www.ji-magazine.lviv.ua

Дмітрій Щигельський

Суд, звинувачення, статті кримінального кодексу – це все в сучасній Росії лише імітація, як мінімум у справах політичних, а справа Савченко, безсумнівно, саме така. Версії, в яких намагаються пояснити мотиви цих дивних вчинків правителя Росії, можна звести всього до трьох.

Спроби інтерпретувати події, виходячи з власної моделі світу авторів, культурних цінностей, патернів мислення – це приклади проекції. Мислячі люди намагаються пояснити, що рішення Путіна обмежене мораллю, етикою, розумінням державних інтересів, в тому числі Росії та росіян. Оцінюючи Путіна, його поведінку, логіку, рішення і дії треба брати до уваги особливості особистості, біографії, культури, виховання і життєвого досвіду об’єкта аналізу.

Дві версії подій, які висували раніше, не обґрунтовані. Перша – це нібито якась особлива особиста неприязнь Путіна до Савченко, друга – «інерція пропаганди».

Розберемо всі раціональні версії:

1. Особиста неприязнь Путіна до Надії Савченко, як основний фактор, що визначає його рішення.

Ця версія сумнівна. Мотиви дій Путіна в справі Савченко абсолютно раціональні. Путін в силу специфічної професійної деформації особистості – служба в КДБ-ФСБ і абсолютна влада – дуже малоемоційна людина. Його дії і рішення обумовлені хоч і специфічною але логікою, можливо позбавлені моральних критеріїв, але базуються на абсолютно раціональному розрахунку.

2. Інерція пропаганди.

Суть цієї гіпотези – влада РФ виявилася заручником власної антиукраїнської пропаганди у попередній період. На перший погляд вона виглядає більш обґрунтованою.

Таке пояснення сумнівне, бо у 85% росіян, як втім і представників будь-якого народу в будь-який час, немає здатності до самостійного критичного аналізу і зіставлення фактів, вони позбавлені довготривалої пам’яті, здатні утримувати увагу не більше ніж на 5-7 тезах одночасно, причому навіть наявність грубих логічних протиріч між умовною ідеєю №1, 3 та 5 з семи, ніякого когнітивного дисонансу не викликає. Сучасний рівень розвитку інформаційних технологій дозволяє вкласти в голови абсолютної більшості практично будь-які тези та ідеї, наскільки б абсурдними і суперечливими вони не здавалися критично мислячій, здатній до аналізу, раціональній людині. Сугестивність мас збільшується в ситуаціях, які вони сприймають і інтерпретують як потенційно небезпечні. Зовсім не важливо наскільки небезпечними вони є насправді, важливо, щоб максимальне число індивідуумів вірило в те, що небезпека існує. При виконанні кількох необхідних умов – наявність контролю над ЗМІ та ефективного апарату примусу, бажано низького освітнього рівня, високого ступеня алкоголізації і економічної кризи, що породжує фрустрацію і невпевненість в завтрашньому дні, централізованому контролі за розподілом ресурсів – можна змусити повірити населення будь-якої країни в загрозу атаки марсіан і напад зомбі з сусідньої держави одночасно.

Надії на те, що холодильник перемагає телевізор – це наївність гуманітаріїв. Голодний собака, який бачить шматок м’яса і людину з палицею біля цього шматка, за умови, що його раніше били палицею, буде вичікувати, але не кинеться атакувати людину з палицею. Починаючи з часів Орди підданих били палицею зі сталою регулярністю. Їм просто історично не пощастило, але інших росіян у мене для вас немає. Росія не унікальна, лукашенківська Білорусь, гітлерівська Німеччина, Північна Корея і десятки інших прикладів в історії, власне, скажуть те ж саме. Мабуть, батьки засновники США прекрасно розуміли природу суспільства, що і визначило зміст першої і другої поправок до конституції. Не можна змінити природу людини, але можна завадити створенню умов, в яких вона буде визначати поведінку і мислення більшості.

При наявності політичної необхідності, з урахуванням контролю за ЗМІ, історичного досвіду звичної безпорадності популяції РФ перед державою – технічно дуже легко на протязі 1-2 тижнів перепрограмувати більшість особин, причому якісно перепрограмувати, і переконати їх в чому завгодно. «Океанія завжди воювала з Остазією». Колись це називали антиутопією, а сьогодні виглядає скоріше як інструкція по експлуатації.

3. Третю версію висловив у своїй статті Ігор Тишкевич. Не в моїй компетенції оцінювати запропонований ним сценарій гри Путіна, але як мінімум, він не входить в конфлікт з особливостями його особистості, принаймні, наскільки я їх тут і зараз розумію. Запропонована ним гіпотеза – це раціональний і прагматичний сценарій, асиметрична відповідь, що повністю вписується в біографію правителя Росії і його попередні дії.

До аспектів, описаних автором, я б додав ще кілька:

- Суд над Савченко – це ще й сигнал керівникам та військовим країн, які раніше входили до СССР. Росія може поширити свою юрисдикцію на вас, незалежно від того наскільки законні ваші дії з погляду національного та міжнародного права. Грубі нестиковки в доказах пред’явлених звинувачень, що спливли в суді, зовсім не обов’язково викликані тим, що слідчі «розучилися фальсифікувати кримінальні справи». Це можлива, але не єдина версія.

- Це свідома демонстрація того, що РФ може не рахуватися ні з чим, бажання продемонструвати всім лейтенантам, капітанам, майорам, військовослужбовцям і добровольцям в Білорусії, Казахстані, Азербайджані, можливо, країнах Балтії, що вони в будь-який момент можуть стати підсудними в імперії, яка нікуди не поділася. Особливо неприємно, але, на жаль, реалістично це звучить в поєднанні з заявою Обами: «Україна завжди буде корінним інтересом Росії, а не Америки». Ті ж яйця, тільки вид збоку, вірніше з-за океану.

- Савченко повернулася в Україну, як і Савченко ув’язнена в РФ – це не тільки фактор відволікання уваги, а й інструмент для дестабілізації соціуму. Причому не просто дестабілізації, а переключення механізмів прийняття рішень з раціональних і проактивних, на емоційні і реактивні, до яких українське суспільство в силу особливостей культури, історії і традицій схильне без будь-яких зовнішніх впливів. Це також абсолютно вписується в характерологічні особливості Путіна, який любить дії і рішення, що породжують цілий пласт смислів, інтерпретацій і можливих наслідків. Оцінки низки авторів, які пишуть про те, що вона може себе вбити, виключно наївні. Я в жодному разі не ставлю під сумнів її сміливість і рішучість, ставлюся до неї особисто з величезною повагою. Але завдяки певному досвіду знаю наскільки людина, яка перебуває в ув’язненні, при мінімальному інтересі держави, що контролює в’язницю або слідчий ізолятор, не може розпоряджатися навіть власним життям. Процедура примусового годування проста і відпрацьована століттями.

Резюмуючи написане вище приватне оціночне судження автора, яке до того ж, виноситься в умовах явного дефіциту матеріалу для аналізу, хотів би нагадати про те, що «Соціальна психологія» – це один з профілюючих предметів в навчальних закладах спецслужб ще з часів СССР, а керівництво НКВД-МГБ-КГБ-ФСБ цікавилося психологією, психофармакологію і доволі активно працювало у цьому напрямку.

http://hvylya.net/analytics/politics/zachem-putinu-savchenko-shest-versiy-igryi-kremlya.html