www.ji-magazine.lviv.ua

Мішель Серр, французський філософ і письменник

- Ви стверджуєте, що народилася «нова людина». Ким вона є?

Мішель Серр: Я охрестив її Хлопчиком-мізинчиком через навик відправляти смс, використовуючи один палець. Це учень, студент нашого часу, який переживає цунамі, що змінює світ довкола нього. Ми живемо в період найсерйозніших змін, які можна порівняти хіба що з завершенням епохи Античності або Ренесансу. Наша західна цивілізація вже пережила дві грандіозні революції: перехід від усного мовлення до письма, а потім від письма до друкарства. Третьою, настільки ж вважливою революцією, став перехід від друкарства до нових технологій. Кожну з цих революцій супроводжували грандіозні політичні та соціальні зміни: наприклад, під час переходу від усного мовлення до письмового сформувалася педагогіка. Це були такі самі кризові періоди, як зараз. Фінанси, політика, школа, церква.... Назвіть хоча б одну сферу, яка б не переживала зараз кризи! Її немає. І все це лягає на плечі Хлопчика-мізинчика, бо повністю застарілі інститути не поспівають за часом. Вони, молоді, повинні пристосуватися до всіх поворотів набагато швидше, ніж їхні батьки та бабусі-дідусі. Це справді метаморфоза!

- Ця мутація, коли вона почалася?

- Думаю, важливий поворот відбувся між 1965-75 роками з відривом від села, коли природа, мати-природа, стала нашою дочкою. У 1900 роки 70% французів працювали на землі, зараз – не більше 1%. Життєвий простір змінився, а разом з ним трансформувалося і «буття-у-світі», яке Хайдеггер вважав незмінним. Село, місце важкої роботи, стало місцем для канікул. Хлопчик-мізинчик знає природу тільки як пасторальну картинку, для нього це простір розваг, туризму, про який він має дбати. Майбутнє планети, навколишнього середовища, глобальне потепління... Все змінилося і над усім висить загроза...

Візьмемо приклад з мови, яка завжди є індикатором культури: не так давно абітурієнт Вищої нормальної школи [1] аналізував текст 19 століття, який оповідав про жнива і оранку. Нещасний не знав жодного слова! Ми не можемо покарати його за це, тому що він – Хлопчик-мізинчик, який не знає нічого, крім міста. Але ж це не причина вважати його гіршим, ніж попередні покоління. Ми повинні запитати себе, що таке знання і їх передача дітям.

- Дуже важливе питання для батьків і педагогів: що передавати з покоління в покоління?

- Хлопчик-мізинчик не говорить моєю мовою. Його мова багатша. Я в цьому переконався у Французькій академії, де, починаючи з епохи Решелье, майже кожні 40 років публікують словник французької мови. У минулому столітті різниця між двома виданнями склала 4000-5000 слів. Між недавнім і наступним випуском ця різниця складе приблизно 30000 слів. Такими темпами наші нащадки дуже скоро будуть так само далекі від сучасної мови, як ми – від старофранцузької.

Те саме відбувається у всіх инших сферах. У минулому поколінні професор Сорбонни передавав новому поколінню майже 70% того, що він дізнався на тій самій студентській лаві 20 або 30 років тому. Сьогодні 80% того, що вивчив колись професор, застаріло. А для передачі залишилося 20% – професор перестає бути обов’язковим і незамінним елементом, бо ми все можемо дізнатися, не виходячи з дому. Я вважаю це приголомшливим. Коли у мене в голові є кілька поетичних латинських рядків, я друкую кілька слів і з’являється все: поема, Енеїда, том 4... Тільки уявіть, скільки часу знадобилося б, щоб знайти все це у книгах! Я більше не буваю у бібліотеках. Університети переживають сильну кризу, бо знання, що стало доступним всюди і в будь-який час, втратило колишній статус. Отже, змінюються і відносини між учнем та викладачем. Особисто мене це не турбує. За 40 років викладання я зрозумів, що ми передаємо нашим студентам не інформацію, а себе. Це єдина порада, яку я можу дати своїм наступникам і навіть батькам – залишайтеся собою. Але це не так просто – бути собою.

