www.ji-magazine.lviv.ua

Про демократію нам все зрозуміло. У перекладі з давньогрецької «демократія» –  «влада народу». Відповідно, ця влада десь краще, десь гірше реалізовується через систему виборів. В ідеалі ці вибори мають бути абсолютно вільними, без будь-яких цензів, крім вікового. До цього ідеалу прагнуть всі. Хтось ближче до нього, хтось далі. У світі залишається все менше і менше диктатур.

Росія сьогодні стоїть одноосібно і відноситься до відомого нам типу держав: фашистського. Проблема навіть не в уряді, який цією країною керує, – точніше, не тільки в уряді, а ще й у населенні Росії. З урядом все просто: на цьому історичному етапі в Росії править хунта офіцерів КГБ/ФСБ. Вони захопили вищі державні, політичні, управлінські, економічні та господарські посади. Якщо не всі керівники великих бізнесів, банків і компаній є офіцерами ФСБ, то ними є приставлені до керівництва заступники, що контролюють бізнес в інтересах своєї організації.

Люди з ФСБ не вірять у демократію і не грають в неї, вони вірять в силу і в диктат. Можна багато всього поганого перерахувати, у що вірить ФСБ, і багато хорошого – у що вона не вірить. Серед иншого вона не вірить у право народу брати участь у вільних виборах і за допомогою них керувати державою. У цьому питанні з ФСБ солідарна ще одна група функціонерів, які вважають себе державниками. До них відносяться – з відомих людей – Олександр Волошин і Анатолій Чубайс. Вони стоять за пріоритет держави перед особистістю, вважають, що в інтересах держави все дозволено, що мета виправдовує засоби, що сильна держава – це завжди добре, а слабка – погано. І якщо найпростіший і найшвидший спосіб відбудувати сильну державу з централізованою «вертикаллю» – це віддати владу в руки ФСБ, отже, слід поставити при владі ФСБ. Пріоритет держави перед особистістю і нікчемність особистості перед державою – це і є фашизм. Так що державники в нинішній Росії – фашисти.

Переходимо до чиновників, які в більшості своїй підтримують Путіна. Для цього у них багато підстав. Перш за все, чиновники – державні службовці, залежні від держави, а тому державники. Бути в Росії чиновником сьогодні – найприбутковіша професія. Хтось бере хабарі, хтось відкати, хтось поєднує роботу на державу з приватним бізнесом, який став можливим завдяки займаній посаді. Хтось поєднує перше, друге і третє або ставить на чолі великих бізнесів членів своєї сім’ї. Останнє, в чому зацікавлений чиновник, – у вільних виборах і народному контролі своє діяльності. У цьому сенсі все російське чиновництво – теж фашисти. Путін, який засекречує дані про нерухомість чиновників (а нерухомість у всьому світі є головною формою зберігання нажитого капіталу), бюрократа влаштовує. ФСБ така система теж влаштовує, бо дає можливість для шантажу неугодних і незговірливих. Тому незговірливих в державному апараті Росії немає. Російське чиновництво беззастережно підтримує Путіна і ФСБ, при яких можливості для корупції стали воістину безмежними. І це та причина, через яку серед чиновників ми не бачимо перебіжчиків і тих, хто добровільно йде у відставку.

Російський бізнес, звичайно ж, різноманітний. На відміну від вільного ринку і вільної конкуренції в Европі та США, бізнес в Росії побудований на абсолютно инших принципах. Якщо основне завдання вільного світу – недопущення монополії, що вбиває конкуренцію і заважає науково-технічному прогресу, то завдання російського бізнесу – добитися монополії, бо це забезпечує більший рівень прибутку. Для багатьох є вигідною опора на підтримку держави, навіть перетворення на державну або напівдержавну структуру, оскільки такі дії роблять можливими бюджетні вливання в бізнес при одночасній приватизації доходу. Иноді держава не залишає бізнесам иншого вибору, окрім як здатися. Або спочатку замінює менеджерів на «своїх», а потім вже проводить реорганізацію. Все це не сильно відрізняється від рейдерських захоплень.

Злиття держави і великого бізнесу – ще один класичний елемент фашистського режиму, коли бізнес зацікавлений у сильній державі, урядових замовленнях і захисті від іноземних конкурентів, а держава – у контролі над бізнесом через можливість тиснути на акціонерів і менеджерів, аж до розорення бізнесу та арешту самих бізнесменів, якщо «в інтересах держави» це виявляється доцільним. Незалежного бізнесу в Росії немає. Великий залежить від держави в особі ФСБ і вищих державних чиновників; середній – від  инших чиновників і співробітників силових відомств; невеликий – від влади на місцях, залежно від того, хто цією владою в кожному конкретному випадку є. До вільної ринкової економіки все це не має жодного відношення.

У фундаменті всієї цієї піраміди «лежить» народ. Його творчою частиною є інтелігенція. Серед інтелігенції найпростіше відловити фашистів і демократів, оскільки інтелігенція має звичку говорити і писати. Демократів у процентному відношенні мало. Не буду називати їх типових представників, щоб, з одного боку, не наражати цих людей на додатковий ризик, а з иншого – не образити тих, кого не назвав. Але демократ в сьогоднішній Росії – це не тільки людина, яка виступає за народовладдя, свободу слова і свободу виборів. Це ще й людина, яка виступає проти російської держави, тому що нині російська держава, як ми визначили, – це ФСБ. Иншими словами, сьогодні демократ в Росії – це людина, яка виступає проти нинішнього російського керівництва у всіх його починаннях (оскільки позитивних починань у нинішнього російського керівництва нема).

