www.ji-magazine.lviv.ua

Ярослав Приходько, блогер

Політична характеристика революцій або збройних конфліктів має таку важливу особливість, як політична нестабільність, що тягне за собою відсутність правових механізмів і радикалізацію суспільства. «Коли всі инші права порушено, право на повстання стає безперечним», – стверджував видатний політичний мислитель Томас Пейн (1737-1809). Відсутність законності при захисті прав людини тягне за собою повстання. Головним завданням держави є захист однакових правил гри та підтримка закону, але що відбувається, коли інститути влади у кризовому стані чи взагалі паралізовані?

Сьогодні політичне тіло нашої держави хворіє серйозним інфекційним захворюванням, яке загрожує утворенням ракової пухлини; хоча, хто зна, можливо, ми вже боремося з наслідком враження раковими клітинами найважливіших органів організму. Розвитку хвороби активно сприяє ірраціональність суспільства, що є практично головною причиною формування зграї популістів у парламенті. Кризу парламентаризму видно неозброєним оком. Прийняття найважливіших законів активно буксують певні політично некомпетентні особистості, що грають свою шахову партію, керуючись  власними амбіціями. Морально виснажене суспільство, природно, головним винуватцем охрестило владу. В умовах соціальної нестабільності розвиток ситуації передбачити важко. Представники соціально-політичних наук всіх мастей займаються цим протягом півтора року. Серед різних варіантів розвитку подій багато говорять про появу політичного терору за умови, що з фронту повернуться психологічно нестабільні особистості, які не зможуть раціонально оцінити ситуацію і приймуть «щеплення» ірраціональної її характеристики. Який розвиток подій чекає нас в такому випадку?

Останнім часом українська політична спільнота любить порівнювати ситуацію в Україні з тими чи иншими подіями в історії инших країн періоду кінця ХХ або взагалі початку ХХI століття. Серед прикладів можна зібрати цілий букет з різних держав, починаючи з Грузії і закінчуючи Сирією (на думку деяких недосовєтизованих наших громадян). У цьому матеріалі прикладом слугуватиме Італія, але не часів Муссоліні (знову-таки, на думку деяких багатоходовиків), а на зорі 60-х років минулого століття. Після світової «м’ясорубки» італійці намагалися активно боротися з наслідком фашизму, який став можливий через ту ж ірраціональність виснаженого суспільства після Першої світової, чим активно скористався дуче, який виїхав на своїх полум’яно-популістських виступах. Паралізовані державні інститути влади не могли опиратися зростанню фашистського руху, що в майбутньому, як би це сумно не звучало, практично легально привів чорносорочників до влади. Але відійдемо від історії і перейдемо до нашого питання. Італійський уряд зміг виконати певні дії, що дали можливість економіці почати активне зростання на початку 1950-х. Однак бурхливе економічне зростання 1950-1960-х років почало буксувати на початку 1970-х. Не варто забувати про реформу освіти, що сформувала активне молоде студентство, яке при падінні авторитету держави почало радикалізовуватися в ультралівих або ультраправих, що типово для молоді і суспільства загалом під час політично-соціальної нестабільності. Залишалося тільки запалити іскру, яку кинув уряд у формі університетської реформи. Спроба міністерства ввести дисциплінарні обмеження привела до масштабних вуличних боїв з силовиками. Відправною точкою став бій за Римський університет, який почався з захоплення його приміщень. Силовики відбили приміщення навчального закладу, що і спровокувало початок сплеску вуличного насилля. Особливістю так званої Битви Валле Джулія було об’єднання ультраправих і крайніх лівих. Неофашисти змогли вміло використовувати ліву активність, направивши її у своє русло. Щоправда, союз був короткочасним і в майбутньому вилився в жорстке протистояння, яке увійшло в історію під назвою «Свинцеві сімдесяті». Протистояння супроводжувалося глибокою кризою влади при активній популярності радикалів серед величезного прошарку електорату.

Порошенко піде з влади набагато драматичніше, ніж Янукович

Сергій Гайдай

Багато хто скаже, що в Україні не можливий подібний сценарій, але не будемо забувати про Мукачево. Україна, так само як і Італія кінця 1960-х років, перебуває в системній кризі парламентської системи управління. Слабкість української політики і де-факто закритість правлячих еліт викликають у простих громадян відчуття відсутності можливості впливати на політичний вектор, що породжує схильність до крайніх поглядів. Провінційна аполітичність протягом періоду незалежності породила хворобу державних інститутів, яку неможливо вилікувати одним аспірином. Людині іноді важко прочитати програму свого кандидата, не кажучи вже про звіт його діяльності. Більшість не знає, хто представляє його інтереси в парламенті. У такій ситуації навіть не варто говорити про високі вимоги суспільства до партій в ідеологічному сенсі. Але зараз не про це, а про наших крайніх-крайніх. Слід визнати, що існування праворадикальних організацій – це загально відомий факт. Враховуючи, що більшість ультраправих вже мають досвід вуличних протистоянь часів Майдану і отримали великий досвід бойових дій в добровольчих батальйонах, за наявності величезної кількості нелегальної зброї, ми отримуємо цікаву картину. Про їхню схильність до прямої дії навіть не варто згадувати. Якщо уряд продовжуватиме буксувати зміну козломордих чиновників на ініціативних молодих дівчаток, то сумнозвісне свинцеве танго стане класикою вуличного життя.

