www.ji-magazine.lviv.ua

Єлєна Котова, російський економіст, письменниця

Мова йде не про нафту, і справа зовсім не в ній. Справа в тому, що нафтова крапельниця підтримувала важкохвору країну. Назва запущеної хвороби – «банкротна модель економіки». У країні довго і послідовно вбивали всі механізми розвитку; якщо відключать крапельницю – ласкаво просимо в морг.

Інерція жадібності і безпорадність розуму заважають включити мізки. Міністр фінансів пояснює, що доведеться шматувати бюджет 2016 р. «торішніми помилками уряду», який заклав ціну на нафту в $ 50 за барель, а та шмякнулась до $ 30. Тобто, не вгадали ціну на нафту – ріжемо бюджет. А якщо б вгадали? Одразу б порізали? Країна, найбагатша в світі за територією, запасами і – поки що – освіченим населенням має однофакторну економіку. Потрібні ще докази, що економічна модель неспроможна?

В антикризовому арсеналі не залишилося боєприпасів. Останні не розстріляні патрони – це пенсіонери. Політики обговорюють скорочення індексації пенсій до 4%, хоча за законом (!) вони повинні рости так само, як інфляція, а у нас вона 18%. Зітхають: «Непопулярний, але вимушений крок».

Непопулярні кроки – подвиг для політиків. Тільки економія на пенсіонерах – це не геройство, а цинізм. Кожного дня у Сирії спалюють по кілька мільйонів доларів, в Україні – по три, на рік – 150 млрд. рублів. Витрати на пенсії для 43 мільйонів людей – 508 млрд рублів на рік – у сім разів менше, ніж витрати на оборону. Урізаємо пенсіонерів, але не оборону, це як взагалі розуміти?

Росія на третьому місці в світі за рівнем військових витрат (84 млрд дол). На перших двох – США і Китай. Росія женеться за ними? Хіба не зрозуміло, що не дожене? США можуть собі дозволити витрачати на рік 610 млрд, Китай 216 млрд. А Росія може собі дозволити тільки відбирати гроші у людей похилого віку. Але ж не зазіхати на військову міць! Це найсвятіше і найпопулярніше, що є у 86% народу, якого запевнили, що довкола самі вороги.

«Росія програла у світовій конкуренції», – визнав Герман Греф. Хоч один сказав правду! У країні не залишилося грошей. Банкрут не може їх генерувати в принципі. І не залишилося популярних дешевих ідей. Вибирати можна тільки з непопулярних.

Ситуація в економіці набагато гірша, ніж в ті самі «дикі 90-ті», коли Єльцин нібито розвалив країну і довів її до дефолту 1998 року. Міф популярний, але все було трошки инакше. З середини 90-х в країні було скромне, але стійке економічне зростання. Дефолт 1998 року закрив для Росії зовнішні ринки капіталу всього на 2 роки. До речі! На початку нульових – вже «ситних» і «жирних» – нафта коштувала всього $ 18-20 за барель, менше, ніж зараз. Але ніхто не вважав це катастрофою.

Деглобалізація Росії

Сєрґєй Ґурієв

Країна розвивалась. Набирала сил ринкова, конкурентна модель економіки. Виробництво піднімалося на дріжджах тієї самої приватизації, яку тепер таврують. В економіці була конкуренція, нехай і з плямами дитячих хвороб, а тепер її ототожнюють лише зі стріляниною і бандитизмом. У ній – за інерцією, закладеною ще наприкінці 90-х, – відбувалися структурні реформи. Нові керманичі їх профукали і згорнули. А потім взагалі вирішили – клопоту багато, ну їх, до дідька. Якщо вже народ так заскучав за порядком, ми оголосимо вільний ринок вседозволеністю.  Популярно і зрозуміло.

При чому тут вседозволеність? У 90-ті в країну не пустили іноземні банки, і це правильно. Національна банківська система – приватна в своїй основі – не повинна на етапі становлення стати придатком іноземних банківських імперій і транслятором їх потрясінь – зі своїми б впоратися. У приватизацію не пустили іноземців і це теж, швидше правильно, ніж навпаки – потрібен сильний національний приватний сектор. Так, він приватизував багато чого, але скільки можна про це згадувати зі сльозами?! У країні з’явилися реальні господарі, які почали створювати робочі місця і живити народ грошима на своїх заводах, у своїх офісах і банківських відділеннях в глушині. Капітани бізнесу дозволяли наростити м’ясо на кістці тих замшілих активів, які вони, суки, приватизували.

М’ясо наросло, настав час відкрити двері конкуренції зі світом. Сказати: підгодувались, хлопці? Тепер давайте, змагайтеся! Лукойл з Шевроном, Русал з Гленкором. Хто більше, краще і дешевше? Від вашої конкуренції і зарплати, і податки – суцільна користь. Але ж треба ламати голову, як це розумно влаштувати! Навіщо, коли м’ясо вже наросло? Простіше взятися за ніж! Шматувати, відбирати, ховати під власні матраци. Популярно пояснюючи народу, що міць держави важливіша за багатство нації.

До нульових капітани бізнесу не думали, як подивляться на Старій площі, якщо до них прийде іноземний інвестор і отримає свою частку за вкладені мільйони. «Лафа закінчилась, – сказали люди з ножами. – Чужим за гроші віддавати? З якого ляда? Краще своїм і безкоштовно». Капітани задумались. Те не можна, це не можна... Сьогодні прибуток є, а завтра його відріжуть. Чому б нам, капітанам, не вкласти його десь в Африці, наприклад, як Дерипаска. Або в Берліні чи Лондоні, як багато инших. Не тільки капітани, яких ненавидить народ, так чинять, звичайні люди теж. Померла бабуся, продали її квартиру, – гроші одразу ж геть з непередбачуваної країни. Краще халупа в Чорногорії, ніж ферма в Твері.