Щоб зробити свою позицію максимально простою для розуміння, поясню: демократ в Росії – це той, хто під час футбольного матчу Росія-Україна вболіває за Україну, оскільки його країна (Росія) – агресор, який почав проти України війну. Демократ в сьогоднішній Росії – це людина, яка бажає Путіну і своєму уряду поразки. А так як Путін близько до серця приймає спортивні досягнення і невдачі російських спортсменів, доводиться бажати поразки ще й російським спортсменам, щоб глядачам зайвий раз не треба було вставати під звуки совєтського гімну.

Звернемо увагу на те, що, згідно з проведеним недавно в Росії опитування, тільки 13% росіян назвали результат судового розгляду в Гаазі у справі ЮКОСа справедливим і закликали керівництво країни «підкоритися і виконати це рішення». Зіставимо це з проведеним раніше опитуванням, згідно з яким 87% населення схвалюють нинішню політику президента Росії, і ми отримаємо точну розкладку на демократів і всіх инших. Хто ж ці «инші» (з поправкою на те, що показник в 87% підтримки може бути завищеним)?

Про керівника ЛДПР Володимира Жириновського і віце-прем’єра Дмитра Рогозіна багато писати не буду. Жириновський, який тягає в Думі за волосся жінку перед об’єктивами телекамер чи під усмішку Путіна розповідає в Криму (вже перед телекамерами всього світу), що звільнить із в’язниць карних злочинців і відправить їх займатись мародерством в Україну, а по Польщі завдасть превентивного ядерного удару; Рогозін, який заявляє, що в Молдавію наступного разу прилетить на бомбардувальнику, – звичайні фашисти. Далі йдуть численні російські журналісти та письменники типу Михайла Леонтьєва, Дмітрія Кисельова, Євгенія Попова, Олександра Проханова. Як державники, вони вірять (щиро чи за гроші) в незламну міць російської держави. Як інтелігенти-«народники», залишають за «великим російським народом» право знищити будь-який инший, за визначенням, не великий народ, оскільки винятковість російського народу полягає в тому, що тільки він великий. Толстой і Чайковський є тому беззаперечним доказом. У Німеччині теж була велика культура – Гете, Вагнер... Це не дуже вразило союзників у роки Другої світової війни і не сильно допомогло німцям, хоча Гете всі досі читають, а Вагнера слухають.

Сила фашизму завжди полягала в легко засвоюваній ідеї обраності своєї нації і переваги її перед иншими. Уразливість фашизму полягала в його самоізольованості, замкнутості у собі, відсутності привабливого інтернаціонального компоненту. Погодьтеся, нелегко пояснити багатонаціональному людству, що твоя раса вища, а тому має право панувати над иншими

Для внутрішнього споживання в Росії виявляється дуже корисним пункт про вороже оточення, коли решта людства живе виключно намірами завдати максимальної шкоди твоїй країні і твоєму народові. Втім, незрозуміло, чому весь світ стурбований маніакальною ідеєю нашкодити Росії; тим більше незрозуміло, чому одночасно з цим мільйони представників «великого російського народу» емігрують в різні міста світу, а ті, хто залишився норовлять отримати друге громадянство або посвідку на проживання в одній з нелюбимих ними країн. Але фактом залишається те, що більшість росіян (навіть ті, хто зовсім недавно добровільно покинули батьківщину) душевно страждають від решти світу, який їх не любить; або любить, але не безкорисливо; або ввічливо, але не щиро; або поважає, але не боїться (тобто не дуже поважає). Ця ж більшість, згідно з опитуваннями, готова проміняти і вже проміняла свободу на стабільність; вона не потребує незалежних ЗМІ і чесних виборів, підтримує захоплення сусідніх країн, особливо якщо в цих країнах проживають етнічні росіяни або якщо ці держави повністю чи частково колись належали давній Русі, Російській імперії або Совєтському Союзу.

Які ж ми з усього цього маємо зробити висновки? Слід зробити висновок, що Росія, ніколи не жила при демократії (за винятком дев’яти єльцинських років), на цьому історичному етапі зовсім втратила голову і схилилася до фашизму. Демократи залишилися в меншості. З історії ми знаємо, що з фашизмом розмовляти доводиться тільки з позиції сили, тому що ні люди, які отримали в таких країнах владу, ні одурманений ними народ не в змозі самостійно звернути з дороги війни, на якій вони опиняються, не до кінця усвідомлюючи те, наскільки згубною і небезпечною є ця дорога, насамперед – для них самих.

До цього загалом скептичного полотна варто додати кілька обнадійливих мазків. Ідеологія, заснована на ненависті і домінуванні одного народу над иншим (наприклад, росіян над «убогими» українцями, за висловом відомого російського актора Олега Табакова), у сучасному світі приречена на поразку. Убогим зрештою виявився саме фашизм, який несе смерть, а тому не має майбутнього. Чим швидше Росія усвідомить, що вона не велика, а найзвичайніша держава зі своїм не великим, а найзвичайнішим народом, тим нижчою буде ціна за відмову від чергового «сну золотого», в який занурилася Росія.