на головну сторінку незалежний культурологічний часопис <Ї>

   www.ji-magazine.lviv.ua
 

Віктор Андрусів, виконавчий директор
Українського Інституту Майбутнього

Сєпар український звичайний

Сьогодні один молодий депутат розродився гнівним блогом про мера Дружковки Гнатенка і його сепаратизм. Цей блог, як і тисячі подібних показують повне не розуміння ситуації на Донбасі в Києві та інших містах України, де живуть люди, які точно «знають як закінчити війну».

В перші місяці своєї роботи в Донецькій ВЦА я отримав як мінімум два великих шока. Перший від того, наскільки будь-які мої аналітичні розрахунки і знання не відповідали реальній дійсності. Все, що ми собі уявляємо про цей регіон абсолютно неспівмірно з реальністю. Іллюзії про якісь проукраїнські настрої є настільки ілюзіями, що від шоку опускаються руки. Проукраїнські настрої на Донбасі – це чистий маргіналізм. Звісно, якщо ходити по Вільним Хатам, Теплицям, конференціям донорів, то таке враження, що Україну там люблять більше ніж на Галичині. Але якщо одного дня таки пройтись по заводам гігантам і проїхатись по заводським кварталам, то нетерпимість до українського там виставлена на показ і ніхто її не ховає. І це мова про десятки і сотні тисяч людей.

Другий шок – це наскільки тема Донбасу відсутня в столиці. Є тема війни, але немає теми Донбасу. Коли ти приїжджаєш обговорювати реальні проблеми управління регіоном, соціальний і юридичний колапс, який там має місце, то ти навіть співрозмовників знайти не можеш. Ніхто не хоче слухати. Ні в міністерствах, ні в парламенті, ні в АП немає ніякого діла до цього. Такі собі «проблеми утопающого».

З цими двома шоками ви постаєте перед ключовою проблемою управління – кадри. На місцях насправді кадри дуже професійні, але зрозуміло, що це все колишні регіонали, які в тій чи іншій мірі настроєні за Росію. Але донецькі кадри – це не просто управлінці на місцях, це спрут, який вкорінився в конкретну територію безліччю своїх щупальців. Щоб зрозуміти про що мова ось дивіться: екс-мер Маріуполя Хотлубей – 17 років на посаді., мер Бахмута Рева – вже 23 роки, мер Дружковки Гнатенко – 11 років. Останній переміг на виборах 2015 року з підтримкою в 80%! Мабуть не треба пояснювати, як за такий час мер може повністю заточити систему управління під себе: всюди розставлені його люди, бізнес повністю орієнтується і працює по визначеній схемі, на всіх рівнях розбудовані тісні і тривалі зв’язки. У всіх цих містах, коли мені доводилось бувати і вживу спілкуватись з цими мерами, то рівень контролю і управління системою просто вражав. Вони нічого не повторювали і не пояснювали, все робилось з першого слова як в армії.

Зрозуміло, що проблему лояльності кадрів і управління треба було вирішувати. Ми розуміли, що вірити їм не можна. Було кілька сценаріїв як можна було виправити ситуацію:

ВЦА. Ідея ВЦА була придумана саме для того, щоб взяти під контроль проблемні міста, в тому числі з сепаратистськими настроями. Але навіть для ВЦА були потрібні кадри. Ідея ставити військових не виправдала себе, оскільки вони виявлялись повністю не компетентними щодо організації життя людей. Місцевих брати було безнадійно. Ми запрошували кадри зі всієї країни, але зголошувались переважно аферисти і авантюристи.

2. Проукраїнські активісти. Така практика реалізовувалась в Словянську. Незважаючи на те, що Олег Зонтов був справжнім патріотом, він виявився абсолютно не підготовленим менеджером. Бюрократія постійно розводила його, підсовуючи неправильні документи. Він також не зміг розбудувати ефективну команду, тому що в нього не було ресурсу. Закінчилось це тим, що вибори виграв Лях, з слоганом «Любить Словянськ как Неля». Така ж ситуація була з більшістю готових йти у владу активістів. Зрозуміло, що вони більшу частину свого життя виживали в протистоянні з кланом регіоналів, і не могли в собі розвинути потужні управлінський досвід чи команду.

3. Громади. Одним із потужних інструментів трансформації політичного ландшафту мали стати громади. Після об’єднання серйозно змінювались ресурсні розклади, з’являлись конкурентні клани, виникали конфлікти, які давали можливість з’являтись і перемагати новим людям. Ми дуже багато приділяли уваги децентралізації. Донецька область єдина в країні повністю змоделювала територіальну громаду у всіх сферах життя від економіки до культури. Кожна наша громада точно мала пораховано скільки і чого їй треба у всіх сферах. Але зрозуміло, що діюча влада в особі мерів блокувала б об’єднання, ми вирішили відмінити вибори в старі утворення, і оголошувати тільки в громади. З цією ідеєю я поїхав в Київ. Перенесення виборів було логічним, оскільки на той момент обговорювались внесення змін в Конституцію і нові вибори в громади 2017 році. Але яким же було моє здивування, коли Олексій Рябчин і команда грант-активістів не хотіли чути ніяких аргументів про перенесення виборів. Мені навіть тоді доводили що немає більшої цінності ніж вибори, і що їх треба провести навіть в Пісках. Ну от, ми провели: Гнатенко – 80%.

4. Сєпар український звичайний. Нарешті єдиною діючою стратегію роботи в області виявилась повернення лояльності просепарських кадрів. Звісно, що на них було відкрито купа кримінальних справ за референдуми та прапори ДНР. Але ці справи нікуди не рухались. Силовики зайняли позицію, що арешт цих мерів може додатково підірвати місцеве населення, оскільки зрозуміло, що ці мери б боролися і мобілізовували на свою користь і без того шалену підтримку. Тому нам великою мірою нічого не залишалось і ми вирішили, що ці мери мають робити кроки, які їх дискредитують в очах сєпарів. Тобто кожен цей мер має робити вчинки, за які сєпари його розстріляють. Дієвим інструментом була декомунізація. Впирались як могли, але зробили. Той самий Гнатенко особисто знімав Леніна. В той час як мер Торецька Слепцов відерто не хотів цього робити, що і привело його до арешту.

А що ж злочини проти України, референдуми та інше? Із Києва чи Львова не видно, що ця проблема розв’язується не в точці рішення суду, а саме в точці появи альтернативи. Як тільки з’являється альтернативний управлінець, або альтернативна модель управління містом чи територією, тоді проблема посадити набуває значно легшого розв’язку. Тому тут мова йде не про те, садити чи ні, а виключно про підхід. Звичайно можна починати розмову в стилі «вор должен сидет в тюрмі» і інші рожеві історії про верховенство права, справедливості тощо. Але реальність виглядає зовсім інакше, і в ній ви щодня ухвалюєте рішення, де більш справедливим є рахувати шкоду завдану вашим рішенням, а не наполягати на моральних імперативах. Хоча якщо ви просто п’єте каву за хороші грантові кошти, від ваших рішень не залежить життя людей, то ви можете писати і розказувати як правильно до безкінечності. Ну і не забувати чарівних слів, які підтримують ваш бізнес: права людини, демократія, прозорість, відкритість тощо.

12 05 2017

Facebook автора

 





 

Яндекс.Метрика