З країни роками виводили – легально і через абсолютно раціональні причини – по 180-240 млрд. дол на рік, а держава все різала залишки м’яса. А тим галузям, де м’ясом і не пахло, – агросектору, машинобудуванню, малому і середньому бізнесу, – дозволяла повільно здихати.

Держбанки потихеньку під’їдали дрібніші приватні банки. На ринку запанували Сбєрбанк, ВТБ, ВЕБ, Газпромбанк і Россельхозбанк. Тільки вони піднімають мільярди на світових ринках і кредитують бізнес. Бізнес вкладає їхні кредити, віддає з прибутку що треба банкам, працівникам, казні... А решта – кревне, – знову ж туди... Де немає м’ясорізки. Так і вибудовувалася банкрутна модель, що з кожним роком звужує економічну базу.

Тут злетіли ціни на нафту, і вже стало не до економіки та її бази. Нехай здихає все, плювати. Головне – без труби нам труба... Хвацько проскочили кризу 2008-2009, оперативно трамбуючи нафтодолари в нички. Бадьоро закопували в місті Сочі мільярди, довбаючи тунелі і будуючи хмарочоси. Апофеоз популярності – найдорожча в історії Олімпіада і одразу ж маленька переможна війнушка!

У результаті – санкції. Під санкціями всі держбанки. А инших, впринципі, і не залишилося. Voila – приплив капіталу перекритий, відтік триває.

Коли беруться різати дохід старих – це останній дзвіночок. Що не зрозуміло? Нема більше чого різати і нічим годувати. І що робити?

Путін жене у провалля весь постсовєтський простір

Лiлiя Шевцова

Власне, Греф вже сказав: диверсифікувати економіку, провести реформи держуправління, судів і правоохоронних органів, підвищити довіру бізнесу до влади. Ах, – скажете, – ми це чули сто разів! Справді, чули. А хтось бачив, щоб при цьому щось робили? Весь жар сказаного йшов в трубу, а умертвіння всього живого, конкурентного тривало.

Самі подумайте: якщо всередині країни не залишилося грошей, то звідки вони можуть взятися? Ну, крім друкарського верстата, що виробляє фантики, по сто штук за долар... Правильно, тільки ззовні. Але мізки народу капітально отруїли: свої підприємці рвачі, їм нічого не можна дозволяти, можна тільки забороняти. Іноземні інвестиції – це продаж Батьківщини. Ось і позбавили країну всіх популярних реформ. Залишилися тільки непопулярні. У цього народу.

 «Свої» підприємці перестануть бути рвачами, коли зникне страх, що або відберуть, або заб’ють заборонами, коли через цей страх вони перестануть виводити гроші з країни. Скасуйте заборони, дайте їм стабільні правила гри. Вони почнуть повертати гроші, вкладати їх тут, а не десь інде.

Іноземні інвестиції... Весь світ бореться за них, тільки в цій країні від них обороняються. У Забайкаллі народ піднявся на мітинги, коли всього чверть відсотка земель вирішили здати в оренду китайцям, – ми не жебраки! Жителі Іркутська так і писали: «Дорога Єлєна Котова, прошу пожити в нашому «злиденному» краї, подивитися на наші «злиденні» ресурси, в яких затаїлась вся таблиця Менделєєва» (с). Я була в Забайкаллі. Бачила степи, по яких можна їхати дві доби, не знайшовши жодних ознак господарської двіжухи, гори, де чахне таблиця Менделєєва. Яке там багатство, коли воно віртуальне? А для того, щоб його витягти, треба спочатку вкласти гроші, яких немає. А можна здавати в оренду, в концесію це багатство хоч китайцям, хоч малайцям, будь-кому, хто готовий вкладати гроші... Але народ сам заважає цьому.

Та ж іноземці нас обдурять! Обкрадуть і втечуть? На це можна відповісти тільки одне: якщо керманичі і їх держапаратники не здатні навіть написати правила гри, за якими не можна обкрасти і втекти, то це вже питання до психіатра.

Ніж нарікати на ворогів, які хочуть поставити вас на коліна і душать країну санкціями, не даючи їй кредитів, краще припиніть війнушки. І не буде вам санкцій.

Ніж споглядати, як падають крихітні банки і відбирати у них ліцензії, краще роздробіть і поетапно приватизуйте Сбєрбанк, ВТБ, ВЕБ, Газпромбанк, Россельхозбанк. Буде у вас стійка банківська система.

Ніж відбирати у Євтушенкова «Башнефть», краще відберіть у Сєчіна «Роснефть». Приватизуйте її разом із сотнями инших, нікому не підзвітних держкорпорацій. Приватний середняк, міцний Mittelstand – остов економіки будь-якої розумної країни.

Замість усього цього, економити на пенсіонерах, значить зневажати свій народ.

Чи здатна ця країна піднятися? Не бачу причин сказати ні, якщо не отруювати розум убогими догмами пропаганди. Для перезапуску механізму розвитку потрібна лише політична воля. Або хоча б інстинкт самозбереження. Адже лафа і справді закінчилась.

https://snob.ru/profile/23854/blog/103877