на головну сторінку незалежний культурологічний часопис <Ї>

   www.ji-magazine.lviv.ua
 

Юрій Романенко

Навіщо Фірташ підіграв Тимошенко і Кремлю

Відвертість українського олігарха Дмитра Фірташа у Віденському суді шокувала довколаполітичну громадськість. Мовляв, який жах, що доля президентських виборів вирішується за лаштунками, а не народним волевиявленням.

Насправді, тільки ідіоти і циніки знайшли якесь одкровення в словах Фірташа. Перші відкрили для себе Всесвіт, бо ідіоти. Циніки стрепенулися, бо це прекрасна можливість обіграти тему в своїх інтересах. Власне кажучи, сама подача з Відня є нічим иншим, як ходом, логіка якого спрямована на формування потрібної політичної конфігурації в Україні.

Давайте розглянемо цю ситуацію по пунктах.

Фірташ каже, що він зустрічався у Відні з Порошенком, щоб не допустити до влади Тимошенко. «Жах! Жах!» – закричала демократична громадськість. «Президент мусить пояснити змову з Фірташем», – пише на своїй сторінці в Facebook Борис Філатов і іже з ним. Фанати Тимошенко погнали хвилю по соцмережах: «Олігархи змовилися, щоб не допустити Тимошенко до влади», а далі сакраментальне і давно вже набридле: «Тільки Юля врятує Україну».

Дорога демократична громадськість, озирніться по сторонах, згадайте недовгу історію Другої Української республіки і, може, ви побачите чимало цікавого, що зруйнує ваші ілюзорні уявлення про нашу державу. Отже, короткий екскурс у новітню історію України:

Леонід Кравчук прийшов до влади завдяки змові партноменклатури УССР, яка побачила в розвалі СССР шанс легітимізувати контроль над економічними активами, які де-факто були в її управлінні.

Леонід Кучма прийшов до влади завдяки змові червоних директорів, які побачили в ньому шанс стабілізувати ситуацію в країні і ... зберегти контроль над отриманими активами.

Леонід Кучма другого терміну залишився при владі завдяки змові з олігархами, яких він створив на противагу червоним директорам, щоб перезапустити економіку і вирішити питання контролю над активами. Заради перемоги він змовився з націонал-демократами, поміняв електоральне поле і прийшов до перемоги, втягнувши в свою команду одну з ключових фігур опозиційної «канівської четвірки» Євгена Марчука, тобто змовившись з ним.

Віктор Ющенко прийшов до влади завдяки змові частини олігархів при зовнішній підтримці Заходу. В ході торгів з иншою частиною олігархів, яка підтримувала Януковича, досягнули компромісу у формі усунення сильного інституту президента. Це дозволило олігархам щасливо жирувати до 2008 року, а деяким і до сьогодні.

Віктор Янукович прийшов до влади завдяки змові однієї частини олігархів проти иншої частини олігархів, що підтримували Тимошенко. При цьому за тією та иншою фігурами стояв Путін, а боротьба йшла за доступ до бюджетних потоків, які в умовах падіння зовнішніх ринків гарантували сите і безбідне життя.

Петро Порошенко прийшов до влади завдяки (ледве стримуюся, щоб не сміятись) змові олігархів проти Януковича, підкріпленій змовою зовнішніх гравців, які опинилися в ситуації конфлікту за одну з ключових країн Східної Европи і які бачили в Порошенку компромісну фігуру, як і українські олігархи, які прагнули до того, щоб не втратити в умовах революційної гарячки нажите непосильною працею.

Як ви легко підмітили, ключове слово тут – змова.

Кілька років тому один мій товариш сказав: «Юро, у політичній грі завжди роби ставку на еліти, а не народ». Мене це обурило, але через роки можна сказати, що він був правий.

Давайте розглянемо типову ситуацію – українці обирають президента.

Для того, щоб зробити вибір, ви повинні мати уявлення про предмет, в цьому випадку, про людину, яка має керувати людьми, тобто народом, тобто нами. Звідки середньостатистичний українець отримує інформацію? Соціологія дає точну відповідь – більше 80% українців як основне джерело інформації про зовнішній світ використовують телевізор. При цьому всі ключові канали належать олігархам, які використовують їх для того, щоб насаджувати в свідомість українців необхідні уявлення про світ.

