www.ji-magazine.lviv.ua

Євген Магда

Не так давно в Україні стало модно говорити про хорватський досвід відновлення свого суверенітету завдяки операціям «Блискавка» і «Буря». Побувавши в Хорватії, в тому числі в регіонах, де була проведена мирна реінтеграція, я зробив висновок, що постійні розмови про хорватський досвід швидше здатні ввести в оману, ніж дати українцям розуміння того, що і в якому порядку нам необхідно робити. Саме час згадати Льва Толстого: «Всі щасливі сім’ї щасливі однаково, кожна нещаслива сім’я нещасна по-своєму»

Почну з головного: Республіці Хорватії довелося відстоювати свою незалежність практично з моменту її проголошення. Процеси державного будівництва розвивалися в умовах часткової окупації країни (сербські загони перебували в 50-60 кілометрах від Загреба). Персональні характеристики лідерів України і Хорватії періоду протистояння агресору також складно порівнювати. До того ж наша країна більше 20 років жила в умовах миру і відсутності громадянських конфліктів – по-своєму унікальних для постсовєтського простору, але так і не скористалася цим шансом для ефективного вибудовування державних інститутів.

Серйозно відрізняється і підґрунтя конфліктів (сутички на Балканах і Донбасі – наймасштабніші конфлікти за останні 25 років в Европі): протистояння між сербами і хорватами мало не тільки національну, але і релігійну складову, живилося історичними проблемами, тоді як на Донбасі вірус сепаратизму майстерно вприснули в суспільну свідомість. Не варто забувати, що хорвати до сьогодні вже відновили свій суверенітет над територією і багато де позбулися видимих ​​слідів війни (зовнішні, економічні проблеми у регіонів залишилися), а Україна продовжує боротися за повернення Донбасу і Криму.

Вкрай сумнівно, що Україна після повернення неконтрольованих регіонів може дозволити собі конвалідацію – визнання документів, виданих незаконними або окупаційними властями. Та й видачу національних паспортів як своєрідну систему ідентифікації «свій – чужий» навряд чи вдасться застосувати: більшість жителів Донбасу користуються ними вже зараз, а процедура примусового обміну паспортів може викликати «глибоке занепокоєння» міжнародного товариства. Досвід запровадження куни (грошова одиниця), що сприяв мирній реінтеграції Хорватії, також навряд чи можна використати в українських реаліях.

Хорватські учасники мирної реінтеграції відзначають, що тодішній президент РХ Франьо Туджман не танцював під дудку Заходу в кульмінаційні моменти боротьби за звільнення захоплених територій. Правда, операція «Буря» була відносно нетривалою, зате добре спланованою і переможною. Можливо, тому амністію в Хорватії називають «актом доброї волі переможця» і підкреслюють, що вибачення за злочини не було. Хорвати щиро дивуються активному обговоренню в Україні – з подачі західних партнерів – перспектив проведення виборів в ОРДЛО без попереднього роззброєння бойовиків. У питанні проведення перших після ведення бойових дій виборів також є важливі нюанси – голосування за кандидатів на окупованих територіях проходило по всій території Хорватії, були створені детальні списки виборців.

Від ДНР і ЛНР Україні потрібно відгородитися, як від чуми

Андрєй Піонтковскiй

При цьому, на території реінтегрованих регіонів певний час не було армійських підрозділів, а більшість проблем вирішувала поліція, яку створили на змішаній основі. Представники сербської меншини в середині 1990-х отримали посади заступників міністра внутрішніх справ і юстиції та досі мають гарантоване представництво в парламенті Хорватії – Саборі. Функціонував Національний комітет по відновленню довіри і спеціальне агентство, що допомагали обміну і продажу власності тих, хто з тих чи инших причин не захотів повернутися в свої будинки.

Як бачимо, в хорватському досвіді примирення є чимало корисного для України, але поки виходить як у приказці: «Дурень думкою багатіє». Мріємо про блискавичне рішення проблеми, але не готуємо необхідний для цього фундамент. Вивчення цього досвіду може допомогти Україні в усвідомленні головного: готуватися до повернення тимчасово неконтрольованих територій необхідно вже сьогодні, залучаючи представників експертного середовища та вимушених переселенців. Недостатньо будувати плани (або, иншими словами, мріяти). Для повернення Донбасу і Криму силовим і дипломатичним шляхом, необхідно вже сьогодні створювати для цих регіонів «образ майбутнього», в якому можуть знайти своє місце якомога більше жителів цих частин нашої країни.

http://politeka.net/193484-horvatskaya-burya-v-ukraine-realnost-i-illyuzii/