- Ви говорите, що інститути застаріли?

- Згадайте Доменека, який так плачевно провалився зі своєю затією натренувати команду Франції для міжнародного футбольного кубка. Не варто його осуджувати за це. Немає більше вчителя, немає голови партії, немає керівника, який знає, як створити команду. Доменек випередив свій час. Необхідні серйозні реформи у всіх інститутах, але проблема в тому, що ті, хто їх квапить, самі ще на стадії переходу, сформованій на давно зниклих моделях.

Приклад: ми побудували Національну бібліотеку тоді ж, коли з’явився Інтернет. Високі вежі на березі Сени змушують мене згадати обсерваторію, яку сконструювали махараджі недалеко від Делі, в той час як Галілей вже розробив телескоп. Зараз залишилися лише сліди від тієї індійської обсерваторії. Настане день, коли залишаться лише сліди і від Національної бібліотеки. Що стосується політики, то це величезна площа перебудови: немає більше партій, або блоків, що покликані змушувати обирати президентів чи ідеали. У 19 столітті ми винайшли тисячу політичних систем, від марксизму до утопізму. А пізніше – нічого. Дивно, чи не так? Ці системи стали причиною 150 мільйонів смертей, приходу комунізму, Голокосту, атомної бомби, речей, які Хлопчик-мізинчик не знає, і це на краще.

Я справді вважаю, що світ сьогодні для нас, европейців, кращий. Але політика, ми це розуміємо, не дає жодної відповіді, вона закрита на облік. У мене теж немає відповідей. Якби вони були, я був би великим філософом. Єдиний шлях осягнути всі наслідки цих змін – припинити судити. Ідеалісти бачать прогрес, зануди – катастрофу. Я думаю, це ні добре, ні погано, ні прогрес, ні катастрофа – це реальність, з якою треба жити. Але ми, дорослі, відповідальні за ту нову людину, про яку я говорю; і якби я мав створити портрет дорослих, він вийшов би безстороннім. Потрібно дуже багато доброзичливості до Хлопчика-мізинчика, бо він вступає в еру індивідуалізму, він один у світі. Для мене самотність – фотографія сучасного перенаселеного світу.

- Культурна приналежність більше нічого не означає?

- Багато століть ми переживали свої приналежності до чогось, і це як раз те, що породжувало катастрофи. Ми були гасконцями або вихідцями з Пікардії, католиками або євреями, багатими або бідними, чоловіками або жінками. Ми належали до приходу, партії, статі... У Франції всі ці спільноти розпались, хоча ми і можемо ще знайти приналежність до кварталу або спортивного товариства. Але це не формує людей. Я фанат регбі і обожнюю клуб Agen, але це залишається розвагою, хорошим приводом випити кілька ковтків з друзями. Що стосується інтегрованих в це, релігійно або націоналістично, я вважаю їх динозаврами. Мій Хлопчик-мізинчик має друзів мусульман, південноамериканців, китайців, він зустрічається з ними в класі і на своїй сторінці в Фейсбук. Скільки ж йому ще співати: «... Нехай нечиста кров оросить наші поля»?

- Що б ви відповіли тим, хто хвилюється, бачачи занурення молоді у віртуальний світ, який створюють нові технології?

- В цьому сенсі Хлопчик-мізинчик нічого не винайшов, віртуальність стара, як світ. Улісс і Дон Кіхот були віртуальні. Пані Боварі любила віртуально і, можливо, набагато краще, ніж більшість її сучасників. Нові технології суттєво розвинули віртуальність, але в жодному разі не створили її. Справді нове – це універсальний доступ до людини завдяки Фейсбук, до місць – завдяки GPS і Google Earth, до знань – завдяки Вікіпедії. Подумайте, що планета, людство і культура в кишені у кожного! Який грандіозний прогрес. Ми живемо в новому просторі. Нова Зеландія тут, в моєму айфоні. Я цим захоплююсь!

