www.ji-magazine.lviv.ua

Максим Щербина, журналіст, Запоріжжя

Починаючи з двохтисячного року одним з топових факторів, які перетворили Росію на вагомий суб’єкт світової політики, був невгамовний експорт енергоносіїв.

Анексія Криму, пряма участь РФ у військових діях на Донбасі, наслідком яких стало введення великого пакету санкцій, а також падіння цін на нафту – все це боляче вдарило по російському нафтогазовому его.

У 2014-му загальний обсяг російського нафтоекспорту знизився на 5,6%, тоді як доходи від експорту, з урахуванням падіння цін на нафту, знизилися на 11,4%. Прогноз для Росії на 2015 рік ще менш оптимістичний. Андерс Аслунд, наприклад, говорить про те, що цього року колос на вуглеводневих ногах втратить третину обсягу експорту, – з $ 508 млрд до 339. І ситуація ускладнюватиметься.

Плавна втрата впливу через зменшення европейської залежності від російських енергоносіїв, грубе порушення цілого ряду міжнародних законодавчих норм, а також режим парії, в який Росію перевів колективний Захід, – все це змушує Кремль шукати опори для величі, що починає завалюватися. Причому аргументи потрібні такі, щоб спрацьовували в короткостроковій, а не довгостроковій перспективі.

Чим Росія, яка не наростила за останні 15 років нічого, крім обсягів експорту енергоносіїв, може зацікавити світ прямо зараз?

Якщо відкинути духовність, як неконвертовану за межею Росії валюту, залишається не так вже й багато варіантів.

З лідируючими позиціями у сфері наукових ідей і яких-небудь інновацій не склалося, велика частина світлих умів або витекла за кордон назовсім, або намагається проводити там більшість свого часу.

Привабливу russian dream створити також не вдалося. Сьогоднішня версія ідеї руского міра, якогось об’єднання російськомовних мешканців планети Земля навколо спільної історії та третього Риму в осяжному майбутньому, здатна лише збити абстиненцію по передчасно покійному Союзу у пролетарів усіх країн, а також залучити любителів похмурих антиутопій.

Хитрість, яку використовує Владімір Путін для того, щоб зберегти за собою можливість отримувати запрошення на зустрічі світових лідерів, точно сформулював кореспондент американського TIME Саймон Шустер, який помітив, що президент Росії зміцнює свої позиції в світі тим, що створює проблеми, які вирішити може тільки він.

В результаті початкові цілі, яких планували досягти за допомогою анексії Криму і конфлікту на Донбасі – гальмування процесу евроінтеграції України, збереження позицій і зони впливу у настільки геополітично вигідному регіоні, поступове економічне виснаження найближчого сусіда з подальшим поверненням його в лоно Митного союзу, значно розширилися.

Ключовою подією, яка перевела війну в східних регіонах України з площини локального конфлікту в площину загального головного болю, стала катастрофа малайзійського «Боїнга-777» на сході Донецької області 17 липня 2014 р.

Чи то спланована акція, чи то вміло використаний момент, але саме смерть 298 пасажирів і членів екіпажу дала можливість Владіміру Путіну залишитися хедлайнером світової повістки, зробивши конфлікт на Донбасі рупором-підсилювачем свого улесливого голосу.

Той факт, що війна в Україні із засобу перетворилася на мету і потрібна саме в сьогоднішньому, тліючо-нестабільному вигляді, підтверджується, наприклад, відсутністю будь-якої виразної концепції розвитку так званої Новоросії. Майбутнього у цього квазі-державного утворення, створеного на територіях окупованих Донецької та Луганської областей, немає не тому, що воно абсурдне або у когось руки не дійшли до його розробки, а тому що його не може бути. Як не може бути майбутнього, наприклад, у тостера. Бо головне завдання війни в Україні не створити нову незалежну державу, і тим більше не захистити російськомовне населення України від націоналістів. Вона в тому, щоб якомога довше зберігати вплив Росії, – як у регіоні, так і на світову рівні.

Поки така поведінка спрацьовує. Схиблений на миротворчості цивілізований світ нехай і знехотя, але змушений прислухатися до російської риторики. Але в довгостроковій перспективі така стратегія програшна – її не витримає російська економіка, обрізана санкціями з одного боку і корупцією всередині країни з иншого.

Виходів з ситуації, що склалася у Владіміра Путіна два – продовжувати загострювати ситуацію або, нехай і знехотя, але вступати в діалог.

Судячи з того, що Владімір Путін хороший тактик, але поганий стратег – доречність використання такої характеристики на адресу президента Росії обґрунтована неодноразово, він і сам не знає, який із двох варіантів в результаті стане остаточним. Хоча логіка подій двох останніх років говорить про те, що найближчим часом український конфлікт, який давно перестав бути українським, чекає ескалація. А судячи з озвученої нещодавно заяви президента Росії про готовність у разі чого використовувати ядерну зброю – не ескалація, а повноцінний трамплін. Саме цей збочений спосіб миротворчості президент Росії використовував кожного разу, коли вважав, що його недостатньо слухають.