«Плюси» олігарха Коломойського розповідають, який поганий олігарх Єремєєв і який боягуз президент Порошенко; ICTV, СТБ і «Новий канал» Пінчука опускають Коломойського, який підігріває тему зі справою Гонгадзе; 24 канал Садового опускає Порошенка, бо Садовий хоче стати президентом; 5 канал Порошенка опускає Садового і Коломойського; «Інтер» Льовочкіна-Фірташа опускає всіх разом, щоб підняти позиції Опозиційного блоку разом зі 112 каналом, який типу найоб’єктивніший новинний канал, створений на гроші Захарченка і Ко.

При цьому середньостатистичний українець надто важко працює, дуже зайнятий або просто дурний, щоб одночасно слідкувати за всіма олігархічними каналами, не кажучи вже про те, щоб кілька годин на день витрачати на перелопачування Інтернету, зіставляючи інформацію, щоб намацати солодке вим’я істини. Крім того, більшість українців сильно залежать від свого начальства, тому вельми часто вони голосують так, як вимагають інтереси останніх. А ще багато українців звикли продавати свої голоси на виборах, бо знають, що їх все одно обдурять (звичайно, обдурять, адже як поставлена робота з інформацією ми вже розглянули вище), тому воліють маленьку 200-гривневу синицю в руках, ніж обіцянки жирного журавля в небі фантастичних передвиборчих обіцянок.

То що ж дивного в тому, що людина, яка дивиться (читає) ЗМІ, що належать олігархам, вірить політичній картинці, яка мотивує її вибір на президентських і инших виборах, щоб потім щиро дивуватися і обурюватися, що олігархи визначають її (простої і чесної людини) вибір.

Звідси запитання: чому вас обурює інформація про змову Порошенка і Фірташа (або когось там ще з кимось там ще), якщо вам це розповіли в олігархічних ЗМІ, розповіли олігархи і вже точно зробили це не для того, щоб вам стало жити легше. Викликати ваші реакції для них, це як викликати слиновиділення у собак Павлова. І, якщо у вас намагаються викликати якусь емоційну реакцію, то, очевидно, що це роблять, виходячи зі свого інтересу, щоб ваші реакції максимально реалізували його.

Тепер подивімося на ситуацію з погляду людини, яка вирішила стати президентом. Нехай це буде Петро Порошенко навесні 2014 року.

Для того, щоб стати президентом, ви повинні домовитися з тими, хто визначає параметри політичної і економічної системи країни. І це точно не народ, який розділений на різні групи, що мають різні інтереси. Крім того, ці групи неструктуровані і конфліктують між собою, по суті перебуваючи під зовнішнім управлінням олігархів, для яких вони є донорами і ресурсом в їхній грі. Враховуючи, що Україна дуже залежить від зовнішніх ринків, кредиторів, сировини, то визначальною є позиція зовнішніх гравців, які мають свій інтерес тут.

Що робив Петро Олексійович взимку 2013-2014 року? Він активно вояжував по Европі та США, намагаючись заручитися їхньою підтримкою. На початку лютого 2014 щодо нього вже цілком вимальовувався консенсус. Подивіться на це фото, зроблене 1 лютого 2014. На ньому чітко видно, ху із ху буде протягом найближчого року в Україні.

