на головну сторінку незалежний культурологічний часопис <Ї>

   www.ji-magazine.lviv.ua
 

Віталій Портніков

Підморожений конфлікт
Що чекає Донбас після зустрічі в Парижі

Путін прагне перетворити мінський процес на інструмент руйнування української державності. Військовий спосіб поки що відклали.

 

Результати зустрічі нормандської четвірки в Парижі можуть збентежити. Ні про що конкретне не домовилися, ніяких документів не підписали, навіть спільної прес-конференції не провели. Петро Порошенко розповів про підсумки зустрічі вже за межами Єлисейського палацу, Владімір Путін – такий балакучий після спілкування з Бараком Обамою – цього разу взагалі не вимовив жодного слова. Виступи на прес-конференції Франсуа Олланда і Ангели Меркель доводилося мало не розшифровувати.

Тим часом, треба згадати, що було головним завданням зустрічі для сторін. Для України було важливо добитися скасування сепаратистських виборів на території самопроголошених республік – ці вибори фактично підривали і робили безглуздим мінський процес і означали остаточне замороження конфлікту. При цьому не було ніяких гарантій, що у випадку відмови від врегулювання Владімір Путін надасть перевагу ескалації військових дій в регіоні перед будівництвом квазі-державності на окупованих територіях – цілком можливо, що воювати, хай і на локальних ділянках фронту, дешевше, ніж просто утримувати Донбас.

Для Путіна головною метою переговорів у Парижі було не допустити введення нових санкцій проти Росії. Вже напередодні зустрічі я писав, що саме затягування часу – тобто пролонгація терміну виконання мінських угод – стане головною метою російського президента. Тим актуальнішою стала тема введення нових санкцій після початку сирійської кампанії Росії.

Стало зрозуміло, що ніякого задоволення від російських дій Захід не відчуває – і якщо Путін перейде (вірніше – коли перейде) до головної фази свого сирійського плану, тобто до порятунку режиму президента Башара Асада – Захід цілком може почати чинити на Москву економічний тиск. Що в цій ситуації виявляється головною причиною для введення нових санкцій стосовно Донбасу? Звичайно ж, проведення сепаратистських виборів. І якщо після зустрічі в Парижі вибори скасують, то це і буде означати відступ Владіміра Путіна від плану демонстрації самостійної державності на окупованій території і повернення в русло Мінська.

Але, що далі? А далі мінський процес переноситься на 2016 рік – причому у вкрай незрозумілих формулюваннях. Вибори стають головною подією цього процесу – але навряд чи діалог про них буде плідним, поки не завершиться остаточне відведення озброєнь, яке, за словами українського президента, відбуватиметься 41 день. Можна, звичайно, припустити, що в цей час вже пройде діалог в робочих групах щодо модальності проведення виборів. Однак, у кожному разі, старт такому діалогу зможе дати тільки зустріч глав зовнішньополітичних відомств у листопаді. Зовсім не очевидним є порядок денний самого діалогу. У Києві можуть вважати, що необхідне узгодження умов проведення виборів, – щоб український парламент зміг прийняти закон про призначення дати їх проведення. У Москві можуть розраховувати, що спочатку має бути узгоджений окремий український закон, що регламентує вибори на окупованих територіях і розмовляти потрібно саме про особливості цього закону. При цьому такі складні питання, як голосування тимчасово переміщених осіб, присутність іноземних військ, контроль за кордоном залишатимуться підводними каменями для дискусії – бо відсутність відповіді на кожне з цих та багатьох инших питань ставить під сумнів легітимність виборів. А при цьому самі вибори повинні пройти протягом 80 (чи 90?) днів після прийняття відповідного закону в парламенті (закону про призначення виборів чи окремого закону про вибори «в окремих районах?») і тільки після цього – після, а не до, як на цьому раніше наполягали в Москві – почне працювати закон про особливий статус, в якому – ну, якщо вже бути чесними до кінця – для Путіна немає взагалі ніякого сенсу, якщо він втратить військовий контроль над територією Донбасу.

Тоді, що означає неузгодженість найважливіших деталей врегулювання? Тільки одне: час врегулювання продовжується, війна, по суті, заморожується, але заморожується без набуття окупованими територіями конкретних форм і зрозумілого статусу. Це – не заморожування, а підморожування конфлікту. І з нього є сьогодні два виходи, умовно кажучи – гагаузький і придністровський. Варто нагадати, що на території республіки Молдова, на момент проголошення її суверенітету, Кремль організував два сепаратистських анклави – республіку Гагаузія і Придністровську молдавську республіку. Обидва анклави наполягали на своїй незалежності. Процес врегулювання конфлікту призвів до того, що Гагаузія повернулася у склад Молдови як територіальна автономія, а Придністров’я – перетворилося на Придністров’я і існує як самопроголошена республіка донині. При цьому і в Гагаузії вплив проросійських, антиевропейських сил і досі доволі відчутний.

Але ще одним важливим результатом зустрічі в Парижі є те, що військове вирішення конфлікту – тобто дестабілізація в Україні за допомогою відкритої війни – відходить на задній план і першочерговим завданням Кремля стає внутрішня дестабілізація нашої країни, в тому числі і з використанням фактора донбаського врегулювання. Як Кремль справиться з цим завданням і чи здатне українське суспільство протистояти новій тактиці Путіна, стане зрозуміло вже протягом найближчих тижнів.





 

Яндекс.Метрика