на головну сторінку незалежний культурологічний часопис <Ї>

   www.ji-magazine.lviv.ua
 

Деймон Вілсон – виконавчий віце-президент по програмах і стратегії, Атлантична рада

Відволікти, обдурити, знищити

Дуже ймовірно, що схеми відволікаючих маневрів, обману і знищення, за якими Путін діяв у Сирії, будуть знову повторюватися

 

Російський президент Владімір Путін різко перейшов від однієї ризикованої зарубіжної кампанії до иншої. У 2014 році він наказав анексувати Крим. Протягом всього року він керував таємною військовою операцією в Східній Україні, забезпечуючи проросійських повстанців зброєю, відправляючи в регіон солдатів і цілі армійські підрозділи. Поступово війна в Україні зайшла в глухий кут, і тоді Путін звернув увагу на Сирію. Провівши швидкі переговори і не менш швидку військову підготовку, він почав атакувати з повітря роздерту війною країну.

Основна частина кремлівської кампанії в Сирії тривала майже шість місяців – з 30 вересня 2015 року по 14 березня 2016. Хоча Путін з великою помпою оголосив про кінець військової операції, скромна кількість виведених з Сирії російських військ говорить про те, що військова роль, яку Росія грала в цій країні, далеко не закінчилася. У контексті сирійської кризи вторгнення мало вирішити кілька завдань Кремля. Перш за все мова йшла про порятунок давнього сателіта Москви – президента Сирії Башара Асада, який програвав на той момент громадянську війну. В ході військової кампанії Кремль серйозно послабив противників Асада – сирійських повстанців, яких підтримують США. Кремль також відвернув увагу міжнародної і російської громадськості від українського «болота». Сирійська кампанія дозволила Кремлю перепозиціонувати Росію, перетворивши її з ворога через українську кризу на найважливішого партнера в Сирії, а також лобіювати – поки безуспішно – зняття санкцій, які Захід ввів після анексії Криму.

Результати сирійської кампанії жахають. Кремль наносив авіаудари, практично не дотримуючись правил ведення військових дій. Відеозаписи з відкритих джерел показують кількаразове використання російськими силами заборонених касетних боєприпасів, а також атаки по таких цілях, як мечеті, лікарні і водоочисні станції. Можна тільки уявити собі, який вибухнув би скандал, якби США або їх союзники проводили свої військові операції таким чином. Військова кампанія Кремля дозволила силам Асада відвоювати втрачені території – це було зроблено надзвичайно жорстоко і заподіяло людям величезних страждань. При цьому вона майже не зачепила терористичні угруповання ІДІЛ, що поступилися своїми позиціями останнім часом завдяки курдським ополченцям, яких підтримує міжнародна коаліція на чолі з США. Замість того, щоб наблизити кінець війни, кремлівська кампанія її тільки посилила, що також привело до нових хвиль біженців, які заповнили Туреччину і Европу.

Путін цинічно заявив, що мета його місії в Сирії – боротьба з ІДІЛ. Але ніщо не могло бути далі від правди. Кремль рідко атакував ІДІЛ в Сирії, і нам необхідно уважно вивчити реальну його роль в зміцненні режиму Асада, підриві сирійської опозиції, яку підтримує США, і затягуванні конфлікту. Навіть під час переговорів про припинення вогню в лютому цього року російські авіаудари вбивали десятки мирних громадян в Алеппо і змусили десятки тисяч стати біженцями. Як тільки режим припинення вогню вступив в силу, близько ста тисяч біженців з Алеппо вже чекали біля кордону з Туреччиною – ще один приклад того, як Путін використовує мігрантів замість зброї проти народів Туреччини і Европейського союзу.

Військова кампанія Кремля в Сирії була заснована на обмані – на міті про те, що Росія бореться з тероризмом, що режим Асада не винен у жахливих злочинах, що сирійське повстання (не кажучи вже про українську революцію) було спровоковане США.

Ця доповідь розповідає про реалії російської кампанії в Сирії. Кремль з повітря атакував лікарні, водоочисні станції і мечеті. Кремль використовував касетні бомби. Кремль майже весь час бомбив цілі, що не мали жодного стосунку до ІДІЛ. Це справжні факти, які Путін заперечує, і ці факти необхідно зважати під час переговорів з Кремлем як з потенційним партнером.

Ми використовували можливості цифрової криміналістики, щоб викрити специфіку російських повітряних і наземних атак на Сирію, спираючись на інформацію тільки з відкритих джерел, яку будь-хто може переглянути і верифікувати. Подібний підхід дає можливість людям, які не мають спеціального доступу або дозволу від служб безпеки, не тільки добувати інформацію про війну Путіна в Сирії, але і самостійно її перевіряти. Такий підхід – повна протилежність каламутної кампанії Кремля по дезінформації, яка заснована на ідеологічних наративах, а не на доказових фактах.

У дій Кремля в Сирії є і більш широкий контекст. Путін культивує імідж непрогнозованого лідера, оскільки він знає, наскільки стурбованість західних лідерів стосовно його подальших кроків підсилює його позиції. На відміну від західних лідерів, Путін, цілком можливо, вірить в те, що криза дає йому відносну перевагу: краще займатися кризою, ніж розбиратися з повсякденними проблемами російських громадян, якщо на міжнародній арені панує спокій. По суті, головною мішенню обману Путіна можуть бути саме росіяни.

Дійсно, хоча у вторгнення Путіна в Сирію, очевидно, є зовнішньополітичні завдання, головним драйвером його дій на міжнародній арені може бути саме внутрішня політика. Незважаючи на те, що багато в світі вважають Путіна сильним лідером, популярним у своїй країні, видно ознаки того, що російський президент серйозно стурбований продовженням свого правління. Він більше не може покладатися на соціально-економічну угоду з російським народом, згідно з якою люди отримують високий рівень життя в обмін на погодження на його авторитарне (і клептократичне) правління. Тепер Путін розробляє новий суспільний договір, в рамках якого він позиціонує себе як лідер, який відновив велич Росії і повагу в світі – поняття, що резонують серед росіян. Путін розраховує, що зовнішньополітичні авантюри укріплять його легітимність всередині країни, хоча рівень життя середнього росіянина падає.

У цьому контексті наша дипломатія – в Сирії, Ірані чи в питаннях контролю над озброєнням – не повинна пропонувати йому бездумні рятівні можливості, такі як зняття санкцій або згоду на його досягнення в Східній Україні. Західна дипломатія зможе ефективно відстоювати свої інтереси, тільки якщо західні лідери збережуть ті важелі тиску, які є в їх розпорядженні.

Після сирійської авантюри Путіна немає простих або легких рішень для кризи в Сирії. Однак західні уряди і суспільство повинні взяти на озброєння інформацію, представлену в цій доповіді (доповідь тут https://syria-report.openrussia.org/). Реальне питання полягає в тому, чи зможе Росія звернути з обраної дороги суперництва, обману і конфронтації і знову стати справжнім партнером Заходу або ж вона продовжить слідувати вибору Путіна. Якщо не зможе, то варто очікувати, що схеми відволікаючих маневрів, обману і знищення, за якими Путін діяв в Сирії, будуть знову повторюватися.

15 04 2016

 

https://syria-report.openrussia.org/

 





 

Яндекс.Метрика