www.ji-magazine.lviv.ua

Катерина Щоткіна

Зустріч «армії порятунку Всеправославного собору» в Шамбезі, яку скликав Вселенський патріарх Варфоломій, незважаючи на похмурі пророцтва, відбулася і виявилася доволі вражаючою.

Ще напередодні, наприклад, спікери Московської патріархії висловлювали сумніви щодо того, що патріарх Кіріл вшанує своєю присутністю Синаксис – але патріарх приїхав. І не сам. З собою він абсолютно несподівано привіз предстоятеля УПЦ МП митрополита Київського Онуфрія.

Спостерігачі були спантеличені – чого б це? У розкладі митрополита Київського ця поїздка, судячи з усього, не була зазначена раніше – через неї довелося переносити Архієрейський собор. Та й немає великої ​​необхідності везти на зустріч, присвячену підготовці Всеправославного собору людину, яка вже висловилася про те, що собор не потрібен і, мабуть, навіть шкідливий. Може, патріарх Кіріл вирішив переконати митрополита Онуфрія – і повіз його на зустріч, щоб показати, що не такі вже вони й страшні, ці міжправославні зустрічі. Або, навпаки, привіз митрополита Онуфрія в ролі стінобитного знаряддя, щоб полякати опонентів: бачите, мовляв, які настрої в моєї церкви?

Але, як виявилося, роль митрополита Онуфрія в цій поїздці зводилася до мовчазної присутності як «ненаглядного прикладу» у питаннях, що стосуються України. Не знаю, що справило на патріарха Кіріла таке гнітюче враження, але його виступ виявився вкрай нервовим, на межі (а місцями – і за межею) фолу. Предстоятелі православних церков отримали досить своєрідну картину про те, що відбувається в Україні: справжній розбій – захоплення храмів УПЦ МП «розкольниками і націоналістами», яких дехто з присутніх підтримує і сіє тим самим спокусу. А митрополиту Київському і зовсім погрожують праскою і паяльником. Тут патріарх процитував Корчинського – але звідки знати предстоятелям помісних церков вагу таких цитат? Ось, перед ними сидить їхній колега, предстоятель найбільшої православної церкви, якому погрожують паяльником. Заради цього паяльника, думаю, митрополит Онуфрій і удостоївся закордонного відрядження – послужити живою декорацією до полум’яної патріаршої промови. Тому що без паяльника навіть готична розповідь про події в селі Птича навряд чи зворушила б поважну аудиторію.

Що ж змусило патріарха Кіріла так сильно нервувати? Причин у нього, звичайно, чимало. Навіть непримітних для ока широкої публіки – як ось події в церкві Чеської і Словацької земель. Які, звичайно, патріарх Кіріл інтерпретував на свою користь, але навряд чи він сам сильно вірив, що здобув перемогу в цій історії: розколу не сталося, предстоятелем вибрали людину, угодну Москві, але він одразу ж віддав реформування своєї церкви на аутсорсинг – на Фанар.

Але це так – штришок або, користуючись модною в Кремлі лексикою, «сигнальчик». Найбільша проблема нині – Туреччина. Пристрасті між Кремлем і Ердоганом розпалюються. А між Ердоганом і Банковою – навпаки, як гриби після дощу, ростуть консенсуси. І стосовно Криму, і стосовно Донбасу, і стосовно деяких економічних питань. Так і до консенсусу стосовно української православної церкви домовитися недовго. Адже для президента Туреччини буде не важко віддати розпорядження своєму чиновнику на Фанарі. Не так вже й мало було прецедентів, коли Константинопольський патріарх давав Томос про автокефалію з чисто політичних міркувань і з ініціативи світської влади.

Патріарх Кіріл нервує, бо він у всій цій історії виявився крайнім. Це не він відправляв напівбожевільних реконструкторів на Донбас «спускати курок» і збивати «пташок», серед яких виявився один іноземний цивільний борт. Це не він висаджував «вєжлівіх чєловечков» у Криму. Це не він радив своїм пілотам чхати на кордони повітряного простору Туреччини і ділити на сорок вісім їхні відповідні погрози. Але чомусь саме він тепер повинен зі шкіри лізти, щоб зберегти Україну в «руском мірє».

Що він і робить, розмахуючи бутафорським паяльником Корчинського перед носом у патріархів. І щоб самотньо не виглядати при цьому клоуном, запросив взяти участь у шоу київського колегу. Паяльник Корчинського – рідний брат розп’ятого хлопчика. Про це знає патріарх Кіріл, і, думаю, здогадуються глядачі шоу, але патріарх Кіріл відчайдушно бореться за те, щоб світове православ’я дивилося на Україну його очима. І вже зараз бачило в благовидому лику митрополита Онуфрія лик мученика, останній оплот істинної церкви і істинної віри на українській землі, «де розкольники і уніати...» і далі скрізь.

Православний сталінізм: чому в РПЦ полюбили Сталіна

Андрєй Дєснiцкiй

Патріарх Кіріл перетягує на себе ковдру не тільки «найбільшої», але чи не найбільш стражденної православної церкви світу. А страждання – вагомий аргумент для християнства. І тут патріарх Кіріл, запросивши з собою митрополита Онуфрія, вчинив як далекоглядний продюсер: сам він у ролі мученика не дуже непереконливий, він відомий життєлюб і асоціюється у публіки з гірськолижними курортами, брегетами і майбахами. Інша справа митрополит Онуфрій – благовидний старенький, бездоганний монах. Його присутність – мовчазне свідчення чорної біди, в якій опинилося в Україні Православ’я – надавало кожному слову патріарха Кіріла особливої ваги. В тому числі, коли він дорікав представникам Вселенської патріархії у підтримці «розкольників».

Свідомо чи ні, патріарх Кіріл завдав чергового удару по митрополиту Онуфрію особисто. Те, що патріарх говорить про Україну і переслідування православної церкви перед світовою громадськістю, можна залишити на його совісті. Але участь у цьому українського ієрарха і за сумісництвом українського громадянина знову ставить цього ієрарха під вогонь критики, а може, і збільшує до нього зацікавлення українських державних органів. Це, можливо, цілком входить у плани патріарха Московського.

http://www.dsnews.ua/society/zachem-patriarhu-kirillu-payalnik-korchinskogo-25012016181700