Ми точно знаємо, що нові технології зачіпають зовсім инші зони мозку, ніж книги. Мозок еволюціонує, так само, як зробив це при переході від усного мовлення до письма. Що робили наші нейрони до винаходу письма? Когнітивні здібності людини не стабільні, і це дуже цікаво. У будь-якому випадку, це моя відповідь тим буркотунам, які звинувачують Хлопчика-мізинчика у відсутності пам’яті і здатності синтезувати. Вони судять з позицій своїх когнітивних компетенцій, не визнаючи, що мозок фізично еволюціонує.

- Простір, робота, знання, культура змінилися. А тіло?

- Хлопчик-мізинчик не голодуватиме, не відчуватиме спраги, холоду і, без сумніву, болю і страху війни в наших широтах. І він буде жити сто років. Як він може бути схожий на своїх предків? Моє покоління було сформоване для страждань. Християнська мораль, яку помилково трактують як мораль-страждання, просто готувала нас до перенесення болю, колись неминучого і повсякденного. Це почалося ще з Епікура і стоїків.

Мало хто знає, що Луї XIV, далеко не остання людина епохи, ричав від болю кожен день свого життя? Він страждав від геморою, операцію по лікуванню якого провели лише через 30 років. Його хірург попередньо зробив з сотню таких операцій для селянах. Зараз це один рух скальпеля і 8 днів антибіотиків. Я був останнім клієнтом у свого дантиста, який відмовився від анестезії. Він не міг у це повірити. Це приголомшлива зміна – більше не страждати. І більш того, ми стали красивіші, ніж раніше. Коли я був маленьким, всі сільські жителі залишалися без зубів вже після 50. І чому, як ви думаєте, ми займалися любов’ю одягнені, у темряві? Мораль, пуританство? Смішно! Бо були непривабливі, просто-напросто. Тіло покривали гнійники, шрами, прищі, все, що могло відбити бажання. Фреза – елемент костюма знаті – служила для того, щоб приховати гланди, які розпухали через сифіліс. Хлопчик-мізинчик гарний, він може бути зовсім голий і його подруга теж. Коли роблять фото, він говорить «чіз», тоді як старше покоління шепоче «сир», щоб приховати зіпсовані зуби.

Це викривальні історії. Їх ховали за скромністю, релігією і мораллю. Тепер це не працює. Я думаю, що той факт, що ми «обрані», наше народження вибіркове через наявність контрацепції, дуже важливий для цього нового стану тіла. Ми народжувалися випадково і з болем, вони – народжуються бажаними і оточеними турботою та доглядом. Це формує инших дорослих.

- Людина має перед собою довге життя, це змінює сприйняття існування...

- Довге життя перед і за нею. Найбільш освічена людина попередньої епохи мала за плечима 10 000 років культури і трохи доісторичної епохи. Хлопчик-мізинчик має позаду 15 мільярдів років від великого вибуху до Homo sapiens, глобальна концепція тепер инша. Ми вступили в еру антропоцентризму, людина стала головним елементом впливу на клімат і на грандіозні цикли природи. Чи знаєте ви, що людство сьогодні виробляє стільки відходів, скільки земля виробляє осадових порід через природні причини ерозії? Запаморочливо, чи не так? Я здивований, що сучасні філософи так стурбовані політикою і днем насушним, і не цікавляться глобальним фіналом. Це, однак, величезний виклик західному суспільству – пристосуватися до світу, який воно створило. Це чудовий філософський сюжет.

Примітка:

1.                         Вища нормальна школа – один з найпрестижніших вищих навчальних закладів Франції, для поступлення в який необхідно після закінчення ліцею провчитися кілька років в спеціальних підготовчих класах («les classes préparatoires»), щоб потім пройти суворий конкурсний відбір.

http://next.liberation.fr/culture/2011/09/03/petite-poucette-la-generation-mutante_758710