Потім був розстріл Майдану і втеча Януковича, після якого в країні починаються торги за президентський пост на тлі анексії Криму і розгойдування Донбасу Путіном. На цьому етапі ключовою є підтримка з боку олігархів, перед якими стоїть складний, але відносно невеликий вибір. З одного боку, є Порошенко, який виглядає узгодженою фігурою зі сторони Заходу і цілком компромісною для Росії. З иншого боку, є Тимошенко, яка тільки вийшла з в’язниці і хоче взяти реванш за даремно витрачені на Качанівку роки. Якщо ви Ахметов, Фірташ, Коломойський або хтось ще з колишніх регіоналів, то на кого ви зробите ставку? Звичайно, ви зробите ставку на того, хто більше схильний до компромісів, які залишають вам можливість для маневру. І хто ж це? Еврика! Еврика! Це, звичайно ж, не Юлія Тимошенко, амбіції якої всі могли оцінити 2007-2009 рр. Тому ви вибираєте Порошенка і намагаєтесь домовитися з ним стосовно того, що вас найбільше турбує – гарантії недоторканності вашої власності та плати за такі гарантії. Так фіксується постмайданний олігархічний консенсус або змова, яка визначила параметри відносин між олігархами після президентських виборів. Цей новий баланс сил визначив лояльність олігархів до Порошенка, відповідну медійну та організаційну підтримку, які не залишили жодних шансів для Тимошенко. І можете не сумніватися, що якби Тимошенко мала можливість укласти з олігархами таку ж угоду, то вона б це зробила. Це неможливо?! Ну, чому ж.... Так само Тимошенко не проти була створити широку коаліцію БЮТ з Партії регіонів у 2008 році, ледь не перетворивши Україну на парламентську республіку. Ой, вибачте, ви вже забули, що таке було.

Втім, мова не про те, що Тимошенко «погана», а Порошенко «хороший». Мова про те, що параметри політичної системи такі, що вона не може функціонувати без елітних змов, оскільки тільки олігархи є більш-менш повноцінними суб’єктами політичної гри плюс зовнішні гравці, які також є повноправними гравцями української політики. Саме тому вони насичували своїми фігурами українську політику. США послідовно вели у владу Яценюка, щоб сьогодні в ньому розчаруватися і намагатися вивести на перший план Наталію Яресько. Так само Росія має афілійованих гравців типу Добкіна, якого ростили як заміну колишній когорті проросійських діячів. І який, до речі, також не виправдав надій. Таких персон в українській політиці десятки, і вони функціонують в рамках того або иншого балансу сил.

Протягом року цей баланс сил змінився, і ті олігархічні фігури, які допомогли Порошенку прийти до влади навесні 2014, сьогодні стають його ворогами, а ті, хто були ворогами рік тому, сьогодні стають союзниками.

Саме тому в другій половині березня між Порошенком і Коломойським почався конфлікт, який ледь не закінчився стріляниною. Це конфлікт зупинили американці, яким абсолютно не потрібен хаос у Києві, який вони і так намагаються тримати на плаву. Як можуть. З тієї ж причини сьогодні досі не розвалилася коаліція Порошенка і Яценюка. А також почалася боротьба між Порошенком і Ахметовим в кінці квітня. Ресурси економіки вичерпані, еліти не зробили нічого, щоб з’явилися нові, бо вони вміють тільки ділити те, що є. Тому біля столу залишаються лише сильніші. А ті, кого відсунули або намагаються відсунути, створюють коаліції, щоб повернути своє місце.

Саме в цьому ключі потрібно розглядати заяву Фірташа.

Подумайте на рівні логіки, чим є «щирі заяви» олігарха, який піднявся на газових контрактах з Москвою, про те, що він зробив все, щоб зупинити проамериканського кандидата Тимошенко в 2010-2014 рр. Це говориться в Австрії, яка є офшорною зоною КДБ-ФСБ ще з 80-х років і чиє керівництво радить Україні йти на поступки Москві.

Не менш важливо, що американці явно тягнули за вуха Яценюка, а не Тимошенко, яка, до речі, відкрила Арсенію Петровичу дорогу в той момент, коли її посадив Янукович, якому Вашингтон не дуже-то і перешкоджав зробити цей начебто не дуже адекватний крок. Також важливо, що Меркель і Путін неодноразово наполегливо вимагали від Януковича звільнити «проамериканську» (за версією Фірташа) Тимошенко. А Меркель так наполягала на цьому, що навіть ввела цю вимогу як одну з ключових під час підготовки до підписання Угоди по Евроасоціацію України з ЕС на саміті у Вільнюсі. А це сформувало той вектор напруги в 2013 році, який всім відомо чим закінчився.

Крім того, американці підтримали Порошенка вже в лютому 2014 року, і це було очевидно вже тоді, як я писав вище, коли Керрі міцно тиснув руку Петру Олексійовичу на тлі розгублених Кличка і Яценюка, які й самі не вірили, що Янукович програє.