Власне, про схильність до дії.

Перші вогники можливого сплеску вуличного терору вже загорялися недавно. Розстріл патруля дітьми війни можна назвати юнацьким максималізмом або просто поганим вчинком, але загальна ситуація змушує замислитись. Не варто забувати про вбивство відомого ненависника всього українського – Бузини. За офіційною версією МВС, виконавці були вихідцями знову-таки з правих кіл. У такому випадку можна говорити про перший Атентат націоналістичного руху часів незалежності. Все це могло бути поодинокими збоями серед загальної позитивної роботи програми, але мукачівські події перевели все в тенденцію з системними повторами. Потім було підтвердження системності у вигляді особливо статусної епопеї під стінами парламенту, яка призвела до художнього метання бойової гранати із сумними наслідками. Якщо Мукачево можна було списати на збройні розборки, то тут маємо чистий теракт.

Можна сказати, що в Україні відсутній проукраїнський лівий рух, але повірте, його виникнення – питання найближчого часу. Нестабільна соціальна ситуація буде тільки сприяти його утворенню. Багато хто з них теж пройшов горнило Грушевської і війну, що буде тільки підігрівати їхнє презирство до соціальної несправедливості. Хоча говорити про його відсутність було б великою дурістю. Лівий рух існує і навіть має сильні позиції в тому ж Львові. В Україні вже є ліві організації українського напрямку, і їх популярність буде тільки рости. Стати масовим лівий рух навряд чи зможе, але заробити популярність в східно-південних регіонах – цілком реально (враховуючи популярність лівих ідей чисто психологічно серед пролетаріату). Більшість лівих сил, помічених спочатку в авангарді антиМайдану, а потім у збройній боротьбі за сепаратистські анклави та організацію терористичної діяльності, вже не можуть повернути колишню популярність і їх зможе витіснити український лівий рух. Про схильність його прихильників до активних дій навіть і не говоритиму. Жменька невеликого активу сьогодні активно проявила себе під час Майдану і бере безпосередню участь в АТО.

Зондуючи стан вкрай лівих і правих рухів, слід згадати і про студентський рух. Тут ми маємо всі карти. Саме студенти стали двигуном революції і в потім змогли заручитися підтримкою народних мас. Після цього вони активно брали участь у вуличних боях і сформували кістяк рухів, схильних до радикальних дій. Однак, одним Майданом не обмеживши, вони взяли активну участь у захисті східних рубежів нашої країни. Українська влада, на відміну від італійських колег, прекрасно балансує, звертаючи увагу на активну позицію студентів. Спроба торкнутися теми стипендій торік зустріла масову акцію протесту. Популярність крайніх сил серед студентів дуже велика. У зв’язку з цим не варто сумніватися, що будь-яку спробу введення обмежень зустрінуть протестом, що може стати відправною точкою, як і Битва Валле Джулія в Італії, яка дала відлік кривавому десятирічному терору.

Чому Україна так люто бореться за статус найкорумпованішої країни Європи

Тарас Возняк

Важливою рисою італійських подій була підтримка студентів критичною масою населення. Результати останніх соціологічних опитувань вказують на погану тенденцію в цьому питанні. Згадуємо кількість чоловіків, що пройшли війну, погану економічну ситуацію, слабкість влади в інформаційній політиці – і отримуємо вибухонебезпечну суміш. Розвиток подій залежить насамперед від свідомості громадянського суспільства з гострим бажанням реальних змін – тільки при твердій позиції цивільних організацій можна змусити систему реально забажати реформ.

Щоб не закінчувати на сумній ноті, слід згадати, що Італія вийшла з періоду політичного терору високорозвиненою країною, ставши сильним геополітичним гравцем на европейській арені. Італійці змогли створити професійні силові структури і міцні органи влади, які змогли стабілізувати ситуацію і вивести країну з системної кризи. Україна переживає тільки невеликі спалахи, які можуть стати передоднем терористичного світанку і в той же час початком докорінних змін політичної ситуації. У разі успішного реформування радикалізм суспільства почне поступово згасати, а загальна ситуація – стабілізуватися. Розвиток подій залежить від кожного з нас, тому, зціпивши зуби, слід далі бити по вмираючій номенклатурі совєтського зразка. Громадянське суспільство має давати тон для змін, щоб його не почав давати старий добрий автомат Калашникова...

 
http://petrimazepa.com/dawnage.html