нині продає їх за кордон у півтора рази більше, ніж об’єднана Німеччина. З 2013-го він є найбільшим виробником промислової продукції в світі. Проведені в країні реформи витягли з убогості більше 700 млн осіб. Кожен реформатор повинен схилити голову перед діяннями Ден Сяопіна і його послідовників.

У той час далеко не очевидно, що головна надія китайських керівників – вивести країну в ранг першої економіки світу – може здійснитися. У ХХ столітті ми багато чули про «занепад» США і про когось ще, хто скоро стане № 1. У 1960-і таким претендентом здавався СССР, в 1980-і – Японія, сьогодні – Китай. Але всі колишні надії були марні – насамперед тому, що Захід розвивався як економіка знань, притягаючи інтелект з усього світу, а його опоненти так і залишалися імітаторами. В індустріальну епоху зміна лідерів відбувалася постійно: Англія відтискувала Францію, потім поступалася Німеччині, та віддавала пальму першості США; боротьба за друге місце була ще напруженішою. Але з 1950-х років лідер у світовій економіці і політиці більше не змінювався.

Нинішнє китайське уповільнення, на мій погляд, викликане не проблемами на фондових біржах і не затоварюванням ринку житла. З цими питаннями Китай цілком може впоратися своїми $ 3,6 трильйонними резервами і багато в чому плановою економікою. Воно викликане розумінням того, що країна підійшла до межі, на якій зупинилися СССР і Японія; вона, якщо використовувати термін японського економіста Тайічі Сакайя, стала the ultimate industrial economy, але так і не перетворилася на щось більше. І як наприкінці 1980-х у своєму розвитку сповільнилася Японія, а її естафету прийняли Південна Корея і сам Китай, так і в 2010-х роках Китай може посунути Індія чи инші поки менш розвинені країни Азії.

Все це говорить про те, що китайське уповільнення (яке не слід плутати з кризою) як раз не змінить світ, а збереже його в звичному вигляді. Саме швидке зростання китайської економіки породило міти і бульбашки на рубежі століть: бум на ринку енергоносіїв і сировини; гігантські дисбаланси у світовій фінансовій системі; ілюзії нової конфігурації глобальної політики; відчуття «наближення кінця» західного світу і свого роду «відновлення історії». Все це може виявитися мильною булькою. Загальмувавши, китайська економіка не перестане існувати – вона лише шукатиме інтенсивніші патерни розвитку з одного боку, а з иншого – змусить китайських політиків бути більш обачними та обережними.

В результаті світ через 10-20 років може повернутися до стану, коли ціни на нафту і газ, залізну руду і вугілля виявляться набагато нижчими, ніж сьогодні (китайські інвестиції в сировинні проекти за кордоном істотно знеціняться), а співпраця з Заходом виступатиме набагато надійнішим інструментом забезпечення успіху та безпеки, ніж оспорювання його домінування. Зрозуміло, на шляху до цієї нової рівноваги ми практично напевно побачимо драматичні події: банкрутство петродержав на Близькому Сході і ресурсовидобувних країн в Латинській Америці; нове уповільнення в Африці, де економічний бум викликав китайський попит; спад на ринку озброєнь і нову «розрядку»; істотні зміни в світовій фінансовій системі. Однак я переконаний, що все це буде цілком прийнятною ціною для тієї нової рівноваги, до якої прийде глобальний світ XXI століття.

Китай – це свого роду величезний валун, який кинули у відносно спокійне озеро, а він породив своїм падінням величезну хвилю. Але навіть таке збурення водної гладі не буває вічним, і через деякий час поверхня озера заспокоїться, а кораблики, випадково підняті мало не до небес, знову ляжуть на дрейф.





 

Яндекс.Метрика