Також американці чогось не поспішають допомагати сколотити Тимошенко нову «проамериканську коаліцію», замінивши збанкрутілого Яценюка. При цьому Юлія Володимирівна дуже старається і хоче змістити Арсенія Петровича, але замість того, щоб підтримати «проамериканського політика», американці заганяють в стійло Коломойського, коли той поліз на прямий конфлікт з Порошенком, і стусанами зберігають коаліцію Порошенка та Яценюка, яка ще в березні розвалилася без їхнього активного втручання. Може, тому що у них немає довіри до Тимошенко, а, може, тому що вона не така «проамериканська», як на цьому акцентував Фірташ у Відні.

Резюме: Газові схеми створюються не фантазерами, а прагматиками. Фірташ говорив у Відні як прагматик. Якщо ви приймаєте це за базову установку, то дайте відповідь на питання, в чому вигода Фірташа у формуванні такого дискурсу. Реконструюйте мотиви, а не ведіться на риторику, яка в політиці, найчастіше, є лише камуфляжем реальних інтересів.

Дмитро Фірташ не хоче потрапити під суд США, тому «чесно» розповідає про те, як він завалив кар’єру проамериканського політика Тимошенко, яку США не поспішають підтримати і взагалі, допомогли маргіналізувати за допомогою Яценюка, а потім ще переметнувся в протилежний табір Турчинова. Якби Фірташ не хотів, щоб ці слова почули публічно, то він цілком міг зробити, як Кличко, який дав свідчення по скайпу в закритому режимі, посилаючись на політичну ситуацію в країні. Однак, все вказує на те, що Фірташу треба було, щоб його дуже добре почули в Україні. Тому що його свідчення формують необхідний дискурс, який формує необхідні умови.

Тому слова Фірташа виглядають швидше компліментом Тимошенко, аудиторія якої шаленіє від «змови олігархів». «Фірташгейт» одразу використають у Коломойського, якого тільки що «замирили» з Порошенком американці. Хоча, як показав конфлікт Генштабу України з «Правим сектором», це перемир’я дуже і дуже відносне. Тому логічно, що Борис Філатов вимагає від Порошенка негайно пояснити публіці, що означають слова Фірташа.

Паралельно Тимошенко вперше за довгі місяці з’являється на «Інтері», який формально належить Сергію Льовочкіну. Останній також їздив до Відня і давав свідчення про те, який хороший чоловік Дмитро Фірташ і чому він буде ще корисний у справі будівництва европейської демократії в Україні. Прикольно ж виходить – непримиренні вороги дають ефір своєму найнебезпечнішому конкуренту. Напевно, через людинолюбство і, щоб демократичність було видно. З боку Тимошенко теж дивна позиція – Порошенку домовлятися з Фірташем і Льовочкіним не можна, а їй їхній телеканал використовувати можна :).

Ще паралельно добре видно, як Радикальна партія Ляшка, яку свого часу вирощував той же Льовочкін, як Кличка вирощував Фірташ в рамках таємної боротьби з Януковичем (хоча Льовочкіну прикро буде, адже і він Кличка теж вирощував) в унісон з Тимошенко розкачували коаліцію в Раді в березні-квітні. При цьому Ляшко їздив на мітинги Коломойського в Дніпропетровськ, коли того відправив у відставку Порошенко. А ще влітку 2014 р. Коломойський і Ляшко брудно лаяли одне одного...

Загалом, здається мені панове, як і навесні 2014 року, вимальовується черговий «фантастичний» олігархічний альянс між «заклятими друзями», які восени будуть цілуватися в ясна.

P.S.: Хтось запитає, мовляв, а де ж народ? А поки народ не структурований в альтернативні політичні сили, які охоплюють різні соціальні групи своїми організаційними структурами, поки немає альтернативних медійних каналів комунікації і бажання щодня розбиратися в суті процесів, то народ буде об’єктом додатку до краще організованих, мотивованих і озброєних суб’єктів, які керують ним за допомогою пропаганди і істерики.

P.P.S.: А де тут Путін? А ви подумайте, з ким із згаданих персонажів підтримував стосунки Путін, на яких інтересах базувалися ці стосунки і як цих інтересів можна досягнути в умовах, коли виникне нова політична конфігурація в Україні.





 

Яндекс.Метрика